Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі (книги без регистрации бесплатно полностью .txt) 📗
Річард зрозумів, про що вона думає, хоча боїться сказати про це вголос. Якщо армія не така вже й велика, якщо в ній немає жодного чарівника, чому ж ніхто із присутніх не робить нічого, щоб зупинити різанину, свідком якої вона стала? Раніше, до того, як Річард покинув ліси Хартленда, він теж з обуренням поставився б до тих, хто не робить нічого, щоб допомогти людям. Тепер він багато чого дізнався, і нове знання кожен раз приносило все більш сильний біль.
Ніккі заперечливо похитала головою.
— Все не так просто, як здається. Зрозуміло, могутній чарівник в змозі знищити безліч солдатів, і нанести армії значні втрати. На деякий час. Але навіть ці експедиційні війська досить численні, щоб витримати будь-яку атаку обдарованих. Наприклад, Зедд може косити ряди солдатів вогнем чарівника. Але, як тільки він зробить паузу, щоб прочитати заклинання, ворог стане посилати проти нього солдат — хвилю за хвилею. Орден може дозволити собі втратити величезне число солдатів — його не зупинити величезними втратами. В атаку піде загін за загоном, незважаючи на завдану їм шкоду.
— Навіть звичайний загін лучників може вбити людину з даром, — вона подивилася на Річарда. — Все, що потрібно — це одна стріла, що досягла мети. І обдарована людина помре так само, як будь-яка інша.
Зедд засмученим розвів руками.
— Боюся, Ніккі права. Орден все одно опиниться там же, де і зараз, хіба що з дещо меншою кількістю людей. Ми ж, у свою чергу, залишимося без чарівників, яких пошлемо проти них. Орден може майже нескінченно поповнювати свої загони новими і новими підкріпленнями. А у нас немає легіону чарівників, які битимуться на нашому боці. Це може здаватися безсердечністю, але наш єдиний шанс зовсім не в тому, щоб марно ризикувати своїми життями. Ми повинні придумати щось таке, що нам дійсно допоможе.
Річард дуже хотів вірити, що існує якесь рішення, що має бути план, що має шанси на успіх. Тим не менш, він знав, що ніяких шансів не було. Вони могли лише відстрочити кінець і більше нічого.
Джебр кивнула, іскорка надії в ній згасла. Річард підозрював, що тьмяний погляд і мережа глибоких зморшок в куточках блакитних очей, робили її старішою, ніж вона була насправді. Від тяжкої праці її руки стали грубими і мозолястими, а плечі зігнулися. Нехай солдати Ордена не вбили її тіло, але вони вбили в ній бажання жити. Залишили в її душі незагойну рану від того, що вона бачила, через що змушена була пройти. Скільки ще було інших, подібних їй? Живих зовні, але всередині — спорожнілих, немов раковини, позбавлених свого колишнього «я».
Річард був приголомшений. Він насилу міг повірити, що Шота проробила весь цей шлях і притягла з собою Джебр тільки для того, щоб зайвий раз нагадати, як небезпечний Орден. Він і без того знав правду про їх жорстокість, про загрозу, яку вони несуть. Він цілий рік прожив у Старому Світі під владою Ордену. Він був там, коли спалахнуло повстання в Алтур-Ранзі.
Свідчення Джебр зайвий раз переконувало його в тому, що він і так уже знав — вони не зможуть вистояти проти сил Імперського Ордена. Вся Д'харіанська Імперія, можливо, змогла б протистояти армії, що вторглась в Галею. Але це була лише мала частина, мізер, в порівнянні з основними силами головної армії Джегана.
Коли вони з Келен вперше зустрілися, їм належало зупинити правителя Д'хари, чия жадоба влади загрожувала загибеллю всьому світу. У той раз Річарду вдалося відвести загрозу, знищивши Даркена Рала. Тепер небезпека була більшою. При всій своїй ненависті до Джегана, Річард розумів, що нинішня війна не має нічого спільного з недавнім протистоянням. Адже навіть якби комусь вдалося вбити Джегана, це не змогло б зупинити Імперський Орден. Ідеологія об'єднувала їх, перетворювала в моноліт, не підвладний бажанням однієї людини. І тому робила положення настільки безнадійним.
Видіння Шоти, що прийшло до неї з потоку часу, показало майбутнє світу у випадку, якщо у них не вийде зупинити Імперський Орден. Річард вважав, що для цього зовсім не потрібно якихось особливих здібностей. Не треба бути пророком, щоб зрозуміти наскільки страшною загрозою є Орден. Якщо його не зупинити, Орден буде правити світом. Джебр не сказала нічого нового, нічого, про що б він ще не знав.
Річард занадто добре розумів, що воїни Д'харіанської Імперії, котрі стали на шляху Ордена, загинуть у вирішальній битві. Після цього, для Імперського Ордена не буде ніяких перешкод. Вони зможуть безкарно буйствувати, і, врешті-решт, підпорядкують собі увесь світ.
Шота зовсім не була дурною. Очевидно, вона це знала і напевно розуміла, що він усвідомлює все це не гірше її самої. Так навіщо вона прийшла насправді? Незважаючи на похмуре враження, яке справила розповідь Джебр, Річард вважав, що для візиту Шоти, швидше за все, була інша причина.
Без жалю і гніву історію Джебр слухати було неможливо. Річард відвернувся, спрямувавши погляд на нерухому воду фонтану. Відповідальність лягла на його плечі похмурою тяжкістю. Що йому робити? Як вирішити хоч одну з проблем, які насувалися з усіх боків, все більше витісняючи Келен з його думок, відводячи її все далі і далі?
Часом він сам починав сумніватися в її реальності, щоразу приходячи в лють, коли таке траплялося. Іноді він згадував її жарти, ласкавий сміх або дотик. Згадував, як вона, поклавши зап'ястя йому на плечі, зчіплювала пальці у нього на потилиці, і дивилася на нього. Згадував її прекрасні зелені очі і ту особливу посмішку, призначену йому одному. З кожним днем вона все більше нагадувала привид, існуючий виключно в його уяві.
Думка про нереальність Келен, як завжди відгукнулася всередині нього пронизливим страхом. Як жахливо, що лише один він вірив в її існування! Яким похмурим стало відтоді його життя! Як довго він жив з цим сковуючим його страхом за Келен! Настільки довго, що вже сам почав було сумніватися в власній розсудливості. І лише правда про заклинання Вогняного Ланцюга допомогла йому переконати інших у тому, що Келен дійсно існує. Тепер, принаймні, йому вірять і намагаються допомогти.
Річард подумки підбадьорився. Келен не вигадка! Він знайде спосіб вирвати її з пазурів Юлії і її Сестер Тьми. Усвідомлення, що Келен — полонянка цих жорстоких тварюк, завдавало неймовірних страждань. Часом йому з насилу вдавалося справлятися з болем. Думки про те, що хтось бажає зла його дружині, жінці, в яку для нього укладений весь світ, яку він любить більше життя, деколи заважали думати про щось ще.
Як завжди, Шота краще його самого знала, що він повинен робити. Але він, Річард, не повинен забувати, що крім Келен, загубленої у вирі заклинання Вогняного Ланцюга, були й інші небезпеки. Скриньки Одена, введені в гру. Пошкодження, залишене шимами. Він не може ігнорувати все це на догоду відьмі, яка вирішила нагадати йому, в чому полягає його обов'язок. Цілком могло виявитися, що справжня мета Шоти полягала у здійсненні якогось чергового складного плану. Можливо, всі її наміри стосувалися цієї іншої відьми, Сікс. Ніхто, крім самої Шоти, не знає, для чого інша відьма знаходиться тут.
І все ж Річард, як і Келен, завжди ставився до неї з повагою, навіть якщо й не довіряв повністю. У минулому Шота часто доставляла їм неприємності, але зовсім не тому, що навмисне хотіла заподіяти біль. Вона лише хотіла допомогти йому, вважаючи себе посланником істини. І, незважаючи на те, що її пророкування були правдою, вони майже завжди виявлялися іншими, ніж їх підносила Шота. По крайній мірі, не такими, як вона хотіла їх представити. Зедд часто говорив, що відьма ніколи не скаже вам того, що ви хочете знати, не повідомивши і те, чого ви знати не хочете.
У перший раз, коли він зустрів Шоту, відьма передбачила, що Келен торкнеться його своєю владою, і, щоб цього не сталося, Річард повинен вбити сповідницю. Пізніше Келен дійсно використовувала силу Сповідниці, торкнувшись його — але саме так він зміг обдурити Даркена Рала і перемогти. Шота була права, але все сталося зовсім не так, як вона передбачила. Звичайно, її видіння було правдивим. Але якби Річард послідував її пораді, Даркен Рал вижив би, заволодів силою Одена і правив би усім світом. Чи тими, кому вдалося би вціліти.
