Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
142142
це наша українська вишня. «Таких тут нема: вишня і
сос на – це емігранти». Потім ми підійшли до потоку:
«Тут моя святиня, – пояснив він, показуючи палицею
на кам’яну печеру, над якою виднів образ Матері
Божої і Хрест, – тут я вінчаю молодих, хрещу діточок
і хвалю Всевишнього».
Ось таким був наш славний земляк, отець Агапій
Гончаренко. У його домі зупинялося багато емігрантів,
лунала українська пісня. У снах він марив Україною.
Коли 1914 року почалася Перша світова війна,
отець тішив себе надією: «Тепер вже не вмру, поки
не буде мій народ вільний. Може, моє тіло старе, однак
дух молодий. В нашім краї будемо хазяйнувати
по-свойому, та й у церкві будемо співати по-українськи.
Московський прапор скинемо, а на його місце
поставимо жовто-блакитний. Я ще не старий їхати на
кораблі… Наш край, джерело козацтва, як фенікс воскресне,
на добро людям, вічну правду й волю».
Вишне моя, емігрантко…
143
ВАСИЛЬ ЯКОВИЧ,
КЛАСИК ЯПОНСЬКИЙ
Білим безмежжям Чукотки стрімко неслися нарти
в собачій упряжці – посвистувало полоззя на мерзлому
снігові, засапано дихали притомлені вже собаки.
Стелилася з тихим дзвоном металу суха поземка, легкими
хвилями йшла вона незмірними обширами і видавалося,
не віковічною мерзлотою мчали оті нарти,
а неслися вони поверх білих хвиль якоїсь вигаданої
та нереальної морозної гладі. Німою пустелею мчав
сліпий чоловік – доля забрала в нього всі барви світу,
натомість дарувала потроєне відчуття звуків і щедро
відсипала уяви; сліпий мандрівник вочевидь бачив,
як закручуються за нартами снігові вихори, як часто
опускаються і піднімаються вкриті інеєм боки собак
та як пустельним маревом мерехтить і пливе поземка.
Василь Єрошенко мчав за сімдесят кілометрів до хворого,
він не міг відмовити у біді незнайомій людині.
І не тільки тому, що його, знавця східної медицини,
чукчі називали «накомей», тобто чудо, він просто не
міг – і годі. Раптом нарти почали сповільнювати хід,
двічі сіпнулися і, впершись у снігову кучугуру, спинилися.
«От і все, відв’язалася упряжка», – холодна і
якась байдужа думка промайнула у Василя Яковича.
А далі почалося повільне і невідворотне замерзання,
хоч як не кутався він у хутряний одяг, могильний
подих вічної мерзлоти ставав усе відчутнішим.
Вреш ті зважився на останнє: навпомацки поблизу
нарт нащупав найбільшу кучугуру і, докопавши руками
якнайбільшої глибини, зарився у сніг з головою.
Якийсь час Василь Якович марне і безуспішно гнав
чорні думки, аби викинути їх геть у біле безмежжя,
але вони поверталися невідворотно, аж доки не спало
найменш сподіване: єдиний порятунок від цих думок
– писати. Він зараз же писатиме нові казки, тут, у полоні
білої могили, хай там десь наверху зловісно завиває
хурделиця, а він подумки писатиме на есперанто,
і якщо доля судитиме вибратися якимсь неймовірним
дивом, він видасть колись «Чукотські оповідання».
Василь
Єрошенко
144144
Василь
Єрошенко
І відразу прийшов спокій на душу, лягали самі по
собі рядки нової оповідки, втрачався лік часу…
…Він писав, видавалося йому, відколи себе пам’ятає,
ще з Обухівки на Білогородщині, куди батько
перебрався, рятуючись від немилосердних царських
«щедрот», що так рясно сипалися на українську землю.
П’яний російський піп упустив немовля в крижану
купіль при хрещенні, тож прохворівши кілька
років, Василько назавжди поринув у вічний морок
сліпоти. Та крижана купіль не в силі була вистудити
добре серце. З допомогою сестри Льва Толстого Анни
Шарапової Василь їде в Лондон, в королівську музичну
академію для незрячих, де окрім класичної музики
посилено вивчає англійську мову, продовжує удосконалювати
есперанто, відвідує бібліотеки та музеї.
І перші публікації англійською мовою своїх віршів,
які починалися словами: «Немає щасливішої людини
на світі. Я бачу сонце, я бачу світло…» Після Лондона
була Франція, лекції в Сорбонні, знову Англія, а сирого
квітня 1914 року з корабля «Амур» Василь сходить
в японському порту Муруга, де його зустрічає знаний
есперантист і член Імператорської академії наук Накамура.
В сім’ї його Василь живе кілька місяців, аж
доки міністерство освіти Японії дає дозвіл на навчання
в токійській школі сліпих масажистів. Вивчення
медицини, японської мови і літератури, психології,
музики, стрімке входження в літературні кола, і ось
уже в лютому 1916 року в журналі «Кібо» («Мрія»)
Василь Єрошенко публікує перший твір японською
мовою «Оповідання паперового ліхтарика». Наступні
роботи друкуються на сторінках японських журналів
«Кайхо» («Визволення»), «Кейдзо» («Реконструкція»),
«Варера» («Ми»), «Тансману хіто» («Сіяч»), в газеті
«Асахі», Василь Якович виступає з лекціями в основному
в Токійському університеті й університеті Васеда.
Знаменитою стала дискусія про культури Сходу
і Заходу в Токіо, коли тут побував з лекціями Нобелівський
лауреат Рабіндранат Тагор. Василь Якович
більш ніж спірною вважав тезу Тагора про те, що західна
цивілізація більш матеріальна, а східна – духовна,
що їм не знайти порозуміння.
– Ви спираєтесь на протиставлення буддизму і
християнства, – обстоював свою точку зору перед
Тагором Василь Якович. – Це вже було у Кіплінга. Насправді,
в цих культур багато спільного, а коли люди
не завжди одне одного розуміють, то через незнання
мов, а ще через охочих сварити між собою людей.
І знову мандрівки світами – Таїланд, який тоді
йменували Сіамом, Бірма, Індія, де Єрошенко організовує
школи сліпих, записує народні легенди, допомагає
незрячим матеріально. Повернення у Японію,
створення і публікація одних з найкращих своїх робіт
– «Серце орла», «Бірманська легенда»… Журнал
«Танемаку Хіто» ім’я Василя Єрошенка ставить в
один ряд з іменами А. Франса, А. Барбюса. В 1921 році
одна за одною виходять книги Василя Яковича японською
мовою «Передсвітанкові пісні» та «Останній
подих», а в 1924 – «Заради людства». Художник Накамуре
Цуне пише «Портрет пана Ярошенка», який
на Всесвітній виставці мистецтв у Парижі удостоюється
Ґран-прі.
Така вже доля в бунтарської натури – за його погляди
Єрошенка свого часу вислали з Індії, «за межі
Британської імперії», а тепер і з Японії, поліцейські
не вірили навіть, що цей знаменитий японський письменник
– сліпий. Вони брутально роздирали повіки
незрячій людині, яка мріяла «виростити на землі сад
свободи»…
У Владивостоці, куди депортували Василя Яковича,
йому дивом вдається
уникнути арешту, він
пробує через Росію,
що палала у полум’ї
громадянської війни,
пробитися на ХІІІ
Всесвітній конгрес
есперантистів у Прагу.
Та даремно, прикордонний
патруль
не пропускає, і Єрошенко
пішки іде (поїзди
ж не курсували) в
