Імена твої, Україно - Корсак Иван Феодосеевич "Korsak" (книги читать бесплатно без регистрации TXT) 📗
хоча й немало доводилося дискутувати – навіть
у найдемократичніших росіян залишалися передсуди
щодо України, принаймні незнання її пракоренів.
– Ваша стаття «Росія і Польща», року п’ятдесят
дев’ятого, справді наробила поголосу по всій Європі,
– звернув якось увагу Герцена отець Агапій
на одну деталь. – І там є добре слово про мій край.
Ось читаю: «Україна була козацькою республікою,
в основі якої лежали демократичні та соціальні засади.
Запорізька Січ – дивне явище плебеїв-рицарів,
витязів-мужиків». Все це так і не так Олександре
Івановичу. На відміну від римського плебсу, що
не мало громадських та цивільних прав, наше козацтво
володіло цим усім.
– Не будемо лукавити, – заперечив Герцен і його
брови запитально і з подивом поповзли угору. – На
Січ ішло немало безземельного, скривдженого люду.
І як воювали Стамбул чи Кафу козаки, то не тільки
визволяли з рабства своїх одноплемінників, але й по
щирості грабували…
136136
– На війні – як на війні, – отець Агапій дивився
на кінчики своїх пальців, де в’їлася друкарська фарба
і нічим її вже не відмити, мов там міг вичитати відповідь
на закид. – Трофеї як брали колись, так і все ще
беруть, на жаль. Та не є секретом, що козачий люд у
самій своїй суті був непогано освічений, як вся Україна
того часу, досить послатися на сина Антиохійського
патріарха Макарія, Павла Алепського. Я не кажу
вже про те, що простолюд наш встиг витворити свою
аристократію, вишколену в найкращих європейських
університетах, при королівських дворах, на дипломатичній
службі.
Отцю Агапію так багато хотілося оповісти про знаних
своїх земляків. Хмельницький, учень відомого
доктора теології, письменника і проповідника, окрім
рідної та російської, достеменно володів латиною,
польською, турецькою, татарською і французькою
мовами, Мазепа закінчив Києво-Могилянську академію,
Єзуїтський колегіум у Варшаві і Падуанський
університет, Сагайдачний вийшов з Острозької академії,
одного з найкращих тогочасних східноєвропейських
закладів, Юрій Немирич вчився у Голландії,
Оксфорді, Кембриджі та Парижі, більшість козацьких
чиновників походили з потомствених шляхетних
родин, а про поміч церквам і освіті не багато рівних
знайдеться такому «плебсу». Хіба ж бо незіставна
культура, освіта і мова українського люду будь-якому
іншому знаному народові?
Хтозна, чи не спадали на думку Герцену слова Агапія
Гончаренка, коли він для грудневого числа «Колокола
» 1861 року писав свою статтю «З приводу листа
з Волині»: «Визнаймо ж раз і назавжди як незмінну
істину, що нікого не треба ані русифікувати, ані полонізувати,
що нікому не слід заважати говорити і думати,
вчитися і писати як кому заманеться… Заради чого
українець, приміром, проміняє свою рідну мову – ту,
якою він говорив у вільних лісах усю історію його –
на мову зрадницького уряду, який постійно обманює
Малоросію? Але з цього не випливає, щоб українець
навчався, прикладом, польської тільки тому, що «весь
освічений клас народу розмовляє польською».
…Корабель торкнувся причалу, залопотів теплий
вітер у приспущених вітрилах і Агапій Гончаренко
зійшов на американську землю. Доля розпорядилася
йому відкрити нову сторінку в його унікальному житті.
На отця Агапія, українського бунтівника, з незмінною
підозрою дивилося російське світське і духовне
начальство, зате в грецького духівництва він здобув
повагу – на берег зійшов з рекомендаційними листами
до грецького консула Димитрія Ботоссі. Консул
приязно зустрів новоприбулого на американський
континент і небавом Агапій Гончаренко вже служить
у тутешній грецькій церкві. Минає небагато часу і
Біблійне товариство Нью-Йорка приймає його до
редакційної колегії. Тут частково здійснюється його
мрія про новий переклад Біблії – він редагує видання,
але не українською, редагує, як добрий знавець,
арабською мовою.
…Знову перевертається сторінка життя Агапія
Гончаренка, відкривається новий аркуш цього захопливого
опису унікальної долі – отець Агапій уже
на Алясці, яку щойно Росія продала Сполученим
Штатам. Він купує друкарню і видає газету «Alaska
Hеrald». Газета англо-російська, але в підзаголовку
«Свобода» широко публікуються українські статті. Як
то жилося священику з далекої Київщини, зрозуміло,
типово в російському «ключі» описується на сайті
Інги Клеменс, юриста, що займається імміграцією в
Канаді: «Это был русский эмигрант, революционер,
священник, народоволец, редактор-издатель и типограф
журнала «Аляска Гералд» на русском и английском
языках, (десь поділись українські публікації в
«російського» емігранта – авт.) превратившегося затем
в газету «Свобода». Американское правительство
субсидировало этот журнал с целью познакомить русских
после покупки Аляски с Америкой и превратить
их в лояльных американских граждан. Гончаренко
создал первый журнал и первую типографию на русском
языке. Он душевно болел за всякие неудачи и
оббирательства русских людей. В нем билось сердце
одинокого русского человека, живщего вдали от родины,
о которой оно тосковало и томилось.
Гончаренко родился в 1832 г. в Киевской губернии
и воспитывался в Киевском Духовном училище. Умер
на своей маленькой ферме в Калифорнии в 1916 г. В
1857 г. он был отправлен на службу при русском по
138138
сольстве в Греции. Сотрудничал в «Колоколе» Герцена.
Пропагандировал освобождение монастырских
крестьян. В 1860 г. был арестован, как политический,
и послан в Россию. В Константинополе бежал с корабля
в Лондон, где был наборщиком и сотрудником
Герцена. Был вторично в Греции и посвящен в сан
священника. Перебрался в Америку и оказал содействие
основанию первой православной церкви в
Нью-Орлеане. 2 марта 1865 г. в Нью-Йорке, по просьбе
епископа Потера, Гончаренко совершил православную
литургию Иоанна Златоуста на анг лийском
языке и убедил американцев в том, что нет святее
религии, как православие. Это была первая русская
православная литургия в Нью-Йорке. Свой журнал
он начал издвать в 1867 г. Посылал басплатно в Аляску.
Гончаренко, бледный и тощий, ходивший в костюме,
напоминавшем подрясник, был типичным украинцем.
Он сам был редактором, экспедитором и конторщиком.
Обычно работыл с 5 часов утра до позд ней ночи.
Ему помогала жена, итальянка, родственница Мадзини,
не говорившая по-русски. Гончаренко очень интересовался
русскими людьми и всячески старался
не только просвещать их, но и помогать им в новой
стране. Он нападал на священника и консула потому,
что они не заботились о бедняках, о рабочих и о полудиких
детях Аляски, а только о том, чтобы соорудить
храм да дать возможность попу выпить хорошо.
Священник Николай Ковригин в свою бытность
миссионером в Аляске ничего не делал. Туземцы же
Аляски были преданы пьянству, разврату и без пристанища
валялись в грязи. Они не знали, что такое
«Бог» и «Христос». Не было иконы. Вместо православных
священников появились спекулянты пасторы
