Діви ночі - Винничук Юрій Павлович (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗
— Втікати? Куди?
Жінки чомусь завжди набагато практичніші від нас. От вона спитала: куди? І я замислився — а й справді, куди втечеш від цих людей?
— Тоді нам залишається тільки тішитися краденою любов'ю? — зітхнув я.
— Напевно, — відказала вона. А по хвилі додала: — Мені чомусь страшно. Якесь лихе передчуття. Мені часом здається, що я доживаю останні дні і мушу взяти від життя все, що тільки можливо. Це щось, як відчуття приреченої людини.
— Звідки в тебе такі дурні думки? Я не думаю, що це безвихідна ситуація. Треба тільки набратись терпіння і чекати. На свій час.
Вона зітхнула.
— Він може й не прийти…
— А ти пані Аліні розповідала про свої страхи?
— Так.
— І що?
— Як бачиш. Тепер я не одна. Маю тебе. Тільки пробач мене, добре? Мені було так важко і самотньо. Нікого в мене нема крім тебе.
— Але чому ти це зрозуміла тільки тепер? Невже раніше я був для тебе пустим місцем?
— Ти знаєш, я жила таким життям, що не було часу на роздуми. А тут я просто не маю де себе подіти. І отак з нудьги думаєш собі, думаєш… Доки нарешті не починаєш вити з розпачу. Я тільки тепер зрозуміла, що мені бракує найбільше тебе. Мені чомусь здається, що ти зможеш мене вирятувати… Ну, принаймні, спробуєш?
— Дзвінко, я все зроблю, щоб ми були разом. Але скажи мені: кого ти найбільше боїшся?
Вона задумалась.
— Кого найбільше? Але вони всі дуже небезпечні — і Роман, і Макс, і фрау Ольга… Пан Зеньо теж… На вигляд начеб усе спокійно, милі люди. Інколи в мене таке відчуття, що вони мене бачать наскрізь. Я постійно боюся себе чимось видати — словом чи рухом. Я просто знаю, що коли хтось спробує перейти їм дорогу, вони зітруть у порохно.
— Це тепер чекає Ярка?
— Можливо. Але мені здається, що Ярко якимсь чином застрахувався. І змусив боятись його. Ярко не такий простий, як виглядає.
— І як же він себе міг застрахувати?
— Елементарно. Він же фотограф, має купу цікавих знимків. Крім того, знімав на камеру порнокасети. Міг собі залишити копії.
— І що там знято?
— Різні забави. Гості замовляли, аби їх знімали прихованою камерою. Там у кожному покої є потаємна ніша, в якій замасковано камеру, завдяки цьому можна зняти все, що відбувається в ліжку. Отже, він знімав на замовлення порнуху і продавав тим же, кого знімав. А вони потім між собою обмінювалися і оглядали. Ясна річ, вони забирали касету ще того дня, але Ярко завше мав час, аби переписати найцікавіші кадри. Думаю, він має цілу колекцію того добра. Коли захоче, зможе шантажувати.
— Стривай… Але це означає, що твій чоловік у нього в кулаці?
— Мабуть, так.
— Тепер я розумію, чому вони не можуть його позбутися… Фрау Ольга попросила мене, аби я з ним затоваришував.
— Справді?.. Виходить, вони хочуть тебе використати в цій грі. Аби знати напевно, чи має Ярко якесь досьє, чи ні. А якщо має, то де воно.
— Твій чоловік сказав, що й сам має усіх своїх клієнтів у кулаці.
— Має. Але коли Ярко розколеться, то найбільше, на що можна буде надіятися, — це вийти сухим з води. А бізнес доведеться прикрити, а то й ушиватися зі Львова кудись подалі… Котра година?
— За чверть друга.
— Нам пора.
Ми не пройшли й п’ятдесяти метрів, як перестрілися з Ярком. Він ішов нам назустріч.
— Гуляєте? — розплився в багатозначній посмішці, хльоскаючи себе лозиною по ногах.
— Гуляємо, — відказала холодно Дзвінка.
— Я теж. Мушу стирчати тут до завтра. Нудьга… Чи не міг би я з Юрком перемовитись кількома словами?
Дзвінка стенула плечима:
— Про мене… Тільки не затримуй його, бо скоро обід.
Ярко мав якийсь загадковий вигляд. Зі всього видно, що йому неймовірно кортіло щось мені вибовтати, але присутність Дзвінки стримувала. Коли ж вона відійшла, Ярко сказав:
— Ну, можеш тепер тішитися.
— А то чим?
— А тим, що цю відповідальну справу доручили саме мені.
— Яку ще справу?
— Зробити шмон у твоєму покої.
Я похолов.
— Шмон? Ти порпався в моїх речах?
— На твому місці я б здурів від щастя, що порпався я, а не хто інший. Одначе все по порядку. Давай сядемо. Чого нам стовбичити?
Ми сіли в траву.
— Хто тобі доручив обшукувати мій покій?
— Хто ж, як не та стерва.
— Фрау Ольга?
— Так.
— І ти її відразу послухав?
— Це моя робота — слухати всіх. Зрештою, як і твоя.
— Що її цікавило?
— Вона запідозрила, що ти не той, за кого себе видаєш.
— Хіба я себе за когось видаю?
— У наше діло люди з вулиці не приходять. А ти прийшов з нізвідки.
— За рекомендацією пані Аліни. І взагалі, я думаю, це є справа шефа, кого він бере на роботу. До чого тут фрау?
— Фрау — це права рука шефа.
— Ну, добре. Ти зробив шмон, відзвітував, і що далі?
— Помиляєшся. Я ще не відзвітував. Фрау поїхала по справах. І як ти думаєш, що мене найбільше зацікавило в твоєму покої?
І тут до мене нарешті дійшло: він прочитав «Діви ночі»! Дзвінка просила, щоб я прихопив зі собою рукопис. Боже, який же я ідіот!
— Ти прочитав?
— За одним подихом. Кримінальчики — моя слабість. Може, з тебе ще будуть люди. От така історія. Той факт, що ти знайомий з Дзвінкою віддавна… і то навіть близько знайомий… викликає деякі роздуми.
— Наприклад?
Вуста в мене пересохли, і я чекав, коли ж він нарешті видушить із себе свої наміри.
— Наприклад, можна запідозрити, що об’явився ти тут цілком не випадково. І всі ці рекомендації пані Аліни можна потрактувати зовсім в інакшому світлі. Може, вона просто вирішила звести докупи двох голубочків… А, може, мати свого власного агента в конкуруючій фірмі… Хтозна… У будь-якому випадку шефові ледве чи сподобається твій флірт з його жінкою.
— Для чого ти мені все це говориш? Біжи до своєї фрау. Може, вона тобі заплатить… Чи ти, може, чекаєш плати від мене? Збираєшся шантажувати?
— Навіщо мені тебе шантажувати?
— Ага, то ти націлився на Дзвінку? Ну, звичайно, грошей у неї більше.
— Заспокойся. В дупі я маю вас обох. Не збираюся шантажувати вас, бо можу будь-якого дня розпочати шантаж таких високих асів, що ви проти них дрібні мурашки. Я фрау нічого не скажу. А рукопис ти спали. Ти ж маєш інші відбитки?
— Маю.
Його пропозиція мене здивувала. До чого він веде? Навіщо розігрує зі себе доброго самаритянина?
Ярко запалив цигарку і продовжив:
— Скажу по правді, я мав до тебе недовіру. Думав, що ти такий самий негідник, як і всі решта. Тепер бачу, що помилився. Тебе цікавить Дзвінка. Так?
— Так.
— Тоді ми з тобою союзники. Я хочу вибратися з цього багна. По-доброму мене ніхто не відпустить. Але й пришити не просто. Я маю деякі речі, якими можна застрахати будь-кого.
— Вони ж напевно здогадуються про твій компромат.
— Звичайно. Це мене й тримає ще при житті. Інакше б мене давно позбулися.
— А як у тебе з наркотиками?
— Невже ти ще не здогадався, що це дурниця? Я навмисне запустив цю бздуру, а вони повірили.
— То ти навіть маріхуани не смалиш?
— Ніколи в житті.
— Навіщо ж ти вигадав цю історію?
— Спочатку я думав, що це буде зручною причиною, щоб мене вигнали з роботи. Але тепер бачу, що вони вирішили вчепитися в мене, як кліщі. Однак гра під наркомана мені вигідна. Сьогодні вранці я вдав, що маю жахливий облом. І фрау дала мені маріхуану зате, що я обшукаю твою кімнату. Це вже не вперше мене купують за цигарку. Як бачиш, цього разу маємо вигоду обоє. Коли б обшукала вона, добром би це не скінчилось. Мені це вигідно, бо я бачу, що можу тобі довіряти. Ти дилетант, для тебе все це лише захоплюючі пригоди, які ти потім опишеш. А ці люди здатні на все. Ти це усвідомлюєш?
— Я до них не маю жодного сентименту.
— От і прекрасно. У нас із тобою тепер є спільна світла мета — зруйнувати їх дощенту. Бо лише тоді я зможу цілим і неушкодженим випорснути з їхніх мацаків, а ти здобудеш свою Дзвінку. Ну як? Кльово я все розклав?
