Діви ночі - Винничук Юрій Павлович (книги регистрация онлайн бесплатно .txt) 📗
— Вдар мене ще! Ще! Вдар мене! — вигукнула, жадібно заковтуючи повітря.
І тоді дівчинка з усієї сили вдарила її свічником по голові.
Ні, не цього удару чекала вона. У її очах спалахнув жах і розпач, її великі жагучі вуста розкрилися в безгучному крику, але сам крик не з’явився. Дівчинка вдарила ще раз, і в горлянці у фрау Ольги забулькотіла кров.
Тіло її ослабло і повалилося з ліжка на підлогу.
Мартуся кинула свічник і почала розщіпати мені руки.
— Який ти смішний, — сказала вона.
Я й справді був смішний. Смішний і голий. Я вивільнився і ремінців і почав зодягатися під допитливими очима дівчини. За вікнами вже настав ранок.
— Ходімо, — сказав я.
— А її залишимо так?
— Її заберуть пізніше.
Ми вийшли з будинку. Франьо куняв за кермом.
— Де ти пропав?
— Була одна історія. Фрау лишилася там, — сказав я.
— Жива? — витріщив очі Франьо.
— Вже ні.
— Слава Богу.
— Заберете сьогодні. А тепер відвези нас до мене додому.
Мартуся хазяйновитим оком обстежила мою хату і сказала:
— Відразу видно, що тут бракує жіночих рук.
— Маєш рацію. Але це мій єдиний недолік.
— Його можна поправити.
— Справді? Як?
Мартуся не відповіла. Вона набрала в чайник води і поставила на плиту.
— Давай поснідаємо, — сказала вона і вийняла з холодильника яйця, масло, сир. — Ти відпочинь, а я приготую сніданок.
— Я маю відпочити? Після чого?
— Знаєш після чого, — хитро всміхнулась Мартуся.
— А ти вмієш і сніданки готувати?
— Нас вчили варити. І я варила найкраще.
— Та ти просто скарб.
Вона підійшла до мене і, поклавши руки мені на плечі, сказала:
— Якщо я не змогла стати твоєю дочкою, то, може, стала б жінкою?