Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Зедду здалося, що він щось почув.
Ложка з м'ясом застигла біля його рота. Зедд завмер, прислухаючись.
Замок завжди був живим для нього, немов говорив з ним. Іноді здавалося, що він ніби зітхає. Ще коли він був хлопчиськом, Зедд чув гучні звуки, які не міг визначити. Він підозрював, що, швидше за все, це рухаються величезні кам'яні блоки. У основі Вежі лежали камені розміром з невеликий палац.
Одного разу, коли Зедду було десять чи дванадцять, гучний тріск потряс весь Замок, як ніби по ньому вдарили молотом. Він вибіг з бібліотеки, де займався, і побачив, що безліч людей зібралося в коридорах. Всі були схвильовані і перешіптувалися один з одним. Потім батько сказав Зедду, що це всього лише один з гігантських каменів несподівано тріснув, і хоча це було не небезпечно, тріск розколотого граніту рознісся по всій Башті. Таке бувало й раніше, але тоді Зедд вперше почув цей нешкідливий, але лякаючий звук.
Крім того, в Замку жили тварини. Вільно носилися кажани. Окремі башточки злітали вгору на запаморочливу висоту. Усередині вони були порожні, тільки кам'яні сходи вилися до самотньої кімнатки або обсерваторії на самому верху. Проникаючий в башточки сонячний промінь висвічував в стовпі пилу міріади комах, а деколи — мордочки заснулих кажанів, що вподобали затишні місця під стелею.
Ще в Башті мешкали пацюки. Вони шаруділи по кутках, іноді затіваючи бійки. Звичайні миші теж водилися, виявляючи себе писком. І, нарешті, в Башті жили повністю здичавілі коти, які полювали на щурів і мишей. Не гребували вони й птахами, що залітали крізь численні отвори Замку в пошуках комах або надійного місця для гнізда.
Іноді лунали жахливі звуки, коли миша, птах чи кіт підбирався до заборонених місць. Щити були створені для того, щоб не допускати людей до небезпечних або заборонених місць, до тих місць, де зберігалися магічні предмети. Щити закривали прохід будь-якому життю, не важливо, життя це людини чи тварини. Адже існувала можливість того, що який-небудь домашній улюбленець пробрався б в заборонену зону і приніс своєму господареві небезпечний талісман, який загрожує заподіянням невиправної шкоди. Ті, хто створював щити, врахували не тільки це, але і можливість того, що деякі жадібні люди могли б натренувати тварин приносити їм магічні речі з заборонених зон. Щити не пропускали будь-яке життя, в якій би формі вона не наближалося до них. І варто було кажану зачепити щит, як його миттєво спопеляло.
У Башті були щити, крізь які не міг пройти навіть Зедд, тому що для цього були потрібні обидві сторони дару, і він володів тільки Магією Приросту.
Деякі з щитів представляли собою магічні бар'єри, інші ще й фізично стояли на заваді, обмежували рух або викликали настільки неприємні відчуття, що ніхто б не подолав їх. Такі бар'єри не дозволяли людям, які не володіють даром, або дітям проникати в небезпечні місця, тому не було необхідності налаштовувати їх на вбивство.
Але так щити діяли тільки на тих, хто не мав дару.
Прохід в певні місця був заборонений, і тільки ті, хто мав не просто дар, але й владу, міг там пройти. Не володій людина дозволом, даним заклинаннями, над певними щитами або забудь чарівник, який має владу, торкнутися залізного диску, щити вбили б його, не роздумуючи. Щити вбивали тварин з тією ж безпомилковістю і точністю, як і будь-яку людину, яка спробувала би пройти щит, не маючи на те права.
Найнебезпечніші щити попереджали про наближення до них жаром, світлом або дзвоном у вухах. Попередження сприймали і тварини, але іноді який-небудь захоплений гонитвою кіт заганяв нещасну мишу в смертельний щит, а потім і сам слідував за нею.
Зедд почекав, прислухаючись. Ніщо не порушувало тиші. Якщо він дійсно чув що-небудь, то це могли бути тріск фундаменту Замку або метушня тварин біля щитів, або порив вітру, що увірвався крізь одне з сотень отворів в Башті. Але що б це не було, зараз все стихло. Дерев'яна ложка з м'ясом все таки виявилася у нього в роті.
— У-у… Умм… — Зедд задоволено хмикнув. — чудово!
І виявився страшно незадоволений, коли, жуючи перший шматочок м'яса, він виявив, що воно ще не готове. Не ризикнувши викликати гнів Еді, Зедд вирішив не прискорювати процес за допомогою магії, а тому присів на кушетку і змусив себе почати читати.
Читанню не було кінця. У книгах містилося безліч цінних відомостей, які могли б допомогти їм, тільки вони поки не знали, які. Час від часу Зедд — як він думав, терпляче, — перевіряв м'ясо на готовність.
Нарешті, коли він спробував в черговий раз, страва була нарешті готовою. Шматочки м'яса були так ніжні, що танули в роті. Чудово булькаючий котел був наповнений цибулею і маслом, шматочками моркви і ріпи, зубчиками часнику, перемішаними з шматками м'яса і жиру і присмачені ароматними спеціями.
До своєї досади Зедд виявив, що Еді не принесла хліб. М'ясо добре їсти з хлібом. Десь він повинен бути. Зедд подумав, що казанок з м'ясом підтримає його, поки не прийде його стара подруга. Хліб десь повинен бути. Точно, повинен.
Зедд не знав, куди пішла Еді. Поки він блукав майже цілий день по Ейдіндрілу, вона могла піти в одну з бібліотек пошукати те, що могло б їм допомогти. Еді вміла знаходити особливо важливі книги. Будучи родом з Нікобара, Еді вишукувала книги саме на її мові. У Замку було багато книгосховищ, а тому сказати, де Еді, було неможливо.
Тут також були кімнати, в яких зберігаються кістки, багато кісток. В окремих приміщеннях стояли цілі ряди високих шаф, в кожному з яких було сотні ящиків. Зедд бачив кістки створінь, яких ніколи в житті не зустрічав. Еді зналася на кістках. Більшу частину свого життя вона провела в тіні кордону. Люди боялися її і назвали «кістяною жінкою», тому що вона збирала кістки. У її будинку вони були всюди. Деякі з кісток захищали її від тварюк, що мешкали на кордоні.
Зедд зітхнув. Книги чи кістки — не так уже й важливо, що її зацікавило. Але вона бродить невідомо де. Крім кісток і книг в Замку Чарівників є безліч цікавого для відьми. Може бути, вона просто захотіла прогулятися, піднятися на вежу, подивитися на зірки і подумати.
Простіше було почекати Еді тут, поруч з м'ясом, ніж відправлятися її шукати. Часом, коли вона так пропадала, Зеддікус всерйоз подумував, щоб причепити до її шиї дзвіночок.
Старий чарівник бурмотів собі під ніс веселу мелодію, опускаючи ложку в казан. Немає потреби чекати на голодний шлунок, завжди говорив він собі, це тільки перетворює людину на буркуна. Краще поїсти і бути в гарному настрої, ніж сидіти голодним і страждати. Він буде поганим співрозмовником, якщо не поїсть.
На восьмий ложці він знову почув якийсь шум.
Рука Зедда завмерла над булькаючим казанком.
Йому здалося, що він почув дзенькіт дзвіночка.
Зедд не схопився і не намагався уявити, що б це могло бути, але його облив холодний піт, як якщо б до спини доторкнулися крижані пальці привида. Зедд застиг, схильнісь над вогнем і наполовину обернувшись до коридору.
Це міг бути кіт. Може, він прив'язав шнур недостатньо високо, і котячий хвіст зачепив його, викликавши дзвін.
Або який-небудь птах вибрав шнур жердинкою щоб присісти. Людина не змогла б пройти щити, не зачепивши дзвіночків. Зовсім недавно Зедд поставив і додаткові бар'єри. Напевно це тварина, кішка або птах.
Але якщо ніхто не міг оминути щити, то чому дзвенить дзвіночок?
Незважаючи на очевидні пояснення, волосся на голові у Зедда встало дибки. Йому не подобалося те, як дзвенів дзвіночок, щось в його звуці говорило йому, що шнур зачепила не тварина. Звук почався занадто різко, гучно і чомусь швидко завмер.
Зедд зрозумів, що дзвіночок дійсно продзвенів. Йому це не здалося. Він постарався відтворити в пам'яті звук дзвоника, щоб спробувати вловити характер дзвону.
Зедд безшумно поставив казанок на гранітну плиту вогнища. Він встав, чуйно прислухаючись до коридору, звідки почувся дзенькіт. Старий подумки пробіг по тих місцях, де залишив дзвіночки.
Треба було вияснити.
Він вислизнув через двері в коридор, повернув праворуч і, притискаючись плечем до стіни, спустився вниз. Попереду нікого не було. Зедд зупинився і кинув швидкий погляд направо. Переконавшись, що там теж нікого немає, він повернув.
