Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Була то людина з кожного погляду незвичайних розмірів, настільки переростала людей навіть високо здібних, що переходила межі зрозумілого. Можна про нього сказати, що вродився на володаря: вмів укрити свої заміри, в критичних моментах не вагався -скрізь сильна воля і зелізна рука.
“Ся його рішучість сполучена з прирожденною проникливістю, вихованою і випробованою в тяжких переживаннях і незвичайних пригодах життя, позволяла йому в найкритичніших моментах заховати спокій розсудку і свобідне орудуваннє своїм розумом. Не тратив з очей мети. Не було такої тяжкої ситуації, з котрою він не потрапив би вийти з користю для себе”. “Rebus in arduis audax et piovidus” (в трудних обставинах відважний і передбачливий — вираз з Горація) — так схарактеризовано його в Польщі.
“Сей “dziki sprawca opatrznosciowy” (дикий прикажчик провидіння) не знав обмежень культурного життя, не звязував себе нічим. Здається, що не знав ні страху, ні докорів сумління, і як Адам перед гріхопадіннєм не мав почуття доброго і злого.
“Невірність завтрішнього дня і небезпека що його звідусіль окружала, була джерелом його дивної енерґії і передбачливости. Через те така чуткість, обережність в виборі людей, уважливість для кожної зміни в відносинах. Звідти сі блискавичні відрухи кожного разу як він помічав нещирість і зраду. В неустанній боротьбі на життє і смерть він не знав спочинку ні половичности. Він не вагавсь, не відкладав: керуючись інстинктом самозаховання йшов лінією найменшого опору туди де була користь і безпека. Загальний рух не підривав його, не перевертав, не ніс безвладною колодою, ні лишав корчом на мілині — не сягав йому вище колін”! 5).
“Підіймаючи повстаннє, міг на перших порах сподіватись, що прийдеться йому служити Татарам, так як служив Польщі. По перших несподіваних побідах, коли чернь захопила королівщини і дідичні маєтки шляхти, повстала в його голові козацька держава, і він хотів розширити її границі на цілий простір Польської Руси, себто Київської митрополії. З того часу згода з Річпосполитою була неможлива... Навіть коли б дано йому все чого б він забажав, він не вірив би обіцянкам. Війною вибився — війни потрібував далі. З'єднався з Татарами, піддався Туркам, скупався в шляхетській крови -чого ж би міг сподіватись, якби козаки від нього відступили?
“Про симпатії для вільної Річи-тої, почуття приналежности до неї-шкода й говорити.
“Прагнув-мовляли-відділитися від Польщі сухопутною границею, пустинею на 40 миль вшир, так щоб там ні міст ні сіл не було 6). Зложив собі історію про окреме походженнє Ляхів та їx мандрівки 7) і цілий світ підбивав против них. “Ахерон би порушив” 8).
“З другого боку, ті держави, котрим він піддавався, бажали використати його в своїх інтересах, і побоюючись його сил, старались на випадок зради ослабити його владу всякими способами. Він се відчував і під'южуючи одних против других, шукав опори для себе в неустанній війні.
“Головним його завданнєм було — затримати владу в своїх руках. Від того залежала його персональна безпечність. А се було звязане з дісціпліною і з послухом війська Запорізького, і вимагало богатьох заходів, хитрости й енергії. Козаки не розуміли потреби сильної влади. З ними можна було богато осягнути, але треба було до крови роздражнити, або заохотити богатою здобичею. Бувало, що задля малої причини не хотіли йти штурмом і тікали безглядно. А найгірше, що за найдорожче право вважали — всім радити в важних справах і постановляти. Побіди вважали своїми, а погроми ставили на рахунок провідникові, котрого давнім звичаєм вибирали на час потреби, і трактували легковажною назвою, даючи до зрозуміння, що мають досить таких людей, які потраплять добре проводити. Провідник не щасливий гинув при першім бунті, коли не видано його в руки справедливости, щоб отримати, помилуваннє: “Нехай твоя голова за всі наші голови! прощай наш сподарю!”.
“Сю зухвалу і з природи своєї охочу до бунтів стихію легко можна було порушити якою небудь брехливою відомістю. Не трудно було там купити зрадника і доносчика, знайти людей готових убити гетьмана і підпалити Печерську Лавру.
“Хмельницький давив бунти, що вибухали по кождім неуспіху: після Збаразької і Білоцерківської угоди, після Берестейської катастрофи, підчас походу на Волощину, на вісти про союз з Туреччиною, з Москвою, з Ракоцієм — вість про бунт його й добила...
“Про око все робилось за відомом полковників. Навіть чужоземних послів, аґентів, гонців приймав і відправляв він в їх присутности. Питав ради — але опозиції не зносив. “ВсЂ встрЂшно гетману говорить ми не смЂли, а кто б и молвил, и тот бы жив не был”- говорив полковник Антін царському послові.
“В справах великої ваги скликав загальну раду черни, але як, де, кого запросити, а кого на той час на службу виправити, в тім була його голова. Говорив сам, а всі слухали, бо фірман коней не питає, куди має їхати. А хто був иншої гадки, того випрягав — аби за границю виносився.
“Аби не дражнити почуття козацької рівности і не будити зависти, до кінця життя мешкав у своїм дідичнім Суботові. Старшині теж не позволяв розпиратись по замках можновладців, по богатих дворах шляхти. Вірмен і Євреї. Стояли пустками й чекали повороту власників” (9 — 10).
“Як всюди так і тут повний скарб, добре господарство й фінансова незалежність запевняли йому послух і повагу. Міг сказати про себе, що більше дає ніж бере. Бо побори на Україні не були ані великі ані прикрі. Тільки чужоземні купці платили більші податки від привезених і вивезених товарів. Зате здобич гетьмана була величезна. В чигринськім замку лежали в бочках дорогоцінности і гроші-по смерти Хмельницького Виговський забрав міліон талярів зложених в льохах гадацьких 9).
“Воєнні здібности оцінити трудно, бо в перших пяти роках він мусів приладжуватися до волі Татар і вони рішали в воєнних справах. І не стільки він був щасливий в полі, як у трактатах заграничних. Всюди мав зручних аґентів і договорених приятелів. Знав до кого звернутись, кого просити й кому заплатити. Ну та й людина яка каже, що має 200 тис. війська і пропонує свої послуги, всюди бажана і добре обслужена.
“Рухливість його на сім полі викликає подив. Здається не було дня, щоб він не приймав заграничних послів, дипльоматичних аґентів, курєрів і післанців, або не виправляв своїх. На покриттє заграничних зносин він і наложив податок на чужоземних купців. Кореспонденція його, як на таку початкуючу канцелярію, була величезна; викриваються все нові й нові акти її. Важніші, здається, він сам і редактував.
“Може б і інший на його місці теж благав милосердя у короля піддавався сусіднім монархам, теж приймав чужоземних послів, і старався викликати у них довірє, але так понижатись, ластитись, розгулюватися, грозить і лякать як Хмельницький мабуть ніхто б не потрапив. — А робив то все з таким розмахом, висловлявся з таким нестримним темпераментом, розпоряжав такими засобами драстичних жестів, був такий невичерпаний в виявах покори, гніву, жалю, зневаги, легковаження, що впливав психольоґічно і на своїх і на чужих. “Як хамелеон прибирав ріжні кольори”. Був артистом в спорядженню патетичних сцен. Здавалось, ніби відслонював найглибші тайники своєї душі. А коли годував людей обіцянками, вмів так війти в їх становище, відгадати їх бажання, вникнути в їх потреби й інтереси, що викликав таке довірє, яке потім не могли викорінити навіть найсильніші докази його зради.
“Повно тої його політики в посольских реляціях, в листах його-немало колючок і пільних квіток що ростут при дорозі. Цареві обіцював Литву, Польщу, Крим, Туреччину, цілий Словянський світ, “всіх православних під його високу руку-аби був оден пастир і одно стадо”. “Батько мині на смертнім ложі наказував, аби вірно служив цареві”... Сівши під кватирою московського аґента зі слізми в очах нарікав, що мусить піддатися султанові, коли цар не хоче його пожалувати (11-4).
“Ян Казимір був переконаний, що тільки Хмельницькому завдячує корону. Вірив і хотів вірити що за його ж поміччю заспокоїть Україну, розпічне війну з Турками, скрипіть у Польщі королівську владу. Дарма, що кожного року нова зрада і нова війна: завсіди він готов був пробачити. Невважаючи на явне легковаженнє і глузуваннє, не міг звільнитися від того дивного довірря — лишався під суґестією козака...
