Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Можна сказати, що значну частину успіхів в зносинах з заграничними державами Хмельницький завдячав своїм персональним виступам. Умів брехати і дурити приятелів і ворогів, чужих і своїх, великих і малих, до тої міри, що його помічник Виговський — хоч обидва одними устами говорили, довірчиво висловлявся: “на гетьманове злодійство і неправду ніяким чином догодити не можна”.
“На перший погляд не робив сильного вражіння, і трудно було відріжнити його з-поміж старшини. Сучасники описують його як чоловіка в старім віку, фізично сильного, з хитрим виразом, плечистого, похилого, лихо одягненого. Лице чорняве, з довгими обвислими вусами, погляд понурий. Виглядав як мокрий вовк, дивився з-під лоба, руки за спиною, великі пальці в кулаках.
“На ґравюрі Ґондіуса 1651 р. бачимо його в параднім убранню, в гетьманській шапці з двома перами, глибоко насуненій на голову, в кереї обшитій футром з богатими застіжками. Очі випуклі, брови піднесені уважним поглядом, ніс довгий, вуси козацьким звичаєм продовжені підвусниками, обвислі, тверді, вимащені, рот гарний, на чолі дві зморшки гніву. Так виглядав, коли приймав чужоземних послів, слухав рапорти полковників і видавав накази-невідкличні як бездушна необхідність.
“Але коли починав оповідати — а здається було се для нього потребою, бо був дотепний і висловний-оживав до непізнання і легко захоплювався. Почуття-з початку удані — далі наслідкам образового представлення, піднесеного голосу і жвавих рухів, набирали такого розмаху, що переходили в афекти — і нехай би хто йому тоді перечив! Швидко, з великою фантазією переносився в усякі можливі ситуації, творив навіжені пляни, лютував, грозив, глузував-з приятелів і неприятелів. Проймав морозом, коли зачинав плакати, скаржитися на людську нещирість, з жалем вичисляти свої кривди, зглядаючись на образ розпятого -наче кличучи пімсту від бога” (16-8).
Я навів так багато з сеї характеристики, бо вважаю її дуже проникливою 10). Автор виявив не тільки бажаннє бути об'єктивним і віддовідно оцінити сього ворога Старої Польщі, але на мій погляд, богато відчув у ній вірно. Сей незрівняний темперамент, надзвичайна енерґія, рухливість, вражливість, сильно розвинена фантазія, легкість
гадки, нахил до гіперболізму. Незвичайний хист психолоґічного впливу, суґестії, з сильним ухилом до лицедійства 11). Неперебірчивість і безоглядність в засобах, свобода від яких небудь моральних обмежень. Незвичайне, неймовірне привязаннє до влади як догмат життя -Все се, на моє переконаннє, вхоплене дуже вірно. Богдан був дійсно прирождений вождь — правитель і політик — дипльомат. Легко підіймав і рухав маси, вмів панувати над їx настроями — так само крівавим насильством, як і ласковим словом, покірним жестом; у вдачі його було щось необорно чарівне, що з'єднувало йому людей. Се вірно. Але чи був се також політик в вищім значенню — будівничий соціяльний і державний, орґанізатор громадський і культурний? на віддаль, на довгі часи?
В сім напрямі попробував розвинути характеристику Кубалі В. Липинський в своїй книзі “Україна на переломі”. Він вважає Богдана великим державним ґенієм, якого не мала Україна “від часів занепаду нашої київської княжої могутньої Руси — і по сьогодняшній день”. Він оден умів розвязати історичні “смертельні протиріччя” українського соціяльного і культурного життя — її посереднє становище між Заходом і Сходом, між західньою цивілізацією і східніми умовами життя, між воєвничим демократичним низом і хліборобською, аристократично — монархічною Україною, як вона уявляється авторові. На сильних підвалинах здвигнув Козацьку Українську державу, союзом з Москвою забезпечив її від претензій і впливів Польщі. Фундуючи козацьку аристократичну монархію під правліннєм своєї династії, він під її заборолом охороняє від руїнних впливів Азіятської Москви західні елєменти українського життя. Тільки на нещастє помирає, а за його “невдалих наслідників”-котрі за його життя одначе були незвичайно талановитими його помічниками, “небезпечні центробіжні сили”, ним знейтралізовані і обернені на будову Української держави, позбавлені внутрішнього українського реґулятора, знову стерлися між собою, спалахнули великим пожарищем і спалили Україну війська Запорізького (131).
Я не буду тут входити в концепцію україської хліборобської монархії, проєціровану автором з подій і відносин недавнього минулого в часи Хмельниччини і розташовану на її іменнях і датах,- до деяких інтерпретацій подій Хмельниччини я буду мати нагоду повернутися далі. Тут спинюсь загально на сій пробі представлення Хмельницького глибоким політиком-конструктивістом, який мовляв за глибоко-продуманою, одноцільною схемою пляново творить національно — політичну будову Козацької Української Держави. Питаннє інтересне незалежно від публіцістичного чи політичного вжитку що з нього робиться.
Примітки
1) Головно в працях Липинського — в його моноґрафії про Кричевського (Z dziejow Ukrainy с. 301 дд.) і в пізнішім обробленню; “Україна на переломі” (с. 157); але він головно звертає увагу на осіб шляхетського походження.
2) Властиво справжньою моноґрафією може похвалитись тільки Кричевський (пера Липинського), і тільки почасти Виговський-в працях Герасимчука й ин.
3) Я сам, стаючи в обороні Хмельницького від спроб представити його диким рїнником, морально-підупалим піяком і т. д., писав колись: “Найліпшою мірою може бути для нього порівняннє з пізнішими заступниками Козаччини: ми не стрічаємо тут чоловіка, щоб хочби в приближенню дорівняв йому”. “Хмельницький і Хмельниччина”-З політичного життя, с. 75).
4) Се виглядає, як відповідь на недавно перед тим випущені незугарні напади на Хмельницького Равіти-Ґавроньского, необережно нагорожені премією Краківської академії, і правдоподібно, що се мав на гадці Кубаля, пишучи сі слова.
5) Szkice III с. 7-8.
6) Кубаля цитує тут Павла Алепського, але Павло говорить тільки, що середню частину Лядської держави гетьман спустошив і “обернув її на порожній степ, що став границею між ним і Ляхами на кілька днів дороги” (І с. 35). Кубаля дещо свобідно поступив з сею звісткою. Таку пораду, кажуть, давав гетьманові хан — вище с. 688.
7) Джерела сього Кубаля тут не цитує, здається мені, що й тут мав він на гадці оповідання Павла (І с. 6); але Павло зовсім не оповідає сього як погляду гетьмана.
8) В розумінню — підняв би саме пекло проти Польщі.
9) Посилка на Ролє, Kobiety, звістка більше ніж сумнівна.
10) Кінцеві завваження більш белєтристичного характера (с. 18), я пропустив.
11) Пор. мою характеристику Хмельницького як людини в VIII. II с. 163.
БРАК СУЦІЛЬНОСТИ В ПОЛІТИЦІ ХМ-ГО І ЙОГО ОКРУЖЕННЯ, РІЖНИЦІ МІЖ ДОМАГАННЯМ Р. 1648 І 1649, МІЖ 1649-54 І 1655. ХТО РОБИВ УКР. ПОЛІТИКУ В ПОЧАТКАХ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ, ПЕРЕЛОМ ПІД ВПЛИВАМИ КИЇВСЬКОГО ОСЕРЕДКА В 1649, ХИБНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗБО.РІВСЬКОГО ДОГОВОРУ, УПАДОК УКР. РЕВОЛЮЦІЇ, НИДІННЄ І РОЗПОРОШЕННЄ СИЛ, ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УМОВА НЕ ВНОСИТЬ В ПОЛІТИЧНІ ПЛЯНИ ЯСНОЇ ПЕРСПЕКТИВИ, НОВІ ПЛЯНИ 1655 Р., ВОНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ ПО СМЕРТИ ХМ.-МІЖ ХМЕЛЬНИЧЧИНОЮ І ВИГІВЩИНОЮ НЕМА МЕЖІ.
Насамперед отся сама теза, поставлена вище — одноцільний політичний плян в Хмельниччині. Скільки небудь уважний і об'єктивний перегляд подій Хмельниччини промовляє проти неї. В першім році повстання Хмельницький, чи може треба всюди говорити точніш: Хмельницький і гурток його впливових дорадників, що направляли його діяльність, бо мабуть в питаннях політики він сильно підлягав впливам своїх дорадників — Хмельницький і К-о безоглядно відкинули всі ті можливости, котрих потім запопадливо, але даремно добивалися в 1655-7 рр. Вони могли тоді розвалити Польщу або зробити державний переворот, поставивши певні конституційні умови конвокаційному, чи елєкційному соймові. Принаймні могли взяти Західню Україну — що їм лізла тоді до рук, ще не обезкровлена, сорозмірно сильна, не розчарована в козацькім режімі. Татари тоді ще не напрактикувалися в тактиці політикування на два фронти для утримання рівноваги між Україною і Польщею, як пізніше, і Тугайбей, що командував татарськими силами був вірним приятелем Богдана-як сам Богдан потім хвалився. Хмельницький і К-о в 1648 р. могли богато здійснити з того, що вони прагнули пізніше, але видно — в тім році вони не мали тих бажань і плянів, що в 1655-7 рр., не тільки підчас весняної, але й осінньої війни 1648 р. Сі війни, очевидно, велися в цілком іншім аспекті. І не тільки в 1648 — навіть в 1653 р. ми не бачимо сліду тих плянів які стали на черзі два роки пізніше; Хмельницький і К-о не виявляють ніякого інтересу до тих Західнє-українських земель, котрими вони заінтересовалися так живо потім; вони полишають їx немилосердному татарському знищенню, що в значній мірі й обезцінило їx для пізніших плянів гетьмана. Ми не бачимо підчас сеї довгої війни ніяких заходів на те щоб притягти на свій бік західнє-українську шляхту і городи. Очевидно, пляни 1655-7 рр. прийшли пізніше.
