Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
6) Очерки внутренней Исторіи Малороссіи ст. 30-1.
7) Запорожская Старина ч. II кн. І с. 42-3.
8) Див. аналізу сих поглядів Куліша в моїй статті про нього, в “Україні” 1927 кн. 1 с. 25 дд. Дивно подумати, рівняючи з пізнішими поглядами його на козацьку добу, що не хто, а він колись співав такі пісні орґанізаційному хистові “Українського народу”, себто Козаччині доби Хмельниччини і самому Хмельницькому: “І сей нарід вийшовши під проводом Хмельницького з невільничого стану, позбувшися своєї аристократії (дворянства) — себто кляси освіченої, знайомої з адміністрацією й політикою, в сей же мент утворив у себе своєрідне правительство, з судівництвом і розправою на всіх пунктах землі Української (Южнорусской), з поштовою комунікацією для розсилки адміністраційних розпоряджень, з мужами громадськими в кожнім, хоч найменьшім селі, з представниками станів для розрішення важних громадських справ і з верховним трибуналом, котрого президентом був вибраний гетьман, обмежений голосами ґенеральної старшини. Якби ми не пояснювали собі явне переродженнє бунтливих рабів на однодушну суспільність, але воно показує наявність в українському народі вищих громадських (гражданских) понять”. — Записки о Южной Руси II с. 327, 1857.
ГЕТЬМАН І СТАРШИНСЬКИЙ ОСЕРЕДОК — ПИТАННЯ СУЦІЛЬНОСТИ І СОЛІДАРНОСТИ, РОЛЯ Й ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ БОГДАНА, НАСКІЛЬКИ ВІН ПІДІЙМАВСЯ НАД ИНШИМИ КОЗ. ДІЯЧАМИ, ОПТИМІСТИЧНА ОЦІНКА ЙОГО ІНДИВІДУАЛЬНОСТИ У КУБАЛІ, ВЛУЧНІ РИСИ СЕЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТИ, ПРОБИ РОЗВИНУТИ ДЕРЖАВНО-КОНСТИТУЦІЙНІ ПРИКМЕТИ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТИ У ЛИПИНСЬКОГО.
Як бачимо питаннє, розціплюється і ускладнюється. Нарід і владуща верхівка. Гетьман і його окруженнє. А далі — наскілько було суцільне одно і друге — нарід і його старшинський осередок? Що представляла з себе та ґрупа старшини з Хмельницьким у центрі, що провадила повстаннєм, війнами, дипльоматією, державною роботою Хмельниччини? На скільки вона була одноцільна? інтереси яких верств чи груп репрезентувала? наскільки виходила за межі сих ґрупових інтересів і виявляла розуміннє загально-державних чи загально-національних інтересів? Наскільки в своїй політиці була незалежна від впливу инших ґруп чи кляс — наскільки допускала їх до впливу чи поборювала, і наскільки сі инші ґрупи, і які саме, виявляли бажаннє кермувати подіями і сею провідною групою? Яке становище в ній було самого Хмельницького? наскільки виявляв він свою індивідуальність, і чи можна помітити певну одностайність і послідовність в його індивідуальній політиці? як належить взагалі оцінювати його індивідуальність і його впливи?
Найзручніш може буде почати від кінця — від оцінки ролі й індивідуальности Хмельницького. Вплив його важиться дуже високо, але я не бачу щоб хто небудь постарався ближче оцінити його специфічну вагу науковим, критичним аналізом. Новіша історіоґрафія все ще зістається під владою традиції, для котрої Хмельниччина скуплялася в Богдані як ініціяторі і виконавці, першій причині і головнім акторі всього руху, його розумі й волі. “Другорядні діячі” доби никнуть попри нього; кінець кінцем маємо короткі й побіжні реєстри важніших осіб з його окруження 1), короткі характеристики, одну-дві монографії 2), але всі сі “співробітники Богдана” по нинішній день губляться в проміннях його слави. Досі приймається як аксіома, що ніхто з них навіть в приближенню не міг з ним зрівнятися, і взагалі українське громадянство не виставило людини, яка могла стати в рівень з ним-як то показують усі невдалі зусилля його наступників 3).
Тим часом належить спитати себе, чи не в щасливім збігу обставин; в тім, що припадково саме Хмельницькому довелося першому зібрати нагромаджені і не порушені ще засоби революційної енерґії, лежить в значній мірі причина всіх його успіхів: більше не дано було тим засобам відрости наново і акумулюватися, з тим і ніхто з його наступників не мав таких ресурсів, якими розпоряджав Богдан. Та ж обставина що йому першому довелося пустити в рух акумульовану енерґію, дала йому престиж, популярність, авторитет, який мусіли цінити його однодумці й товариші; берігти його як носія сих вартостей, підтримувати його престиж і навіть лєґенду — в інтересах спільної справи, стримуватися від виразних виступів проти нього навіть тоді, коли може чули за собою більші інтелектуальні сили і вважали свою тактику правильнішою. Я навів вище сей відзив Мик. Потоцкого-такого досвідченого ворога Козаччини, що стільки разів мірявся з нею в ріжних обставинах: “Чи у них оден Хмельницький? тисячами б їх рахувати треба, одного сьогодня стратять, на його місце виберуть иншого ще здібнішого й справнішого” (с. 105). Хотілось мені поставити сю фразу епіґрафом сього тому як незвичайну високу оцінку революційної української маси — її безмежних інтелєктуальних і моральних ресурсів. Але-признаюсь-я побоявся, щоб у сім не добачили якоїсь тенденції на пониженнє репутації Хмельницького. Я не маю сього бажання, і зістаюсь при переконанню, що Богдан був людиною високих здібностей; але я не хотів би, щоб його історичне “щастє” засліпляло наші очі й не давало оцінити великих здібностей також і тих людей, що його окружали, але не мавши того “щастя”, зісталися в тіни, хоч, може бути, деякими сторонами свого характеру стояли навіть вище від Богдана.
Переходячи історичні звістки про Виговського, Богуна, Ів. Золотаренка, Кричевського, Небабу, Кривоноса, Пободайла, Данила і Івана Нечаїв й ин., я питаю себе, чи сі люде не відограли б свою історичну ролю не гірше, а може навіть краще від Богдана, коли б доля дала їм ті карти що випали Богданові? Велику історичну ролю відіграють. не завсіди ті що мають найкращі для неї здібности. Богдан був безсумнівно великий чоловік, але в тих блискучих рядах, що його окружали, і в тих скромніших лавах Революційного Українського Народу, що проробив сю велику революцію чи не було здібніших і кращих кандидатів на фундаторів Української держави, на визволеннє Української землі, на промованнє української культури ніж Зиновій — Богдан Хмельницький? Се лишається невідомим, і можна тільки підчеркувати, що не сам оден Потоцкий-що висловив сю думку найбільш яскраво, але взагалі сучасна Польща не вважала Богдана явищем в козацьких кругах єдиним, небувалим і неповторним, людиною для котрої нема порівнання серед инших представників козацтва. Навпаки, вічно говорила про його конкурентів, і завсіди рахувалася з тим, що на його місці може появитись ще більш небезпечний і безоглядний ворог шляхетської Річипосполитої.
Після атак на Хмельницького Куліша, Буцінского, Равіти-Ґавроньского найбільшим панеґіристом його виступив Кубаля в своїй історії Московської війни, 1910 р. Його похвальне слово Хмельницького було звернене спеціяльно против польських письменників, які продовжують хибну політику легковаження Хмельницького, його талантів і їх переваги над польськими противниками. Кубаля вважав шкідливою помилкою “легковажити память людини, з котрим ми не могли дати ради, коли були в силі, а й тепер ще нам з могили грозить” 4). Згадавши, що чужоземці порівнювали Хмельницького з Кромвелем-цілком зрозуміло для тих часів, “коли сі два притягали до себе майже виключну увагу Заходу і Сходу Европи”, — і підчеркнувши подібности в історичній ролі одного й другого — двох ворогів пануючої церкви, що в старих літах “одірвавши руки від плуга, стали на чолі повстання і здобували успіхи, посміюючися з науки і досвідів найвправніших стратеґів і політиків, створили сильні війська, і за їх поміччю майже одночасно здобули найвищу владу і затримали її до смерти, переказавши синам”, — Кубаля підносить, що Хмельницький мав при тім перед собою завдання трудніші-тому викликає ще більше здивованнє.
“Територія його влади майже звідусіль мала відкриті границі. Не розпоряджав він як Кромвель вишколеною інтеліґенцією і засобами старої і сильної держави; війна, фінанси, державне хазяйство, адміністрація, зносини з сусідніми державами-все треба було сотворити і все лежало на його голові. Мусів добирати і вчити людей, вглядати в найдрібніші подробиці. А коли його військо не вмирало з голоду, коли мав зброю, гармати, амуніцію, добрих шпигів і зручних аґентів, коли не бракувало йому ніколи грошей — то се його персональна заслуга, котрої йому можна було позавидувати, і то не тільки у нас в Польщі!
