Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Тим часом козацький бунт з Ракоцієвого війська перекинувсь і на Юрасеве, що стояло під Корсунем для охорони України від Татар. Оповідає про се Желябужский -котрого старшина вважала значним, коли не виключним виновником сих бунтів (вище с. 1383) і я думаю-вповні справедливо. Його оповіданнє про візити в Юрасеву кватиру дає кілька цікавих рис сеї ситуації, і я вважаю потрібним його переказати, бо взагалі мало що про се знаємо.

Приїхавши в Корсунь до війська, щоб шукати відти дороги під Камінець, до Ждановича і Ракоція, Желябужский довідався від наказного полковника Дмитра Трутина, що військо нинішнього дня, 9 (19) липня стоїть в Капустиній Долині. Другого дня приїхав він туди і не доїздячи війська пристав, а перед себе післав товмача-сказати полковникам, щоб вони далі знати йому, де Ракоцій, і прислали козаків, щоб провести. Товмач поїхав в становище Корсунського полку, до полковника Ів. Дубини, а той сказав, що про Ракоція певних вістей нема і проїхати до нього ніяк не можна, бо воюють Татари. Післав товмача з козаком-провідником “до гетьмана Юрия Хмельницького” (так його скрізь зве Желябужский, очевидно не в розумінню наказного, а вибраного на гетьмнство). Стріли гетьмана, як їхав з становища, і він спитав хто їде від царя і до кого?-тоді післав з товмачем до Желябужского корсунського сотника. Сотник розпитав, чи не має Желябужский грамоти до гетьмана, і другого дня приїхав від гетьмана військовий осавул Іван Ковалевський. Він переказав Желябужскому від гетьмана: “Ракоцієві і Антонові було писано, щоб ішли до нас на поміч против Орди, але від них не було вісти, і не знати де вони: ані вісти добути про них не можна, ані кого післати, тому що вийшов хан з усею ордою, стоїть коло Камінця, а Татари воюють наші городи. А стало нам відомо, що Ракоцієву землю повоювали Ляхи, матір його в полон взяли; судячи з того думаємо, що Ракоцій пішов до дому-дорога йому туди через Волоську землю, але Волоську землю воюють Татари, справити тудою тебе до Ракоція неможна, не доїдеш ти до нього, вертайся до цар. вел-ва”. Желябужский відрік, що не бувши у Ракоція ані діставши певних відомостей про нього, він вертати не може і просить провести його до Семигороду, коли думають, що він там. Ковалевський обіцяв се переказати гетьманові і того ж дня вернувся з його резолюцією: їхати Желябужскому до Корсуня і чекати від гетьмана вісти,-як можна буде до Ракоція проїхати, гетьман його повідомить, а тим часом сповіщає свого батька, аби він повідомив царя, що Желябужского затримав гетьман. Прислав трьох козаків, щоб провели його до Корсуня, але Желябужский лишився ночувати при війську і був свідком його виходу з табору: “11 (21) липня о четвертій годині гетьман Юрій Хмельницький пішов з Капустиної Долини, а Ів. Желябужский стояв, поки гетьман і полковники з усім військом пройшли. На рахунок було з ними війська тисяч з 20; перед гетьманом пішло 5 полків, а за військом обозу возів тисяч 35. А на становищу військо стає обозом, і коні ходять стадами” а не ставлять коней “у приколу” (на припоні) ¹).

З 12 (22) і до 17 (27) Желябужский пробув у Корсуні збираючи від переїзжих вісти про Ракоція і Ждановича, про Поляків і Татар. Оповідали йому, що козаки Ракоція і Ждановича покинули ²), Жданович в Погребищі, а Ракоція з Венграми Поляки обложили під Межибожем. 17 (27) приїхав товмач з Чигрина: старий гетьман потверджував, що до Ракоція проїхати не можна і вістей від нього нема. Тоді Желябужский рискнув на власний страх їхати до Ракоція під Межибіж і на третій день, 20 (30) липня наїхав військо Юрася, що йшов, значить, туди ж, під Межибіж, ратувати Ракоція ³). Желябужский післав свого товмача до Ковалевського, щоб сповістити про свій приїзд і просити гетьмана, щоб поміг йому доїхати до Межибожа. На се товмач приніс відповідь, що гетьман велить йому їхати за ним до становища на Наливайковім Броді. Желябужский проїхав на вказане місце, і гетьман закликав його до себе. Стрів його з полковниками перед шатром і питав про царське здоровє, а коли війшли до шатра, полковник миргородський Григорій (Лісницький) спитав його при гетьмані: “Чого ти приїхав вдруге без відомости від гетьмана? ⁴) Не віриш гетьманові й нам? Якби можна було до Ракоція проїхати, ми б тебе повідомили!” Желябужский виправдувався тим, що він довідався від козаків-що Ракоцій під Межибожем. Лісницький відказав на се: “Був Ракоцій під Межибожем, три дні відсижувався від Ляхів в окопах, а як довідався, що йдуть Ляхам у поміч Татари, він Ляхам піддався-кажуть, що дав їм викуп. А на третій день по тім як він піддався, прийшли під Межибіж Татари, довідалися, що Ракоцій без них піддався Ляхам і пішли після Ляхів добувати його. А поки він сидів в окопі, від нас не було до нього проїзду, і тобі тепер до нього їхати не можна-бо він сам у неволі”. Желябужский сказав, що все се відомости не певні (“не подлинная вЂсть”), з ними йому до царя вертати не можна, і він просить провести його до Семигороду: коли Ракоцій вийде з татарської неволі, він там його побачить, а не вийде-принаймні матиме про нього певні вісти. Лісницький на се сказав: “Гетьман велів прибути всім полковникам, що напереді з військом,-буде рада, куди гетьманові йти. Тоді гетьман розпитається у тих полковників, що стоять поблизу волоської границі, чи можна тобі проїхати через Волоську землю, коли скажуть, що можна, тоді гетьман велить тебе провести, а ні-тоді дасть тобі знати”.

Другого дня, 21 (31) прийшов Ковалевський і сказав: “гетьман і всі полковники веліли тобі сказати: через Волощину йти тобі не можна: хан пішов на-легко за Ракоцієм, а кіш його стоїть на Волоськім пограничу, під Хотином. А від одного козака, що вийшов з неволі від Ляхів, стало гетьманові сьогодня відомо, що Орда догонила Ракоція під Гримайловим ⁵), і Ракоцій сидить в окопі, а Ляхи обстоюють Ракоція: не хочуть видавати Орді ⁶), тільки взяти з нього викуп; а Орда готова і з Ляхами битись, коли вони будуть його боронити: хоче його скарб забрати, а самого до турецького царя відвезти. Через такі вісти гетьман переказує тобі, що проїхати тобі не можна і нема до кого: вертай нині ж з війська до цар. в-ва, бо завтра рано гетьман іде з усім військом з становища-воювати Польщу” (1252-4).

Але Желябужский з війська не поїхав-став чекати вістей, а заразом вів свою, відому вже нам аґітацію на тему самочинности гетьманської політики, і робив відповідний настрій між козаками. В своїм звідомленню він записує свою розмову з київським протопопом, що трапився на стану; я вище навів уже сю розмову; протопоп мовляв розповідав йому, що козаки з Антонового полку роз'їздяться нарікаючи на нього, що шукав Ракоцієві королівства, а довів його до неволі, і козаків трохи не поморив. “Ми ходили з ним, думаючи, що то за царським указом, а як довідалися, що Антін Ракоцієві королівства шукає, так і роз'їхалися від нього”. “І тут козаки говорять”, мовляв протопоп-“Ми без государевого указу на війну не підем”. ⁷)

Желябужский, каже, спитав протопопа: “Де ж тепер Антін, і що з ним гетьман зробить за те що він без государевого указу Ракоцієві королівства шукав?” Протопоп сказав: “Тепер Антона взято до гетьмана, до Чигрина: чув я, що хоче його гетьман повісити за те, що Ракоція видав, а Антін виправдується тим, що військо від нього розійшлось” (1255).

Без результату такі балачки не зістались.

“Юля 22 (1 серпня н. с.) гетьман велів оповістити війську, щоб підіймалося з стану: іде гетьман на війну в Польщу. Козаки ж з ріжних полків, в великім числі, прийшли до гетьманського становища й так почали говорити до гетьмана і полковників “Вислали ви нас против Орди-стерігти погранича ⁷). Стоїмо вже довгий час, стоючи запаси поїли і заголодались. А тепер кажете йти на війну в Польщу. А нам іти нема з чим, запасів нема. Та й без царського наказу йти не можна. Досить уже й зимового війська загубили. Як з Антоном посилали, тоді казали, що за царським наказом; а як зійшлось се військо з Ракоцієм, Антін військо розгубив-Ракоцієві королівства добував. І тепер ідете не воювати, а короля шукати, Ракоція від Орди рятувати. А нам короля не треба, у нас єсть государь, котрому ми хрест цілували!