Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Про козаків не згадувалося ні словом; вони вже вийшли з гри, покинувши військо Ракоція. Він уважав їx відступ останньою причиною сього провалу; маємо його лист матери з Чорного Острова 25 липня (н. с.):
“Шведська і козацька приязнь обманула. Козак примусив нас провожати його аж до свого краю; ми згідно з своїм обовязком билися з Поляками, а він усунувся. Перемога була наша, богові слава,-але коли в суботу (се було 21 н. с.) прийшло все польське військо, а козаки нас підтримували тільки обіцянками, а на ділі зовсім ні,-вчинили ми перемирє, тому що Поляки хотіли згоди. Се було в неділю, великі пани здебільшого були при тім.
“Навіть поганам треба вірити, коли вони присягають, присязі Шведів і козаків ми вірили як християнській. Але здобич псує козаків вони не могли дочекатися, щоб її відставити до дому. Але ми не думаємо, щоб вони з неї поживилися.
“Вчора ми порозумілися з польським військом; коли Татари не стануть на перешкоді, ми підемо на Молдавію; коли перешкодять-будемо змушені вибрати иншу дорогу. Нам конче потрібно дістатися до якоїсь країни з хлібом-бо (тут) не тільки наше, але й польське військо живе вишнями; я не думаю, щоб у цілім нашім таборі знайшлося 20 мір муки. Одним словом, як ми вже переказували в. м., перемогла нас не зброя неприятельська, тільки бог-сі тяжкі, погані дороги, шляхи котрих ми не знали-і ще до того козаки” 13).
Пікарский записує те, що оповідали в польськім таборі: “Негідники козаки не тільки до погибелі приведи бідних Венгрів, ще й осмішили: “тікаючи й греблю в Межибожі перекопали” 14), тому Венгри просили потім, щоб їм дозволено було гонити за козаками”. Відгомін сих балачок бачили ми вище також в оповіданню Янчиньского.
Але секретар Ракоція Конст. Шаум спромігся на об'єктивнішу оцінку ситуації: “Все ми могли б перебороти, коли б був добрий настрій між вояками; але більшість їx пішла по набору, а не наймом, вони були обтяжені здобичею, утомлені довгими походами, хотіли вернутися до дому і одноголосно жадали згоди, якої небудь, хочби й ганебної, не хотіли піднести зброї на неприятеля, що стояв перед ними. Наші союзники-Шведи, Козаки, Валахи і Молдаване, тримались далеко більш рицарсько (much more galant) ніж ми. Але бачучи нашу малодушність і побоюючися, що ми можем поєднатися з неприятелем против них,-мусіли кинути нас, тим більше що наші дійшли такого своєвільства (rеbеllіоn), що не слухали наказів князя і можна було сподіватися їх зради. Так біда примусила нас до договору, що безсумніву зістанеться нашим вічним соромом і нечестю” 15).
Поміг сей договір і вся капітуляція небогато. Тільки що спекалися Поляків і дістали пропуск до дому, як налетіли Татари-жадні свого уділу в здобичи, роздражнені тим, що Поляки без них покінчили з Ракоцієм. Як оповідає Ґрондский, Любомірский й инші приятелі Ракоція-заінтересовані в тім, щоб він міг скоро і повно виплатити свою контрибуцію, відразу радили йому не гаятись ані одного дня, з огляду на Орду: лишити Полякам в грошах армату і обоз, а самому спішно і легко вертатись до дому. Але Ракоцій і його канцлєр Мікеш запевняли, що Татар їм боятися нічого, не буде їx більше як 24 тисячі здатних до бою. Тоді Поляки рушили на Волинь, а угорське військо на Скалат і Тернопіль до дому. Але Любомірский слідом отримав відомість що хан наступає з величезним військом, якого ще не бачила Польща; він ще раз остеріг Ракоція і той кінець кінцем дав себе переконати: кинув під Скалатом своє військо, під проводом Кеменя, а сам з кількома сотками пустився навпростець до дому. Не встиг від'їхати милю, як дали йому польські комісари знати, що Орда вже приступає до скалатського табору. Львівські приятелі радили йому схоронитися на час сеї небезпеки до Львова, але Ґрондский, оповідає, порадив йому не звірятися на польську гостинність, а вертатися на Стрий до своїх країв; він його послухав і щасливо дістався до дому. Військо його, тим часом атаковане Татарами, попробувало битись, але скоро стратило охоту, Кемень поїхав на переговори до хана, але опинився в ролі бранця, чи заставця, а полишене ним військо другого дня, 31 н. с. пустилося навтеки, і здебільшого попало в татарську неволю 16).
В автобіографічній записці своїй Кемень виправдує себе, що зовсім не з тим виїздив з війська, аби його лишати- Татари зрадливо його затримали, а так само вели себе зрадливо Поляки, спеціяльно Сапіга-не боронили від Татар, як обіцяли, а навпаки сами били його військо 17).
Хан після сього спішно відступив назад. Оповідали, що саме отримав наказ від султана, аби вийшов з Польщі й не мішався до польських справ; був се нібито наслідок запізнених відомостей про успіхи Ракоція в Польщі, одержаних в Царгороді: диван готов був помиритися з його походом на Польщу 18). Але хан взагалі не мав чого гаятись: Орді треба було як скарше відпровадити здобич і бранців до Криму, і все питаннє було тільки в тім, щоб не стрінутися з козацькими чатами при повороті. Данилові Калуґерові оповідали, що козаки будуть стерігти Татар при повороті 19) і Лілієкрона чув, що Запоріжці дійсно так їx придибали, “що з здобичею і власні трупи полишили, більший був погром ніж здобич” 20).
Примітки
1) Видана в Biblioteka Ossolinskich, poczet nowy, т. IV, 1864.
2) Янчиньский представляє навпаки Подльодовского приятелем Ракоція: Чарнєцький мовляв мав намір потопити тут Ракоцієве військо в болоті, “але непоцтивий Подльодовский промостив йому дорогу через болото і дав змогу ціло втікти” (296).
3) Transsylvania II c. 317. Оповіданнє Штернбаха про межибіжську капітуляцію відкладаю надалі. Коротші реляції про похід Ракоція і козаків з-під Сендомнра в Жерелах XII с. 507 і 511-вони не точні.
4) Магерів лежить на правім, східнім березі річки Білої.
5) На полуднє від місця битви, в напрямі на Львів.
6) Так виразно написано в рукописи, завважає видавець.
7) Rozwalnice в друк., місцевість невідома також, очевидно в околиці Волочиск.
8) Transsylvania II с. 317, се продовженнє реляції поданої вище.
9) Вище с. 1315.
10) Рус. Ист. Библ. VIII с. 1252.
11) Тамже с. 1259-60.
12) Договір з датою 22 липня, разом з присяжними грамотами обох сторін видані в Monumenta Hungariae XXIII ч. 314-6, сам договір также у Жерелах XII ч. 595.
13) Monumenta Hung. XXIV ч. 604.
14) Сю фразу записано по польськи серед латинського тексту.
15) Архив Ю. З. Р. III .VI с. 346.
16) В збірці Кордуби (Жерела XII ч. 600) єсть коротке звідомленнє Сефер-казі королеві “Татарське військо, обложивши неприятеля вашого Ракоція під замком Вишнівцем, три дні тримало в облозі, не даючи нікуди вихилитися, а четвертого дня, з усіх сторін прискочивши табор розірвали і взявши на шаблі, силу трупу постелили на місці, так що дуже мало живими втікло, і ті забрані до неволі, між котрими й Кімін Янош з усею старшиною”.
17) Автобіографія Кеменя: Kemeny J. Erdelyi ieiedelem oneleitirasa, вид Салай 1856 р., в додатку ся історія останнього погрома-c. 503-523, вона була зараз же прислана до Чигрина, в актах Малор. приказа 1657 № 10 л. 74-88 єсть московський переклад з таким заголовком; “Упадок войска Семигородцкого черес генерала Кимин Янушв описан”, з поясненнєм, що прислав його воєвода А. В. Бутурлин, одержавши від Виговського, “списана въ нынешнем во 166 году (1651) сентября в 14 день”.
18) Kubala, Wojna brandenburska c. 179.
19) Архив Ю. З. Р. III.VI c.331.
20) Monum. Hung. XXIII c. 568, лист до Шебеші з Чигрина 17 с. с. серпня.
ОСТАННІ ПРИКРОСТИ СТАРОГО ГЕТЬМАНА І КІНЕЦЬ ЙОГО: КОЗАЦЬКИЙ БУНТ З РАКОЦІЄВОГО ВІЙСЬКА ПЕРЕКИДАЄТЬСЯ ДО ЮРАСЕВОГО, ОПОВІДАННЄ ЖЕЛЯБУЖСКОГО, ЙОГО АҐІТАЦІЯ ПРОТИВ ГЕТЬМАНА І СТАРШИНИ-МОТИВ САМОВІЛЬНОГО ПОХОДУ ПРОТИВ ЦАРСЬКОЇ ВОЛІ, КОЗАЦЬКИЙ БУНТ ПРОТИВ СТАРШИНИ, ВІЙСЬКО РОЗХОДИТЬСЯ.
