Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Старий гетьман і його окруженнє до останнього менту твердо трималося нової ліґи і звязаних з нею плянів приєднання Західньої України, не вважаючи на всі директиви царя і аґітацію, поведену на сім ґрунті московською стороною против гетьманського уряду. Московська тактика мусіла їм бути ясна, але гетьман і його однодумці хотіли йти пробоєм против неї.
З другої сторони гетьман обстоював до кінця прийняту ним династичну комбінацію-передачу булави синові; так треба думати з огляду, що в момент смерти Богдана його син в старшинських кругах твердо вважався вибраним гетьманом, і Виговський зпочатку не вважає можливим піддавати сей факт якому небудь сумнівові. За проби захитати сей факт гетьман не вагався стинати голови старшині, як се ми чули від Лілієкрони. Самому Виговському се не раз грозило смертю; бачили ми оповіданнє Шебеші про такий епізод; на Україні розповідали, як розходився старий гетьман, довідавшися про аґітацію, що велася в інтересах кандидатури Виговського в війську. Мовляв, Грицько Лісницький, післаний наказним гетьманом в військо з Юрасем, затримав у себе булаву і бунчук, бажаючи передати їх “свому приятелеві” Виговському, і Богдан довідавшися, що Лісницький мостить його на гетьманство (“гетьманство прочит Грицко писарю”), велів привести до себе одного і другого. Лісницького хотів віддати на смерть, а Виговського звелів покласти ниць і приковати за руки 6), і так держав його трохи не цілий день, поки у нього (Богдана) серце відійшло. А Виговський лежучи на землі весь час плакав, і нарешті гетьман йому вибачив. Очевидно, Юрась був післаний до війська, щоб призвичаїти козаків до його проводу, але поведінка молодого гетьмана в війську не придбала йому авторитету, навпаки-очевидно дала приводи говорити про те, що до уряду він не доріс, не має послуху полковників і т. д., те що ми чуємо від Штернбаха вже 8 н. с. липня. А в думі про смерть Хмельницького сей виїзд Юрася до війська представлений в вигляді легкодушної забави молодого гетьманича, котрим він переступив батьківський заповіт 7).
До гетьмана се мабуть доходило, міг він навіть почути дещо й про останній бунт війська; але він не відступав від наступства-тільки злостивсь і гнівавсь, і в такім пароксізмі розбила його апоплєксія. Зрана 6 серпня (27 липня с. ст.) він помер серед такої трудної ситуації.
“6 серпня рано помер козацький гетьман Хмельницький, а о вечірні почали дзвонити”, записав у своїм дневнику Шебеші 8).
“Пролежавши пять день без язика, шостого дня-27 липня (ст. ст.) упокоївся”- писав свому королеві Лілієкрона другого дня, 28 с. с. липня 9).
“Упокоївся гетьман минулого вторка, липня 27-го (ст. ст.) в пятій годині дня”, писав Остафій Виговський Тетері 10).
“27 липня й. м. пан гетьман з сього світу зійшов”-офіціяльно повідомляв путивльського воєводу Виговський Іван 11).
Тільки шестого дня потім 12 серпня н. с. повернувся з табору молодий гетьман, “ми з Виговськнм, з шведським послом і з Немиричом виїздили йому на зустріч за милю”, записує Шебеші (тамже).
Похорон визначено на чотири тижні від дня смерти-на день 25 ст. ст. серпня 12)- щоб могло з'їхатися духовенство і старшина -урадити що до дальшого.
Примітки
1) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 318-9 (переклад с. 320-1).
2) Тамже с. 308 (переклад на с. 314).
3) “Що до справи кн. трансильванського і погрому його війська козаки виправдуються дуже переконуючими доводами, що вони негайно післали йому поміч, але князь як найскорше зложив договір і союз з Поляками, і тому козаки вернулись до дому”-лист Данила 8 (18) серпня, Архив Ю. З. Р. III. VI, с. 331.
4) Oretenus dicenda magn. domino Fr. Szebesz coram il. principe (перед Ракоцієм), il. domino locumtente (або его реґентом) primatibus ae consiliariis (семигородськими) (ab) ill. d. campiductore, omnibus consiliariis, capitaneis totaque cohorte Zaporoviana proposita-Моnum. XXIII ч. 318; рукою Шебеші приписано (по мадярски): “Відповідь князеві від козацького гетьмана Виговського.
5) praevia aliorum utpote Stanislavscii Valachorum, Moldavorum, Siclorumque recessione.
6) “А писаря перед собою велЂл росковать по рукам лицом к землЂ и держать eго мало не цЂлой день”-Акты Ю. З. Р. VII с. 189, оповіданнє Михайла Стринджі в Москві в грудні 1657 року.
7) Оттоді Хмельницький як благословеннє синові здав, так і в дом одправився, і сказав йому: Гляди ж, сину мій -
Як будеш немного Ташликом рікою гуляти,
На бубни на цуромки вигравати,
Так будеш отця живого заставати.
А як будеш много Ташликом рікою гуляти,
На бубни, на цуромки вигравати,
Так не будеш отця живого заставати.
Тоді ж Єврась, гетьман молодий
Ташликом, рікою довго гуляв,
На бубни на суромки вигравав,
Додому приїжав
І отця живого не заставав -
І ся легкодушна поведінка, очевидно в архетипі думи, була причиною, чому гетьманство обминуло Юрася.
До річи Антонович і Драгоманов, в своїх коментаріях до думи, вважали незрозумілим, звідки взялась така прогулька Юрася над Ташликом. Тепер, маючи відомости самого гетьмана й инших джерел, що військо в тім часі стояло між иншим і на Ташликах, для охорони України від Татар, ми можемо легко собі уявити, як Ташлик став місцем нефортунної поведінки Юрася в момент смерти батька, незалежно від того, чи в дійсности був Юрась в війську над Ташликом чи ні. Кінець кінцем військо приглянувшися гетьманичові, набрало такого мовляв, переконання, що на гетьмана він ніяк не здався:
Ей, Еврасю Хмельниченку, гетьмане молодий:
Не подобало б тобі над нами козаками гетьманувати,
А подобало б тобі наші козацькі курені вимітати.
Можливо, що в сій строфі маємо ходячий віршик-римований апостроф про гетьманича, зложений саме підчас його невдалого виступу в військовій кватирі, військового бунту против нього, і т. д. Дослід над думовим стильом переведений K. M. Грушевською показав, що такі римовані крилаті слівця відогровали важну ролю в складанню дум на біжучі теми.
8) Augustus 6 reggel hala meg az Kozak hetmann Chilminczki, vecsernyekor kezdenek harangozni-Monum. Hung. XXIII c. 518.
9) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 319.
10) Акты Ю. З. Р. XI с. 706.
11) Тамже IV с. 3.
12) “Понеділок-восьмий день від сьогодня-призначено на похорон яснов. гетьмана; нетерпеливо чекатиму, що вони задумують”-Лілієкрона до IIIебеші 17 с. с. серпня, Monum. Hung. XXIII с. 566.
В записках самого Шебеші: “Похорон гетьмана відкладається, поки прийдуть відомости” (з тексту виходить що з Орди)-Monum. Hung. XXIII с. 543.
КОЗАЦЬКІ ГОЛОСІННЯ В ЛІТЕРАТУРІ, ЛЄҐЕНДА ПРО ЦЕРКВУ, ЩО ЗГОРІЛА ПІДЧАС ПОХОРОНУ, ПЕРЕКАЗ ПРО ОТРОЄННЄ. ЛІТЕРАТУРНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ УКРАЇНСЬКІ І ПОЛЬСЬКІ, ЕКЗЕРЦИЦІЇ НА СЮ ТЕМУ, ЛІТЕРАТУРНА УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЯ.
Як сучасний український голос, викликаний смертю великаго гетьмана, особливо широко цитується дума в записи Цертелєва:
То не чорні хмари ясне сонце заступали,
Не буйні вітри в темнім лузі бушували,
Козаки Хмельницького ховали, —
Батька свого оплакали 1).
Але як справедливо було одмічено 2), якраз не автентичні, народні твори, а складені в духу романтичного відродження підробки під народню поезію знаходили найвишчу оцінку в літературі, і процитована строфа таки більше підходить під ходячу романтику другого десятиліття XIX віку, ніж під справжній думовий стиль.
Мотив голосіння козаків в псевдо-думі “Запорожської Старини”, перероблений рукою Миколи Маркевича, також іще недавніми часами, в праці Кубалі знайшов місце як сучасний голос 3). Ідучи слідами українських романтиків 1830-1840 р. р. той же Кубаля дав також образок всенароднього похорону великого гетьмана в Суботові, в тім же романтичнім стилю 4).
