Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Можливо різкими фарбами старається представити нельояльну поведінку козаків супроти Ракоція Ґрондский. “Коли Поляки з кожним днем все завзятіше налягали на військо князя, особливо під Залізцями (на лінії Броди-Тернопіль), і князь кілька разів посилав Ґрондского до козаків, аби хоч трошки дали відсіч-коли не хочуть битись, то щоб Поляки хоч не бачили їх утечи і з того не набирали духу, а княжі вояки щоб не впадали духом,-сі негідники не хотіли спинитися ні трохи. Козацький гетьман Антін таке переказав князеві: “Треба знати, що у козаків вдача тих собак, котрих привязують до возів: коли вони голодні, доти силкуються розірвати ремінь, доки не відчепляться, а тоді бігають туди й сюди, шукаючи чого б поїсти, а як притягнуть до воза шматок стерва, то вже хоч і не привязуй-не можна їх відігнати від воза. Така й козацька вдача. Поки голі й нічого не мають, то хоч би як хотів затримати їx в таборі, не затримаєш; на власну руку вибігають в найдальші околиці, щоб знайти яку небудь добичу. А як наповнять нею вози, тоді ніяк не наженеш їx до бою. Тільки й думають про те щоб відставити до дому що здобули. Так каже- й скажи князеві: Тепер уже не час битись, але рятуватись. Князь нічого кращого не зробить, як кинувши обози піде за нами і трохи підправить своє військо в наших сторонах, а тим часом за кілька день прийде сила наших молодців”. Сказавши се рушив свій табор, що був положений на високім горбі, так що був добре видний і Полякам і Ракоцієвому війську”-себто одні й другі могли бачити, що козаки не тримають фронту з Ракоцієм.

Розуміється, не могло й бути инакше з тим як ся кампанія в очах козаків і їx старшини стала просто добичницьким рейдом-а вона неминучо мусіла стати з моментом, коли стало ясно, що Ракоцій використовує її виключно в своїх інтересах, не дбаючи про політичні пляни козацького уряду, цілком іґноруючи або навіть свідомо їх мішаючи. Тепер мстилася над ним його вузько-еґоїстична, інтриґанська політика. Козаки мали всі причини побоюватися, щоб він при теперішніх своїх заходах коло замирення з Поляками не видав їх-не заплатив їx головами за свобідний пропуск до дому.

Але тим більше було нарікань, жалів і підозрінь в Ракоцієвім таборі. По анальоґії з своїми власними замислами козаків підозрівали, що вони війшли в порозуміннє з польським табором, на погибіль Ракоцієвого. З сими поголосками знайомить нас Штернбах, описуючи сей же момент ⁸). Коли Венгри йшли під Межибіж за козаками, 11 (21) липня 200 Поляків напали на обоз, що не мав з тилу ніякої сторожі. “Князь сам прилетів на поміч; довідавшися що сили Поляків збільшились-бо прийшов Потоцкий, Любомірский, Вишневецький (Дмитро) і Сапіга з кількома полками, він велів своїм стати лавою щоб дати відсіч. Але козаки-почуваючи себе в сусідстві України і не журячися князем, пішли з Немиричом просто з поля до дому. Не знати, чи виконували тим свою з-часта вже висловлювану погрозу, чи злякались, щоб їх не захопили Татари. Молдаване і Валахи теж повтікали з своїми ватажками, навіть не попрощавшися з князем, а навіть і Венгри не дуже спішили на поміч, розійшовшися по городах і вимовляючися тим, що мовляв коні потомились, і вони без них не можуть битись. Добрий князь не відважуючися йти на бій з малим наємним військом, пішов на сей ганебний договір. Чи така вже доля була, чи наша вина, се тяжко рішити-бо не можна заперечити, що коли б козаки стали б у лавах разом з Венграми, самі Венгри відбили б Поляків. Але щоб козаки мали порозуміннє з Поляками-як потім се говорили польські гетьмани князеві, я сьому не вірю, а скорше думаю, що козаки порадили князеві таку дорогу на те, аби безпечніше в супроводі Венгрів дістатися на українську границю з своєю здобичею, а Немирич підтримував козаків, аби тим краще забезпечити у них свої інтереси; бо кажуть, що крім повернення своїх маєтків, він хотів оженитися з Тимошевою вдовою.

“А правдоподібніше, що князя видали свої ж таки. Бо як же так всі майже польські генерали пустилися на нас через такі величезні простори, в голодні краї, через незвичайно тяжкі переправи і напали на нас з таким малим військом-мали всього 55 хоругов? Що значать сі листи, котрими каштелян сендомирський ще під Варшавою обмінявся з канцлєром (Рікоцієвим) Мікешом? Сі слуги, що Станіславский посилав до неприятеля? Се що самого Станіславського не завернули з утечі? Сі великі гармати закопані на очах війська, порох спалений і кноти разом з кулями покинені прилюдно, коли ще не було певности, що неприятель уже тут? Як се так число неприятельського війська замісць 6 тис. було подано князеві і Венграм за 20 тис.? І нарешті самий сей договір (під Чорним Островом), що його просили з нашої сторони через трубача, і заключено протягом кількох годин в повнім мовчанню, так що ніхто й не знав про нього крім канцлєра (Мікеша) і ґенерала (Кеменя)? Я намовляв князя, щоб він відложив повне виконаннє договору до того моменту, коли наступить замиреннє між в. кор. мил. (Карлом) і Поляками, і щоб до того часу він затримав залоги в Кракові і Берестю-тим більше що Вірц без наказу в. в-ва Краків не здасть, а тим часом князь міг би довести до замирення між в. вел. і Москвою, притягнути Турків і дістати нові сили від Хмельницького і Волохів. Але здавалось мені, що він сам себе не був певний, знеохочений війною, і хотів як небудь замиритись, чи з ганьбою, чи з честю, виправдуючи сей ганебний факт тим, що всі союзники його покинули”.

Перед московськими людьми-особливо перед Желябужским, що спеціяльно займався висвітленнєм сього епізоду,-відхід козацького війська від Ракоція, як ми вже бачили, пояснювано льояльними почуттями до царя: козаки мовляв довідалися, що похід сей вчинено без волі царя і в супереч його інтересам як претендента на польське королівство. Так поясняв се сам Жданович-мовляв козацьке військо, довідавшись, що кампанія ведеться на те аби здобути польське королівство Ракоцієві, збунтувалось і хотіло Ждановича вбити, бо здобувати польського королівства Ракоцієві й бути його підданими як польського короля козаки не хотіли і покинули не тільки Ракоція, а й Ждановича ⁹). Так поясняли й ріжні люде з війська, що їх розпитував Желябужский. Козак, що приїхав 5 липня до Корсуня від Ждановича з Погребища, оповідаючи, що козацьке військо від Ракоція пішло все геть, тав се поясняв: “Ми вже давно хотіли покинути Ракоція і піти геть, і від Антона пішли, побачивши, що він шукає королівства Ракоцієві: за се козаки хотіли навіть убити Антона” ¹⁰). Але таке поясненнє з'явилось мабуть потім-як стало відомо, що цар інкримінує сей похід гетьманові й війську. Відомість про се поширилася мабуть дуже вчасно: Жданович казав, що ще “за Вислою”, себто перед переходом під Завихостом, казали йому козаки, що Желябужский шукає Ракоція і його, щоб передати царські грамоти ¹¹). Але се царське невдоволеннє стало особливо дорічи, коли прийшов гетьманський наказ, щоб козаки йшли від Ракоція під Камінець на Татар, тим часом як їм треба було перед усім відвезти добичу до дому. Тут от і стався сей пароксизм небувалої льояльности, що давала привід зліквідувати не тільки накази Ракоція, але й Ждановича і Хмельницького, поскільки вони були не в лад козакам.

Подробиці капітуляції описує Пікарский, по гарячим слідам подій. Коли Чарнєцкий настояв, щоб негайно наступати і не пускати з очей неприятеля, “доки не перейде Богу”, і польське військо рушило на Чорноострівські позиції,-в дорозі стрів його післанець Ракоція з заявою, що Ракоцій хоче закінчити війну і готов дати всяку сатисфакцію. Тоді Чарнєцкий, підозріваючи, що се робиться тільки, аби вигадати час для переходу за Бог, поставив умовою, щоб неприятельське військо не рушалось і чекало приходу Поляків для переговорів, а тим часом повів далі наступ бойовим порядком-не питаючи дозволу гетьмана. На нові посольства поставив умови капітуляції і дав двогодинний термін для її оформлення. Жадав 2-х міліонної контрибуції для польського війська, харачу для хана, видачі всеї здобичи захопленої в Польщі, артилєрії, корогв, бранців, зрадників і т. д. Після коротких торгів того ж дня підписано трактат. Цифру контрибуції зменшено до 1200 тис.; про харач, на проханнє Ракоція, в договорі промовчано. Він загально, не згадуючи поіменно, обовязувався розірвати союзи і договори з усякими неприятелями Польщі, відновити союз з нею-помагати їй своїм військом. Поляки з свого боку ґарантували Ракоцієві безпечний поворот до дому-тою дорогою, котру вони йому вкажуть, під охороною і доглядом визначених на то комісарів і частин війська ¹²).