Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

Ґрондский підчеркує зміну пляну, що сталася під Замостєм. Він, і так само Кемень мовляв радили Ракоцієві йти на Берестє і зняти тамошню залогу: се скріпить його сили супроти польського наступу, дасть змогу звязатися з Хмельницьким і одержати від нього нове військо. Ракоцій носився з пляном-згаданим у Штернбаха-“обміняти військо”: розпустити шляхту і набрати нові наємні контінгенти. Ґрондский доводив, що небезпечно зближатися до Львова: козаки зараз їx покинуть. Семигородці й Волохи, наблизившися до своєї границі також, “навіть не попрощавшись”, як найскорше повтікають до дому. Коли сам Хмельницький не міг затримати козаків, коли стояв підо Львовом, а прийшли вісти про Татар,-тим менше потрапить се князь. “А взявши напрям на Берестє, можна їх буде затримати при собі і в потребі дати й битву; Полякам же не так легко буде за ними гонити в ті краї. Кемень похвалив сі гадки, додав, що й козаки так само йому радили, але потім напрям походу таки змінено-з північно-східнього на полуднево східній, замісць на Городок, Славатичі й Городло на Берестє пішли на Лашівку, Магерів і Жовкву-“невідомо за чиєю порадою”. Берестейську залогу полишено її долі; Ференц облишений з своїм полком під Варшавою, каже Янчиньский, поліг під Равою в бою з Жеґоцким, старостою бабімойским (303).

Виправдувано потім сю зміну знов таки плянами “обміну війська”: козаків відправлять, дістануть з Семигороду нові сили, що тепер стережуть границі, і т. под. А що до Татар, то заспокоювали себе, мовляв чутки про них непевні, і певно вони не прийдуть скорше, ніж наспіє семигородське військо. “Тим часом коли табор князя наближався до Жовкви, Чарнєцкий несподівано як блискавиця налетів від Кракова на козаків, що йшли без порядку за табором князя і сильно їх погромив, відбив значну частину здобичи разом з возами, і такого наробив страху, що потім уже йшли перед військом князя, і скільки разів нападали на них Поляки-ті що прийшли від Кракова, з Литви, і ті що повернули з маршалком з Угорщини,-під Глинянами і в инших місцях,-ніяк не можна було їх намовити, щоб дали відсіч Полякам, а тільки поспішали яко мога. Бачучи се й семигородська шляхта почала хвилюватись: за Тернополем раптом три тисячі їх покинули військо й пішли на Молдавію, а решта впала духом і вже думала не про битву, тільки про поворот” (419). Подібне розповідає і Янчиньский. Під Тернополем, пише він, почали козаки трівожитись і відказувати, що Угри йдуть безпечно напереді, а їx лишають позаду, під польску зброю. Тоді їм сказано йти на переду Угрів і так вони йшли спокійніше, аж до Борщівки. Тут побачивши гать між Богом і Божком, вони вмить вийшли на неї і розкопали, так що Угри побачили перед собою і з боків воду, а з тилу польске військо. Тут Ракоцій побачив свою погибіль і відложивши свої горді пляни почав думати про замиреннє (297).

Тепер продовжу почату вище виписку з реляції Штернбаха.-“В двох милях від Львова, з лівої сторони від нього, зачули ми за собою погоню Чарнєцкого: він напав на задні обози козацькі, що йшли без охорони; більше як тисячу козаків побито, післано їм у поміч Угрів, але неприятель уже встиг, незадовго перед тим, відступити з здобичею, і ми не думали гонити за ним, а раз почату утечу стали продовжувати тим проворніше, що Чарнєцкий що дня зачіпав обози, що йшли за військом, і не вважаючи на трудні переправи гонив (за нами) через Полтву до Глинян, далі на Гологори, Зборів, Озірну, Тернопіль. В Тернопільськім замку заложився Подльодовский, висланий з 7 хоругвами на залогу і на коменданство до Камінця від Замойского-що одержав камінецьке староство недавно після смерти воєводи браславського (П. Потоцкого); легко було його здобути, але ми навіть не пробували і скоріш відійшли ²). Венгри мавши кілька днів голодних, нарікали, що козаки ведуть їх через місця порожні і до Татарів близькі, і намовляли князя, аби йшов просто на Галич, або Снятин, війшов до Молдавії й зайняв семигородські границі. Кричали “гатра”, себто назад, і жадали повороту. Але князь, чинячи волю козаків, се повстаннє приглушив твердими словами. Три тисячі Венгрів і Волохів все таки відійшло, а решта пішла за козаками-на Збараж і Ожогівці аж до Межибожа” ³).

Пікарский розмальовує сю шарпанину такими яскравими фарбами. Неприятель вважав себе цілком безпечним перейшовши Вислу-знаючи напевне, що тяжке австрійське військо не може за ними гонити, а головне військо Корони, щасливо побушувавши в володіннях Ракоція і видобувшися на Підгірє, не буде спішити виходити з Угорщини. Одначе воєвода руський (Чарнєцкий) з добрим відділом литовським 11-го (липня) день і ніч гонячи догонив неприятеля під Магеровим-хоч той ішов в день і в ночи. Застав його пяного і в неладі-тому що він був певний своєї безпечности. Богато їх побито в полях і селах, 30 живих приведено, а сотню, що заложилася на однім фільварку, покладаючись на свої гаківниці, знищив староста Данилович. Неприятельський табор збитий з кількох тисяч возів по переході через Магерівську переправу ⁴), заходом старости Веселя, Жеґоцкого й инших ротмистрів захоплено й знищено. “Могло наше військо того дня дістати як здобичу тих 4 міліони, котрих тепер (під Межибожем) допевнявся від Ракоція, але тим часом як вояки ганебно кидали битву для здобичи, неприятель зібрав свої сили, і легко відігнав наших, занятих добичництвом, на цілу милю. Потомство ледви чи повірить, яка величезна здобич була утрачена-але нехай подумає, що сього року вперше пограбована була Польща-чого не зазнала вона ні після Пилявецького ні по инших погромах”.

“Сам воєвода з головним військом стояв за півмилі від сих потичок, і на першу відомість післав поміч, козаків відбито, і вони спішно пустилися знову під Жовкву в тамошні тяжкі болота. Побито того дня неприятеля по ріжних місцях 200; вони просили помочи у Антона і Ракоція, але страх помішав їм розум-спішили щоб пограбувати Жовкву і вимусити контрибуцію від Львовян.

“Воєвода дав свому війську тільки малий відпочинок, і за кілька годин догонив неприятеля на болоті. Неприятель з дивною і навіть неймовірною зручністю перейшов сі болота, але польське військо, в числі 5 тис. злякалось сеї страшної переправи, і відступивши стало чекати приходу воєводи. Тільки дві хоругви, саме коли я переїздив повз них, звели гарці з передовою сторожею неприятеля з перемінним успіхом; нарешті відбито наших,-але третя хоругов, самого воєводи, розбила наступ неприятеля і погнала аж до того страшного болота: тут привитані огнем яничарів вони мусіли відступити, втративши кількох убитих і ранених. В поміч їм прийшла хоругов королівська, і нарешті вже при заході сонця наступив в боєвім порядку на неприятеля сам воєвода з своїм гідним помічником п. Полубеньским. Неприятеля прогнано, подекуди погромлено; він полишив поле, спішно відступивши на болота, і воєвода вже в потемках відвів військо до Куликова ⁵), здобувши 9 неприятельських хоругов, значок Кеменя і корогву самого Ракоція.

“В ночи неприятель утік, перелізши через ті тяжкі болота. Воєвода ж на світанку поїхав на місце битви. Тут ясно була видна ганебна утеча неприятеля і жалісна утрата такої величезної здобичи з Корони: порозсипуваний гарматний порох, разом з возами кілька гармат загружених в болоті, 4 двірські вози Ракоція, несчислена сила волів, коней, овець, ридвани ріжного роду і майже 2 тис. возів”. Очевидно цілий сей день і наступний “реєстрували” сю здобич-Пікарский про се не згадує, тільки зазначує, що третього доперва дня (в попередніх днях очевидно нікого не можна було одігнати від згаданої реєстрації) староста Жеґоцкий, висланий від воєводи, погнався за неприятелем і догонив його під Красним, попробував на нього ударити-але нещасливо. Пікарский каже, що “неприятель” був тоді в такій тіснині, в труднім, чи скорше-в неприступнім становищі, якого тільки можна побажати ворогові, і щоб його атакувати, треба було б щоб друге військо наступило під Глиняни. Чарнєцкий пустився писати листи до обох гетьманів польських-Потоцкого і Любомірского, мавши відомість, що вони зійшлися під Самбором, але два дні не можна було дістати ніяких вістей про них (також не аби який порядок!), і тільки третього дня, цілком припадково знайшли їx біля Підгайців, і Чарнєцкий звернув свою дорогу в сім напрямі, щоб скорше з ними зійтися-бо його сили були заслабі, щоб атакувати неприятеля на власну руку. Тойже маючи перед собою свобідну дорогу, пробився за сі дні через болота, так що Чарнєцкий стратив всякий слід його. Шукали його під'їздами і не знаходили, і вже серед війська почалися нарікання і жадання повороту-бо коні були дуже зтомлені, і богато їх поздихало,-коли принесено звістку до війська, що стояло тоді в Шулях ⁶), що неприятель тільки в півтори милі відти. Зараз у досвіта, поки неприятель не довідався, що польські сили зійшлися, військо рушило на нього. Вислана наперед кіннота захопила його на тяжкій переправі під Розвалинцями ⁷), збила сторожу, розбили частину табору, захопила здобич. Неприятель потратив богато худоби, армати, возів, але розваливши греблі й заливши сусідню рівнину водою, так утруднив Полякам наступ, що тільки з великою бідою вони перебули сю дорогу, і поки вони тут борсалися головні сили Ракоція були вже під Чорним Островом. Тут передова польська кіннота знов його заатакувала, забравши, мовляв решту здобичи і побивши чимало обозової челяди, але козаки кинувши вози, вже дісталися під Межибож, “що був уже останнім щаблем їх пригод”.