Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗

“Милостивий пане гетьмане запорожский, приятелю нашъ! Здоровья доброго зичимо вам, полковником и атаманомъ и всему войску Запорожскому. Мы пришедши з ордами нашими под Ачаков, послали-смо до вас посла нашего, то єсть Салганаша, отзываючись вам с приятельством никогды не разорваннымъ, і просили-смо, бы-сте были з войском своим вышли: под Кодемом мЂли-смо с собою мовить о речахъ, а о тым теж просили-смо васъ, абы-сте намъ дапомогли компаниї на нашихъ неприятелей. Для лЂпшой вЂры хотЂли-смо вамъ дать заставу з людей наших, якую бысте хотЂли. На счо от вас ани жаден значный человЂкъ не пришол, ани тежъ вы з войскомъ своим. Любо бы-тге были не пришли, теды было выслать людей якихъ до нас значныхъ, абы-смо с собою розмовили-смо в правде. Прислали были-сте до нас одного человЂка блиского, которой до нас пришол недалеко ²) Днестра. Мы до вас якъ много раз великих людей нашихъ посылалисмо, то єсть акговъ? Вы теды сами не пришовши до розмовенья ся з нами, албо тежъ якого чоловЂка блиского своєго не приславши,-Теды орды наши мовили нам: “Вы єсте паномъ нашимъ и поведаєте намъ, ижъ присяга єсть ваша с козаками ³); а кгды он з вами єсть о приятельстве, чему через цЂлыї рок стада наши забирают ⁴), такъже й людей нашихъ в неволю берутъ, козаков своих не востегают от своєволи? Тажъе послали єсте до него, абы вышелъ с войском своим противко вам до розмовенья, албо теж яких значныхъ людей выслалъ, штож? с того немашъ ничего! Чи такоє приятельство будет? Он самъ южъ давно тую присягу зломал! Мы якъ много доброты єму учинили-ємо, а онъ запомнЂлъ, а тепер з нами ничего доброго не хочет учинить”. Так мовили всЂ орды наши. Мы тут в тую сторону пришедши з ордами нашими заразом, почели всЂ орды наши мовити о вас, на счо ⁵) мы им ничего не мовили, абы ⁶) не вЂдали, гдЂ ся маєм обернути з войсками нашими.

“Мы теды раду чинивши з беями, мурзами, акъгами нашими, аби-смо се от вас жадным способом не отлучились, гдыж з нас жаден от вас не отступил, а счо ⁵) смо перед тым мыслили-бога взявши на помочь юж єсмо пошли на наших неприятелей. “Мы все для вашего доброго працовали-смо. Нашого слова не слухали-сте, помочи нам не дали-сте; чтош с там чинить, богъ намъ самъ нехай допомогаєт. Одного просим, ежели тежъ воля ваша з нами зоставати в приятельстве, теды свавольных повстегайте, и же зобраныи добра и людей одошлЂте. Мы з вами, учинивши раз присягу, чи тежъ вамъ шкода альбо с Крыму албо с Очакова, албо з Белогорода од людей наших? ВЂдаємо о том добре, же жадная не пришла шкода; з Ногаевъ такъ же. Але вы своєволи не повстегаєте,-про то ж теперешнего часу повстегайте і на присязе стойте. Тылько вашъмость своєй стороны не розрывайте, мы своєй стороны-заховай боже! Прето ж повстегайте, абы-смо и мы скверченє од наших людей не слыхали; а коли повстягнете, же нашим людем кривда не будет, то они не будут перед нами плакати ⁷).

“Дать под Шаргородом дня 20-го месяца июля року первоя (!) 1657-го. Вашъмости всего добра зычливый Магмет КгирЂй.

“Число в том листу написано ведлузъ ляцкого календару”.

“Припись под листом: Мости пане гетмане, вышли-смо з ордами нашими, которыє дармо не вернутца, му-сять тут гдЂ добыватца коло ⁸) вас”1).

Лист сей гетьман зараз же післав Ромодановскому, що стояв з військом при українській границі, і гетьман накликав його до походу на Україну, щоб задати страху Татарам. На прохання Ромодановського-подавати йому вісти про Татар, він писав йому перед тим 3 липня (23 червня с. с.): хан з усіми ордами в Очакові і притяг до Телегулу, стоїть з ордами на Телегулі, день ходу від Дністра. А нуреддін-султан вислав з частиною війська під Камінець, аби сходитися з Ляхами: як зійдутся, тоді хан рушить з усею потугою, і зійшовшися хочуть воювати українні городи й. ц. в. Ми ж видячи їх злі замисли, зібрали наше Запорізьке військо, а по язика післали на Дністер: скоро тільки дістанемо, зараз з того зміркуємо і просто на них підемо. Бо Ляхи писали і до сілістрійського баші, аби йшов їм у поміч з яничарами й арматою, і він таки рушився і йде їм в поміч. Також одержали ми відомість, що частина Ногаїв пішла горі понад Орелею до того місця, котре ти, друже наш, з військом й. ц. в. зберігаєш-тому остерігаємо, щоб на вас не приготованих ті погани не напали,-бо як вовки ходити звикли ті здрайці. Ми ж коли б велику навалу турецьку побачили, пішлем і до цар. вел. післанця нашого, щоб нам поміч дав, і до вас посилаємо”. А в приписці: “По написанню листа прийшла свіжа відомість, що Татари прийшли з полоном і взяли 60 чоловіка: то вже значна зачіпка робиться” ¹⁰).

В відповідь на листа Ромодановского, що він не має царського наказу, значить не може рушитися на Україну, гетьман переслав йому наведеного листа від хана, з таким коментарем: “Што єсьмо в прежней грамоте до тебе приятеля нашего писали, ознаймуючи, же ханъ крымской з ордами вышевши в полкъ Брясловский, городы украинныє пустошат, казаковъ стинаєт, и людей в полон берет,-тыє вЂсти истинныє и подлинныє суть. Бо посылали-смо посланника нашого Василя Бута, сотника хорольського єшче перед тым, покиль се не рушил самъ хан, до него, звЂдуючи єго замыслов, для чего он присягу зломал, на городы украинныє вышел с Крыма ¹¹). Теды ханъ кримский откозалъ посланцови нашому: “Для того з ордами вышел он с Крыму, же бы он ся з Ляхами зышол, а скоро злучим ся зараз со всею потугою ляцкою, крымскою и ногайскою, пойдемъ просто на козаков”. А то для того учинили и ходят воєвать, же єсьмо з войском єго царского величества Запорожским не хотЂли з ними и з Лехами воєвать, і помочи им давать, на кого они схотят пойти; зрозумЂвши мы добре зъ языков тотарскихъ и с повести посланника нашего о замыслах ихъ бусурманскихъ, взявши бога на помоч и счастьєм є. ц. в., рушивши все войска є. ц. в. Запорожскиє с сыном нашимъ, в очи тому неприятелеви тоє войско є. ц. в. Запорожское послалисмо. Котороє войско южъ до тых час ставши под Брясловлем и потребу с тымі неприятелеми мают и бьютца, и по указу нашему Онтон, которой в Польши з войском былъ, южъ пришодши подъ ХотЂнъ, идет такъ же в очи тымъ неприятелем. Просимъ тебя, приятеля нашего, какий указ от є. ц. в. мЂти будете, рачь намъ извЂстить, и того посланника нашего не бавя со всякимі вестями, какиє у тебя, приятеля нашего, суть, вскоре отпустить. На Дон писали-смо до козаковъ Донскихъ, жебы Татаром покою не дали, але взявши бога на помоч, ихъ воєвали, такъ же на Запороже указ от нас был, и южъ хвала богу; же пошодши казаков з Зопорожа семсотъ, несчисленноє множество Татаров позасталых і Татарокъ постиналі и невольниковъ килько тысечей вызволилі. І повторе тебе, приятеля нашего просимъ о скорыю на тую грамоту нашу отписи” ¹²).

Навівши ханського листа, гетьман додає такий постскріптум: “Уважай же вашмосць тот лист, якая неправда бесерьянская: рекомо то хорошо пишут, а войну з нами хотят точить, и Ляхов взяли пять хоронгвей, и д†гормати с Каменца Подольского, а других Ляхов ожидают єще. С тыє вЂсти вашмость яко бы своим оком видел” ¹³).

Два дні потім, 19 (29) липня він писав тому ж Ромодановскому: “Подлинная и певная вЂсть пришла свЂжо, же Антон по указу єго царьского величества (з войском) Запорожским, отлучивши ся од Ракоцого, тянет до войска, котороє єсьмо выправили тепер против ханови. Счо постерегши Ляхи, же Антон отлучил се, зараз с Татарами знявши се потребу мают с Ракоцым, а бодай до сых час юж трактатов з Ляхамі и с Татарами Ракоцый не учинилъ і примире не взялъ. А скоро с собою всЂ тиє три здоймут се, то всЂ силы нЂ где инде, только на городы єго царьского величества украинеыє обернут. Зачимъ тоє ознаймивши, просим тебя, приятеля нашего, рачь с тыми є. ц. в. ратными людьми к нам на посилокъ поки еще татаре не обогнали поспешать се, жебы тие заобопильное неприятеле, Тотаре і Ляхи не утЂшились,-якож уповаєм на милость божию і щастье єго царъского величества, же не утЂшат се -только вашъмость прудко поспешай с тим войском. О Лыт†тую вЂдомость маєм, же вся на Києв хочет итти и воєвать, и Ляхи, коториє передались до Онтона, всЂ поутекали знову до Ляхов. Такая то здрада ляцкая; якъ здавна звикли тепер явная их здрада показалась. I повторе просим, рачъ вашъмость с тым войском поспЂшать і намъ вЂдомость в прудкомъ часе, какий указмЂти будете, днем і ночью давайте знать” ¹⁴).