Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“3 червня, як кримський хан свої загони розпустив, полковник браславський, піславши свій під'їзд, щасливо погромив під'їзд татарський, язиків добув і нам прислав; ми одного з них посилаємо до в. ц. вел.-звели його розпитати. А ми як від нього, так і від инших, що тут собі лишили, (з того, що вони говорили) зрозуміли, що хан нам великий неприятель. Так писав нам і господар волоський, що хан післав до Поляків Дедеш-аґу і всяко стараються помиритися 6) з шведським королем і Ракоцієм. А Поляки зрозумівши, що Шведи і Ракоцій не хочуть відступити від ліґи 7), післали до Константинополя і до хана великі гроші, щоб з ними війшов у спілку. Тож той бісурменин з Черкасами, з Ордою Білогородською, Очаківською й Буджацькою пришов на городи в. ц. в. 8)-до Браславського полку, недалеко Рашкова став обозом і розпустив загони скрізь під городи і села Браславського полку; задумав таке чого йому боже не поможи: городи руйнувати і православних людей в полон забирати. Тепер прийшла свіжа відомість від браславського полковника, що Ямпіль й инші городи витято, передові загони пішли сим і тим боком Дністра просто під Камінець і сполучилися з Замойским, старостою камінецьким, а сам хан з ордами стоїть в Браславськім повіті, чекаючи більшого польського війська. Доти там стоятиме, аж прийде король польський і гетьман (коронний): післав з тим до Поляків Дедеш-аґу-кликати короля, аби прибував як найскорше.
“Отже ми бачучи такі їx неправди (раніше) вже скупили частину війська на Ташлику, велівши йти в поміч Браславському полкові полкам Уманському, Полтавському, Подністрянському і полкам пішим. А тепер діставши відомість, що Поляки з Татарами зійшлися вже, веліли йти всьому війську-воювати кривоприсяжника кримського хана і Поляків, аби той неприятель городів не пустошив і людей в полон не брав. На Запоріже ж післали сьмо наказ, аби воювали Крим. І тебе вел. государя прохаємо: вели війську Донському, Астраханському, Казанському, щоб разом з Запорізьким військом воювали Крим, стелючи всіх неприятелів під ноги в. цар. в-ва. З сим от спішно посилаємо Павла Івановича Тетерю, щоб він всякі відомости устно в . ц. в.-ву переказав: зволь його ласкаво вислухати і у всім повірити, і військом своїм нас скоро спомогти” 9).
Крім листу до царя посли повезли купу листів до ріжних впливових осіб: до Морозова, Мілославского, Алмаза Іванова-від гетьмана і Виговського, до Ф. Бутурлина, Лар. Лопухина і Арт. Матвеева-від Виговського 10) В сих листах, як звичайно, просилося ласкавої уваги до справ переказаних через Тетерю. Підчеркувано проханнє військової помочи, аби Поляки сполучившися з Татарами, не знищили України,-“як пустошили наші городи на Дріжиполі”, і взявши сього року гору над козаками, на другий рік не підняли й Турка. Але просячи ласкавого клопотання перед царем, розуміли очевидно й инші справи, писані й неписані, переказані через Тетерю.
На ілюстрацію воєнної небезпеки і потреби військової помочи, гетьман долучив листи молдавського господаря з відомостями про кримські приготовання (лист18 травня) 11), потім про перехоплених вістунів, що їздили для порозуміння від хана до Камінця, і навзаєм з Камінця до хана-що під ту пору стояв коло Маяків на Телигулі, “чекаючи посла від Поляків, і останнього слова від в. м. м. м. п.” (Хмельницького), і відповідь від баші (сілістрійського) про поміч від нього” (лист з 13 червня). Тон сих вістей не був трівожний: баша, мовляв, не має ніякого війська, не більше 300 чоловіка, а Татари зловивши козацького язика і почувши від нього, що на війну з Татарами збирається таке велике військо, аж “землі тяжко” 12), так тим збентежилися, що ради собі не можуть дати. Але листи полковника надністрянського Гоголя з Озаринець 29 с. с. червня і браславського Зеленського з Браслава з того ж дня свідчили, що Орда розвиває наступ і може з дня на день відтяти козацькому війську приступ до Камінця-де громадилося польське військо.
Гоголь доносив, що Поляків все прибуває, а татарські загони вже почали крутитися коло наддністрянських козацьких городків. Невеликий загон в 200 коней козакам удалось погромити, але відомости захопленого в полон язика, очевидно, були мало втішні, і Гоголь, посилаючи його гетьманові для інформації, пильно просив помочи для дальшої боротьби або інструкції, чи держатися далі-“бо будучи тільки в двох городках з моїм полком на пограничу, не маю нізвідки помочи” 13).
Зеленський давав знати, що з огляду на наступ Орди на Побережу і на свої невеликі сили він мусів відступити до Браслава, і звязок з надністрянськими городками вже страчений-“до Рашкова нема дороги”, і може не без звязку з сим упадком козацької влади й престіжу почались тут бунти “мужицькі”, на котрі нарікав в своїм листі Зеленський: “хочуть бути старшими над полковників, вибирають самі собі сотників” і промишляють на те собі якісь листи-мабуть у гетьмана, іґноруючи полковника,- “хоч то не їx уряд, і всюди до полковників се належить-сотників вибирати” 14).
Цидулки долучені до сього листу дещо ослабляли трівожний тон сих відомостей. В Камінці на перевірку не виявлялося ніяких нових континґентів. Татари пустили чутки, ніби то Калмики “поклонилися” ханові, так що від них не загрожує більше ніяка небезпека; але виявилося, що се була чиста містіфікація, споруджена мабуть на те, щоб підняти настрій серед татарських мас-аби вони не турбувалися за свої родини і господарства в Криму: за калмицького посла вбрали якогось свого Татарина і стріляли з гармат на потіху “аби світ чув і бачив як їм щастить” 15).
На устних розмовах з дяками в Москві Тетеря і товариші дали такі інформації про ситуацію в момент їх виїзду.
Тетеря перед виїздом був разом з “гетьманським сином” у війську висланім против Кримців; тоді воно стояло між Уманню і Корсунем, в нім зістався гетьманич Юрий. Між Корсунем і Браславом, під Баланівкою стояв полковник Зеленський; він посилав на Кримпів під'їзди, і його козаки богато Кримців побили й забрали в полон. Але довідавшися про його малі сили Кримці кінець кінцем обложили його під Баланівкою, а на головне військо, де був гетьманич, вони не пішли. В дорозі вирубали два містечка: Ямпіль на Дністрі і Косницю. Сам хан пішов на Браслав, і гетьманич почувши про се теж рушив туди. Мабуть прийшло у них до бою. Про те що Кримці мали зійтися з Поляками, були поголоски, але чи зійшлися вони справді-не знати. Турецьке військо прийшло було на Дунай, і збудовано для нього міст, але коли прийшли відомости, що Венеціяне вийшли на Біле море, Турки міст знищили і пішли назад. У Поляків нема ніде великого війська: з королем на шлезькій границі 3-4 тисячі, Чарнєцкий ходить з невеликим військом по Волини, “тікаючи від Ракоцієвого війська”. Але тепер як Ракоцій і Жданович вийшли з Польщі, польське військо зможе зібратися в більших розмірах 16).
Розглянувши привезені листи і обміркувавши дані інформації дяки повідомили гетьманських послів, що царське військо буде післано-але при тім поставили такі питання. По перше-чи се військо не буде терпіти недостатку в провіянті-бо з собою воно запасу везти не може.
По друге-чи посли знають певно, що козацьке військо зійшлося з Татарами? були у них бої? може вони хутко розійдуться? Бо треба вважати, щоб не трудити даремно царського війська!
На перше питаннє посли відповідали, що врожай на Україні добрий, царське військо не буде терпіти недостатку-треба тільки написати гетьманові (до діскусії, що з сього приводу розвинулася в Москві ми повернемося далі). Що до стратеґічної обстанови поясняли: в момент виїзду було відомо, що татарське військо сходиться з козаками; про те як будуть розвиватися бої, гетьман обіцяв післати наздогін скорого гінця, але досі гінця не було, і посли з того міркують, що від Татар “ще ніякої тісноти нема”. 20 тисяч Запорізького війська рушило на Перекоп. Вони мали на меті сполучившися з Донськими козаками воювати кримські улуси”-себто зробити діверсію ханському походові на Україну 17).
