Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Шляхетській верстві ґарантуються її клясові права і повна станова автономія, в межах які признавались польською конституцією; але те місце, яке в її житті належало королеві, повинен був тепер зайняти гетьман 23): він затверджує шляхетських урядників, він призначає старосту, котрому належать певні адміністраційні і поліційні компетенції і карне судівництво над усею людністю, в тім і над шляхтою повіту. До гетьмана належить вся військова справа-начальство над тими військовими частинами, в котрих служитиме шляхта. Він збирає податки з шляхетських маєтків і розпоряджує всіми доходами з повіту, також з королівщин, які лежать в межах повіту. По анальоґії повинні були мислитись такі самі відносини до міських громад і до єрархії обох обрядів, грецького й римського; гетьман мусів уявлятися “подавцею хлібів духовних” для обох церков, зверхником міських республік, арбітром їх справ.
Звязки з Польською державою цілком розривались. Се не висловлялося різко декляративно, але давалося цілком ясно знати, всею сумою нових норм життя. “Король” був тільки минувшиною. Участь в соймах Річипосполитої припинялась. Пинська шляхта обовязувалася триматися з “нашим Запорізьким військом” против усіх його неприятелів в усіх конфліктах, хоч би й “против найближчих нам людей, не вимовляючися ніякою близькістю й свояцтвом”. Пинський повіт став складовою частиною “України”, як виразно називається сей новий державний орґанізм в однім з пунктів пинської присяжної записи 24); “військо Запорізьке” заступає старе поняттє “Річипосполитої”.
Питаннє, чи було се явище відокремлене і виїмкове-чи навпаки се були загальні нариси і директиви нових відносин? В записках Шебеші побачимо, що так уявляли собі протекторат Козаччини над Литвою (ст. 1439): козацькі залоги і козацька зверхність.
В самім тексті гетьманської грамоти Пинському повітові ми знаходимо вказівки, що такі норми призначаються не тільки для нього, але і для Турівського й Мозирського (себто цілого Припетського Полісся), і для “инших трактів”, де зложать “присягу вірности” Запорізькому війську.
З пізнішого часу, з кінця 1659 р., заховалась протестація пинського войского Ґедройца “на обивателів повіту Турівського і Давидгородського, як на шляхту тамошню так і міщан і піданих”, за те що вони, а спеціяльно шляхта “забувши свою шляхетську “вокацію” і зложивши присягу Хмельницькому, не малий час у всім допомагали ріжним полковникам, що присилалися від нього-почавши від Івана Яхименка потім Зарудному, Дворецькому, Конст. Виговському, а після нього, потім як учинено згоду (Гадяцьку), прилучилися до Кургана, що сплюндрував місто Пинськ”. “Їздили (до них), їм помагали і до всього злого приводили против короля і всеї вітчини-вся їх хоругов, що прибрала була собі за ротмистра пана Яна Ущаповского, (спорудила) значок і котли, й їздила по цілім повіті, розпорядилась і кривди чинила які хотіла” 25).
В збірнику бібл. Чорторийських, що містить грамоту Хмельницького, за нею йде текст присяги, затитулований зпочатку як текст (рота) присяги п. Сурина, війського житомирського, а потім сей заголовок змінено на загальний: “рота присяги виконаної перед п. гетьманом війська Запорізького”. Текст такий (скорочений з повного тексту пинської присяжної записи): “Я NN присягою Богові Всемогучому і т. д., що все умовлене з п. гетьманом війська Зап. послами повіту Пинського і Мозирського про вічну й нерозривну приязнь в усіх пунктах і належних до приязни кондиціях повинен буду дотримати я сам і потомки мої як обовязані присягою, виконаною мною тепер. Обіцяю не мислити ні про зраду ні про розірваннє нашого звязку з військом Запорізьким, ні підбивати ніяких неприятелів потайки, ні факцій робити на шкоду війська Запорізького. Навпаки, я повинен стати против всякого неприятеля війська Запорізького, хочби й против найближчих нам людей, не вимовляючися ні близкістю, ні свояцтвом, і всякі обовязки обопільної приязни, хочби й не зазначені тут, мушу конче виконати й заховати” 26).
Вповні правдоподібно, що одночасно з тим як Жданович насідав на пинську шляхту, щоб вона через своїх делєґатів упорядкувала свої відносини до гетьмана і війська, так само оброблялася шляхта і міські громади инших “трактів” Західньої України і мусіли висилати до Чигрина свої делєґації, складати свої “субмісії” Запорізькому війську.
Маємо такий лист шляхти Полудневої Волині висланий до гетьмана її делєґатами 7 червня (мб. нового стилю) 27).
“Ясновельможний мил. пане гетьмане війська Зап., наш великомилостивий пане і брате! З поворотом від в. м., н. м. п., й. м. п. Бєньовский приніс утішну новину, що воєводство наше Волинське має бути цілком (патроноване) від війська в. мл., нашого мил. пана, і щоб, ми всі обивателі (своїх післанців посилали) аби заховати в цілости життє своє з жінками й дітьми і своє майно. Що до способа спускаємось цілком на ласку в. м. нашого мил. пана і брата і покірно просимо гострих універсалів до наших міст головних предківських: Луцька, Володимира, Олики й инших, що вже цілком конають знищені грабунками ріжних народів, а також листів до їx м. п. п. полковників-пп. Антона, Горкуші й инших, що за наказом в мил. н. м. п. пробувають в краях наших Руських або будуть повертати. Подаш нам, як наш мил. пан., свою руку, бо вже дійсно тонемо! Так звикли дійсно великі гетьмани-як ти, наш мил. пане, дарувати спокій тим що їх просять, і ми певні того будучи, просимо його у тебе, н. м. п., а ми сю милостиву ласку по вік наш і сини наші в віках потомних обовязуємось відслужувати. Се прохання наше вносимо через брата нашого й. м. п. Зєліньского, підчашого городенського, і при тім служби наші в ласку в. м., н. м. п. віддаємо. В Олиці, 7 червня 1657”.
Се були часи коли повага нової ліґи стояла ще високо, і мабуть богато шляхти і міст і “ріжного стану людей” “горнулося до війська Запорізького”, згідно з рецептами, які давали їм окупаційні козацькі війська-поки місяць липень не приніс раптового і рішучого краху сих анексійних плянів.
Примітки
1) Biblioteka Warszawska 1860 II. с. 359-360.
2) У Рудавского с. 333 і в Жерелах XII ч. 555-6 (тут тільки замість Замойского названо Любомірского).
3) Пуфендорф с. 258.
4) Янчиньский, сам бувши тоді в районі сих операцій, описує сю погоню за польським військом на початку квітня н. c. Coniunctis copiis insequi polonum exercitum caeperunt, exercitus autem polonus Casimiria Belzicios, tam Lublinum, deinde Lukoviam, praeterca Mederecum, Medereco Bialam, deinceps Brestam, tandem Kobrynum, deinde Lubomliam, ad extremum Sokalium pervenit. Acriter hostis persequebatur nostros Ratnum usque. Accidit ea exercitus polonici persecutio primis aprilis-р. 288.
5) Пуфендорф с. 259, Ґордона Tagebuch I с. 137. Лист Ракоція до матери 4 травня, Буг під Городком: “Ві второк був тиждень тому-ми лишили наші вози і піхоту з королем, а самі з драґонами тільки, легкими гарматами і пішим військом пішли на непріятеля. Робили великі марші, не тільки днями, але й ночами, але всі зусилля були даремні-ми його не догонили. Козаки й Волохи пішли одною дорогою, ми з королем другою, підійшли з королем (до неприятеля) на 3 милі, кількасот наших їздців навіть ударили на їx задні полки, богато литовського війська побили і забрали в полон; але властиве військо вже перед тим дійшло до фортеці на литовській границі-до Берестя, що хоч лежить уже в Литві, але віддалене від нас (тільки) на 12 польських миль. Чекаємо нашої піхоти і возів,-поки вони надійдуть; коли (неприятель) буде чекати, то ми нападемо-навіть скорше ніж прийде піхота”-Monum. XXIV с. 518.
6) Дата Пуфендорфа; Кубаля відзначає як дату Ґордона-26 травня, але у нього її нема.
7) Пуфендорф с. 260. Янчиньский с. 289. Urkundon VIII с. 169, реляція Вальдека з 22 травня.
8) Акты изд. виленською коммиссиею т. XXXIV ч. 92.
