Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Берестє було важним стратеґічним і комунікаційним центром. Карло-Ґустав цілком правильно оцінював його значіннє, як ми бачили. Коли б він і курфірст з своєї сторони, Ракоцій з своєї-так як то собі козаки бажали, помогли їм там закріпитись, а за собою, тверезо оцінивши ситуацію, подбали закріпити пограничні землі: Карло-Ґустав і курфірст прибалтійські, Ракоцій-карпатське Підгіррє, Москва-Білорусь, Польща була б обкарнана й не могла б прийти назад до сили. Але фактично йшло якраз навпаки. Москва вважала в. кн. Литовське своїм набутком і жадала від козаків, щоб вони відси вступились. Ракоцій претендував на цілу Малопольщу й Русь. Карло-Ґустав також не міг положити межі своїм претенсіям. І так замість того, щоб здобуттє Берестя стало твердим етапом в розвою акції нової ліґи, її скріплення і поширення,-як се дійсно могло бути, як би окупаційні війська подбали навіть тільки про кращу орґанізацію, запровіянтованнє, навязаннє відносин з людністю,-се здобуттє в дійсности стало тільки останнім проміннєм успіху перед нечуваним крахом.
Але, очевидно, се в тім менті не відчувалося, принаймні можемо се сказати про українські круги, про штаб Ждановича, про гетьманський осередок. Того надриву, що залягав в семигородсько-шведській спілці, вони в сій хвилі видимо не відчували, а навпаки-покладаючись на неї стояли в кульмінаційнім пункті своїх заходів коло будови нової Української держави. Жданович не знати-чи з власної ініціятиви, чи за директивами гетьманського уряду, настоює над перетвореннєм козацького патронату над західніми землями в більш реальну, оформлену і реґляментовану залежність, дійсну владу Запорізького війська над сими землями. 14 травня “с табору с-под Берестья Литовского” видав він свій охоронний універсал для Пинського повіту: “Анътонъ Ждановичъ, наместъникъ єго милости пна гетмана войскъ Запорозских, всЂмъ в-обец и кожъдому з-особна, кому о томъ ведати належыть, меновите паномъ полковъникомъ, ассавуломъ, сотъникомъ, отаманомъ и всему товарыству войска Запорозского до вЂдомости доносимъ.-Ижъ зближывшы ся мы з войсками княжати єго милости семикгородского ку повЂту Пиньскому, а маючы от обывателей того жъ воєводъства достаточную информацыю, ижь єго милость панъ гетьманъ под протекъцыю свою ихъ всЂхъ принявъши и залогу для лепъшого безпеченства имъ придать рачылъ, во въсемъ до тыхъ же универсаловъ єго милости пана гетьмана стосуючы ся сурово приказую, абы жаденъ с товарыства нашого так в тягненью чатами и подєзъдами шляхте воєводства Пинского жадноє найменьшоє крывды задавать не важылъ ся, обавъляючы ся срокгого каранья войскового. А єжели бы таковыє свавольники легце собе сесъ нашъ универсалъ поважы ъшы онымъ чынили, теды таковыє за даньємъ намъ вЂдомости сурово на горъле карани будутъ. В чом и повъторе всЂхъ васъ напоминаємъ подъ ласъкою нашою и срокгимъ караньємъ войсковым” 8).
Одночасно поставив від одначе пинській шляхті якісь ультимативні жадання, коли вона хоче користуватися з опіки війська Запорозького. Про се довідуємося з універсалу маршалка і хорунжого Пинського повіту, що скликають шляхту до Пинська на нараду в інтересах своїх і своїх родин, на день 23 травня, “без усякої одволоки-бо ледво упросили ми п. полковника київського, що він до того терміну згодився почекати” 9).
Очевидно результатом сих нарад була депутація до Чигрина сього самого маршалка Лукаша Єльского і стольника Пинського Адама Спитка-Бжеского, що в Чигрині 20 червня зложили гетьманові свою субмісію й одержали від гетьмана “асекурацію” своїх прав.
“Присяга ї. м. панів обивателів пинських, віддана гетьманові Богданові Хмельницькому, р. 1657.
“В імя найсвятішої трійці, отца, сина і духа святого. Амінь.
“Великі війни попускаються на держави з двояким наслідком: або щоб по малім (кровопролиттю) принести спокій на довгі людські (віки)-або для повного знищення і викорінення, на випадок коли завзявшися не схаменуться. Такого попущення дізнало і кн. Литовське, і через вороже бушуваннє ріжних військ ледво вирятувалося з повного і жалісного знищення-мабуть даючи заплату за гріхи свої. Повітові Пинському теж не мала частина тої кари мусіла дістатися в тім пожарі... 10). Але за порадою висланих з поміж себе шановних людей, щоб утікти видимої і близької вже божої кари, таку намовили ми приязнь, й. м. п. гетьманом запорізьким і всім військам-котру ми заприсягаємо в таких словах:
“Ми, урядники Пинського повіту-Лукаш Єльский маршалок і Адам Спитек-Бжеский стольник-як вислані посли іменем своїм і всеї братії повіту нашого присягаємось богові в трійці єдиному, найсвятійшій діві і всім святим, згідно з обрядом і вірою нашою, через апостолів нам переданою і визнаною: Все в чім ми іменем всеї братії і за її дорученнєм договорилися з й. м. п. гетьманом військ Запорізьких в справі вічної і нерозривної приязни,-те ми самі і ті іменем котрих ми се постановляємо, все дотримаємо в усіх належних до тої приязни кондиціях і пунктах, і потомки наші будуть обовязані дотримувати, силою присяги, тепер нами даної.
“Обіцяємо, що не будемо ніколи думати про якусь зраду і розірваннє звязку нашого з військом Запорізьким, ані потайки не підійматимемо на нього сторонніх неприятелів, ані факцій ніяких не будемо чинити на його шкоду. Навпаки на всяких неприятелів того війська ми будемо повинні стати, не вимовляючись ніякою близькістю й свояцтвом- хочби то були й найближчі нам люде. Іменем всеї братії обовязуємось своєчасно давати знати про всякі неприязні наміри, які будуть відомі на нашім пограничу, остерігати про все що могло б заноситись на шкоду України і всього війська і в нічім не ухибити приятельській вірности.
“Одностайно з військом нашим Запорізьким ми і потомки наші будемо боронити віру православну грецьку так само як і римську, свободи і границі наші спільні, коли який небудь неприятель мав би на них наступати.
“Старшинства, гідности і начальства як земські так і військові мають залежати від й. м. п. гетьмана запорізького і з рук його одержуватись 11), з тим одначе, що для всіх урядів, які заміщались здавна вибором, зістається вибір свобідний всім обивателям Пинського повіту, а після вибору має проситись конфірмація у й. м. Уряди і власти військові будуть належати тільки до нього, і коли буде в тім потреба, ми чекатимемо наказу від нього або від того кого він схоче настановити над нашими військовими урядами, і без його відомости ніхто не може проголошувати війни, ані не може нападати на які небудь краї без його дозволу.
“Через нього ж, (будучи) при війську Запорізькім ми маємо признавати себе в вічнім підданстві цареві й. м., і в нічім не помагати його неприятелям, ні радою ні якими небудь підмогами, явними чи потайними.
“Взагалі, наскільки й. м. п. гетьман заховав нас при давніх, наданих від королів польських правах, прерогативах, вільностях, судах і зверхностях, в нічім не нарушаючи їх ваги, і відібрав тільки королівщини приналежні до Пинського староства, недавно роздані, і не порушив навіть лєнних і доживотних надань, наданих здавна, тільки поставив умову, що доживоття по смерти особи, яка має на нього право, мають бути прилучені до Пинського староства,-то і ми і потомки наші будемо заховувати до п. гетьмана теперішнього і наступного, і до всього війська Запорізького таку саму вірну приязнь і зичливість, як до попередніх панів наших,-в щастю і нещастю обопільно, на вічні часи, не піддаючись на лукаві чужі намови. Навпаки-коли б ми (довідались) про когось в сусідстві, в краях Польських чи Литовських, що вони уперто не хочуть горнутись до приязни й сполучення з й. м. п. гетьманом і всім військом Запорізьким,-ми обіцяємо відводити їх від тої упертости нашою намовою, і взагалі пильнувати всього, що належить до обопільної приязни.
“У всім ми повинні залежати тільки від й. м. п. гетьмана запорізького-теперішнього і наступного, і не присвоювати собі ніяких урядів без його волі: не видумувати собі соймиків для нарад ні збирати хоругов без окремого сповіщення й. м. п. гетьмана-хіба в наглім і гарячім випадку.
