Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Унію й инші чужі віри, обом сторонам неприязні й противні, ми повинні викоріняти одностайно з усею братією, не даючи місця і принади в своїм повіті такій заразі душ християнських. Але, коли б хтось з духовних 12) перепросив належного 13) київського митрополита і одержав від нього свідоцтво покути за відступство і за нього гаряче прохало духовенство, такий має право на панську увагу й. м. п. гетьмана.
“Нарешті-всі взагалі обовязки приязни, хоч би й не названі тут, ми обов'язані обопільно виконувати вічно.
“Так нам боже поможи і невинна мука Христова 14).
“А по виконанню присяги їх м. п. п. посли-й. м. п. Лукаш Єльський маршалок і п. Адам Спитек-Бжеский стольник Пинського повіту з тими браттями, що при них, для ґрунтовнішого скріплення підписалися при печатях своїх власними руками, обіцюючи, що теж саме без одволоки зроблять всі і. м. обивателі пинські.
“Діялось у Чигрині 20 червня 1657 р.” 15).
Гетьман відповів на се такою асекураціею, “письмом польським”:
“В імя боже! Амінь. На вічну память сеї справи.
“Ми Богдан Хмельницький, ґенеральний гетьман військ й. ц. м. Запорізьких, об'являємо всім кому то потреба знати, тим листом, ствердженим присягою нашою і всього війська:
“Предвічна премудрість, вказуючи дороги спільного пожиття, заборонила віддячувати злом за добро, приязних наказала приймати приятельським серцем, вказавши для сього відповідне порівняннє-що то не добре аби хтось за рибу змію, за хліб камінь й инші злі річи відбирав за добрі вчинки. Коли ж найвищий творець і правитель підсонечного світу учив таких способів поводження з людьми і за найпевнішу уставу щирости і приязни обопільної фундував віддаваннє добрим за добре, то й нікому ласкою його сотвореному не годиться поводитися з ближнім своїм инакше, коли не хоче уникнути божої кари і людського суду за ухиленнє від спасенної дороги. Тому й ми-не відступаючи від здавна уставлених звичаїв-коли бог ласкаво прихилив волю й серця повіту Пинського до сполучення з нами-ми приятельсько й вдячно прийняли присланих від них на запевненнє вічної приязни послів-достойників пинських; й. м. п. Лукаша Єльського маршалка і й. м. Адама Спитка-Бжеского стольника, обговорили і уставили обовязки відповідні для такої приязни.
“Забезпечили ми їх цілком безсумнівно, на совість нашу, що ні самі не будемо поводитися з ними по неприятельськи, ані війська окремого, крім особливих залог, призначених для безпечности, на їx маєтности не посилатимемо, і нікого чужого на їx погибіль не будемо підущати, ні ми самі не через яких небудь намовлених людей. Навпаки, коли б хто небудь хотів їм шкодити і з військом війшов до їх краю та пустошив мечем і огнем їх маєтности, чи то з ненависти за те що вони війшли з нами в приязнь і сполученнє 16), чи з иншої причини завзявшися,-ми обіцяємо боронити і помагати їм, хочби навіть усім військом прийшлось нам відганяти тих неприятелів, хочби то були й близькі наші, коли б вони не послухали наших намов і їх не лишили (в спокою).
“В обрядах римської віри, з котрою вони до нас пристають, ми і наступники наші 17) з усім військом Запорізьким ні трохи перешкоджати їм не будемо, нікого не будемо примушувати до віри православної грецької, ні фундушів на костели не будемо нищити й зносити-ні давних ні нових, коли тільки не утворені вони з маєтностей видертих від православних церков і не з кривдою убогих православних. Чужі ж секти й унію, як приводи до великого лиха, ми постановляємо викоріняти спільними силами-не загороджуючи одначе приступу до ласки вашої, колиб котрийсь з духовних, прийшовши до пізнання правди, віддавши послушенство належному київському митрополитові й учинивши правдиву покуту, мав за собою гарячі рекомендації й прохання духовних наших.
В прерогативах, свободах і судах належних їх станові забезпечуємо їм уживаннє і відправлюваннє таке як було за королів, вимагаючи тільки одного-щоб скороченнєм правної процедури загорожено убогій шляхті дорогу до убоження через надмірні пені.
“Диґнітарства, гідности й почести так земські як і військові, які досі мають надані від короля польського їx м. пп. обивателі Пинського повіту, зістануться при кожцім до віку. Коли ж за присудом божим котрийсь з урядників, котрих вони звикли з давнього звичаю через елєкцію настановляти, уступить з світу сього, можуть перевести вільну елєкцію на місце помершого згідно з звичаєм, але конфірмацію вибраного ми полишаємо собі. Иншими ж старшинствами, що належать нашій волі і виборові, ми будемо розпоряджатися, беручи під увагу заслужених, за рекомендацією вашого старости пинського.
“Військові ж уряди всякі, які тепер або потім будуть існувати, запевняємо в повній владі, полишаючи полковникові, який на той час буде, свобідне призначуваннє ротмистрів і поручників. Одначе всі вони без нашого наказу не повинні заповідати війни ані входити в приязнь з ким небудь на ново без спеціяльного нашого дозволу.
“Маєтности дідичні в повітах Пинськім, Мозирськім і Турівськім і в инших трактах (округах) всім хто зложить присягу вірности полишаємо вільно вживати з усіми приходами. Также ленні права з давніх королівських надань за кожним зістануться вповні- се ми асекуруємо їм за себе і за потомків наших з військом Запорізьким. Тільки королівщини приналежні до староства Пинського й инші-з котрих прихід має нам іти, виключені будуть з їх уживання. Доживотні ж надання повинні служити кождому (державцеві) до його смерти, а по смерти свого посесора повернутися до нашої диспозиції.
“Богослуження, процесій звичайні відправи, дітей шляхетських свобідна наука, духовних римських всяке пошанованнє залишити при них вповні ми й потомки наші з військом Запорізьким прирікаємо словом християнським, в нічім не чинячи хочби найменшої уйми чи перешкоди їх вихованню 18).
“Загалом в усяких инших вільностях належних обовязуємось не чинити ніякої кривди, аби се тільки не були якісь нововидумані, на те щоб нас здурити. Также всякі кондиції, що належать до приязни обіцяємо дотримувати статечно і беремо на себе потвердити се через наших послів присягою-обовязуючи нею самих себе і потомків своїх з усім військом Запорізьким від сього часу мати спільних приятелів і неприятелів і вічно й непорушно зіставатися в приязни. А сподіваємось, що й і. м. обивателі пинські вповні дотримають таких же кондицій, як обовязали своє сумліннє, кожен з-осібна своєю присягою. А щоб все се було важніше і ґрунтовніше, ми те наше забезпеченнє 19) підписуємо власною рукою при печати військовій. Діялося в Чигрині 28 юня за старим калєндарем р. б. 1657. Богдан Хмельницький гетьман війська й. ц. в. Запорізького” 20.
Документи незвичайно важні-хоча практичне значіннє їх було мінімальне, бо в життє ся пинська конституція майже не війшла 21). Як побачимо далі, діяльність пинської депутації була зараз же опротестована льояльними супроти Польщі елєментами, які спішили на тім збити собі якийсь політичний капітал, і мало хто зістався при козаках: гетьманський намісник Груша з козацькою залогою мусіли вийти з повіту слідом по тім як ся конституція стала відома. Але документи цінні тим, що яскраво, а що особливо важно-безсумнівно документально, в двох паралєльних обосторонніх актах показують нам, в якім напрямі працювала політична думка українського осередка в сім кульмінаційнім її моменті. Як уявляв собі гетьман і його найближчі дорадники політичну конституцію нової, соборної Української держави, котру збирались вони будувати за поміччю нової ліґи. Як мислили собі увязку старої козацької України з її непокозаченими провінціями 22).
Основна вага сеї конституції лежить в тім, що гетьман з військом має зайняти в конституції сих провінцій те місце, яке досі в ній належало королеві й Річипосполитій. В однім пункті пинської присяжної записки, що правда, говориться, що через гетьмана Пянський повіт входить в підданство також московському цареві, але се чисто тактична подробиця, котрою гетьманський уряд очевидно хотів на всяк випадок ослабити в очах московських політиків нельояльність своєї акції супроти московської опінії, що всі здобутки поза Козацькою Україною мусять бути під безпосередньою владою царя. Нові провінції Війська тільки через Військо і гетьмана рахуються під зверхністю царя- поскільки Військо Запорізьке се “військо й. ц. вел.”, як се зазначує гетьман в тім розумінню, що Пинська шляхта, як і Запорізьке Військо повинні, мовляв орієнтуватися на московську політику і не підтримувати неприятелів царя. Та знаємо як свобідно брав собі сей обовязок сам гетьман! Фактично в політичнім устрою козацьких провінцій, так само як і в життю козацького війська царській владі не лишалось ніякого місця 23).
