Твердиня - Кидрук Максим Иванович (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
— А так я.все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балон¬чик справний. Натисну один разок, і все — зразу поверну твою смер¬тоносну зброю. Не парся! Левко напружився — Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один захвилювався: кіль¬ки дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти й но¬сики. Вони не усвідомлювали, що такою реакцією тільки розпалюють неснянкуватого американця.
Широко посміхаючись, Нейт запхав балончик за пояс джинсів і від¬ступив від столу. Вся зала нервово спостерігала за ним.
— Едді, ану зроби нам грізлі, — змахнув рукою американець, і — Едді, не треба, — промовив хтось. «Зупиніть його! —загорлав Левко (правда, лише подумки). — Він же напідпитку». Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу і перейшов у про- іилежний куток кімнати, тримаючись на безпечній віддалі від Нейта. Між хлопцями пролягло сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до ргцепцп, Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців, що сиділи за комп’ютерами.
Калеб зробив останню спробу:
— Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.
Оте «юначе» тільки насмішило інших. Веснянкуватий різко повер¬нувся, виставивши ліву руку вперед, а праву, неначе стрілець із епо¬хи Дикого Заходу, поклавши на запхнутий за пояс балончик:
—Стій на місці, а то зараз будеш замість грізлі!
І знову регіт. Прикусивши губу, канадець відступив; кілька чоло- мік, що сиділи поряд нього, похапцем перемістились на інший бік сто¬ли — подалі від зони обстрілу.
Наступної миті Едді перебрав увагу на себе, взявшись показувати ін’дмедя. Махаючи руками і розхитуючись на напівзігнутих ногах, хло- ІН’ЦЬ смішно, по-дитячому заричав:
Е- В-У-А-А! В-У-У-А-А-А-Р! А-Г-Р-Р-Р!
, — Oh my gosh, — награно зойкнув Нейт, — подивіться, який t ірашний грізлі.
Глядачі вкотре розсміялися. Навіть Левко не стримав усмішки. Американець вихопив із-за пояса балончик і витягнув руку в напрямку «грізлі» (після цього Едді й балончикусе ще розділяло шістьз лиш-ком метрів) ...
Насправді веснянкуватий не мав на думці нічого лихого. Він про¬сто хотів жартівливо продемонструвати, що ведмежий спрей є абсурд¬ним і абсолютно нешкідливим засобом, який у реальних умовах ніза¬що не зупинить ведмедя (хіба що ви вже зійшлися з ним врукопашну). Дійсно, що може вдіяти спрей-балончик завбільшки з долоню проти великого й могутнього грізлі? Нейт сподівався, що пшикне газом не далі як на півметра від себе, після чого вони всі покашляють і посмі-ються з дурнуватого винаходу, чиє основне призначення — витягува¬ти грошву з кишень полохливих відвідувачів національних парків. Так він собі думав. Власне, так думали всі.
—А зараз він мене атакує, — фальцетом проспівав америка¬нець (Едді випростався, замахав «лапами» і загрозливо загудів «У-У-У-У!», втім, ні на сантиметр не підсунувшись до веснянкува¬того). — І я...
І Нейт несильно натиснув на кнопку.
Пш-с-с-с!
Те, що сталося потім, ошелешило навіть Калеба. Балончик виявив¬ся з біса справним. Замість миршавої хмарки газу, на яку всі сподіва¬лися, з отвору випорснула довга, мов спис, брудно-біла струмина. Во¬на витягнулась метрів на вісім, простреливши кімнату наскрізь, і гепнула точно в обличчя Едді. Едді, навіть не пискнувши, розплас¬тався на підлозі.
На секунду в залі встановилася тиша.
«Твою маму», — подумав Левко.
—Упс... — першим порушив мовчанку Нейт і... заливисто розре-готався.
Регіт миттю підхопили інші. Стіни зали затремтіли від розкотис¬того гоготання. Народ гудів, плескав одне.одного, корчився, тримаю- чися за животи. Сльози сміху змішувалися зі слізьми від капсаіцину — активної речовини проти ведмежого спрею, чиї краплини повільно ширилися кімнатою, осідаючи на язиках, усередині ніздрів, в’їдаючись в очі.
—Ти це бачив?! — горлав Айк на вухо Грему. Так наче хтось із присутніх у залі міг не побачити струменя.
—Fuckin’ hell! Як із брандспойта! -— давлячись сміхом, гаркотів Ґрем. Шкіра навколо губ починала неприємно.чесатися.
—- Повідчиняйте вікна, придурки, — бухикаючи, попросила Сатомі.
Левко обвів їх поглядом. Невже вони не помічають?
— Агов! — Українець підвівся. — Ви осліпли? Він лежить непри-томний.У залі стало тихо (якщо не брати до уваги приглушеного покашлю-вання, що зринало то тут, то там). Погляди прикипіли до Едді. Хло-пець справді не рухався і, здавалося, не дихав. — Едді? — покликала Меган.
Без відповіді.
— Ти його завалив! — спробував пожартувати Ленс, та цього ра¬зу ніхто не засміявся.
—Він нас розігрує, — несміливо припустив хтось із канадців. — Правда? — Запитання адресувалось Нейту, але веснянкуватий мов¬чав, спідлоба зиркаючи на лежачого приятеля.
Левко розштовхав американців, підійшов до непритомного і... від-сахнувся. Довелося потрусити головою, щоб переконатися, що йому не ввижається. Перед ним лежав не Едді. То був хтось інший. Риси обличчя змінилися до невпізнання: вилиці покруглішали, очі заплили, іуби повивертало, а шия стала чи не вдвічі товщою. Колір шкіри на¬був землистого відтінку. Едді змахував на потопельника, який тиждень пролежав у воді.
—Що з ним? — промовив Левко і похлинувся. В горлі запекло, а по- іііки засмикались, марно намагаючися захистити очі від пекучого болю.
Ліворуч від українця, затуляючи носа футболкою, стояв Ян.
—Він спухає, — сказав чех.
— О Боже, ні! — десь позаду скрикнула Меґан.
—Це все він! — заверещав Нейт, тицяючи на Калеба. — Я не шаю, що він підсунув мені! Я не винен!
Левко безпорадно кліпав, волога мла застилала погляд. Він дивив- оі на Едді наче крізь шматок льоду, та навіть так усвідомлював, що і .американцем коїться щось дуже недобре. Ян Фідлер зорієнтувався швидше за українця і коротко наказав:
—Лео, бігом по Сьому.
Левко перескочив через Едді і рвонув сходами нагору.
XXVII
27 липня 2012 ронц. 20:35 [UTC-5]
Хостел «Samay Wasi Youth»
У спальні було темно. Двоє чи троє бекпекерів уже полягали спати, МИ ТО втомившись після довгого дня, чи то готуючись до чотириденно- ю походу на Мачу-Пікчу.Сьома не спав. Росіянин лежав на верхньому ярусі двоповерхово¬го ліжка і, начепивши на голову налобний ліхтар «LED Lenser Н7», щось клацав на нетбуці.
—Сьомо! — Левко старався говорити тихо, Щоб не розбудити ін¬ших. — Там газовий балончик... Ведмеді...Через рідке повітря й пе¬чію в горлі у голові все плуталося.
—Лео?
І— Якийсь америкос застосував газовий балончик проти грізлі.
Тебе розвели, — не відводячи очей від нетбука, незворушно проказав Семен. — У Перу ведмеді не водяться.
—БЛЯХА-МУХА, ЧУВАК, Я ЗНАЮ, ЩО В ПЕРУ НЕМАЄ ВЕДМЕДІВ! — заволав українець; з дальнього правого ліжка хтось злобно забурчав з-під ковдри. — Внизу хлопчині приснули в лице з проти ведмежого балончика.
Клацання припинилось. Сьома нарешті зацікавився і відірвався від екрану:
—Що ти хочеш від мене?
Промінь налобника засліпив Левка. В очах запекло ще більше.
—Не знаю. Допоможи. Ти ж шариш...
—У проти ведмежих балончиках?
—Той чувак лежить непритомний. І, по-моєму, в( нього розпухає голова.
Семен миттю зрозумів. Зіскочив з ліжка, ледь не живцем ви¬рвав з рюкзака аптечку і, не взуваючись, почесав униз слідом за українцем.
ХХVІІІ
27 липня 2012 ронц. 20:38 [UTC-5]
Хостеп «Samaу Wasi Youth*
Американці й канадці обступили Едді, але, наче стадо овець, нічого не робили. Хтось хрипнув «Call an emergency!1» і тут-таки закашлявся. Всі, як один, закривали носи і роти: хто тканиною, хто просто руками. Незважаючи на різь і не контрольовані сльози, очі у всіх були круглі від переляку.
Вдихнувши просякнуте газом повітря* Сьома скривився:
—Що ви наробили?
1 Викличте швидку! (англ.)
Левко у відповідь пробурмотів щось нерозбірливе, а росіянин став проштовхуватися до Едді. За неповні три хвилини, протягом яких Лев- Ko фігав нагору, обличчя постраждалого набрякнуло ще дужче. Шкі¬ра ^наї’адувала брудний попелястий мармур. Семен опустився коло ¦мбриканця.
