Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
На кущі було ще багато ягід, а Зедд терпіти не міг залишати їх птахам або гнити. Старий чарівник почав набивати ними кишені, не думаючи, що ягоди можуть зіпсувати йому апетит. До Башти Чарівників ще довго йти вгору по стежці, і він зможе перекусити. На вечерю Еді збиралася приготувати тушковане м'ясо. Всього лише кілька ягід не відіб'ють у Зедда бажання повечеряти. Вона буде рада тому, що Зедд принесе овочі, і, звичайно, захоче додати їх до м'яса. Еді чудово готує, але старий досі жодного разу не похвалив її, щоб вона не запишалася.
Перед кам'яним мостом Зедд зупинився і подивився назад на широку дорогу, що веде до гір. Жодного звуку. Тільки вітер шумить у верхівках дерев і тремтять листя. Але довгий час Зедд пильно вдивлявся в безлюдну дорогу.
Нарешті він повернув до мосту довжиною в добрих триста кроків, перекинутому через прірву, стіни якої обривалися вниз на тисячі футів. Дно губилося в тумані. Незважаючи на те, що Зедд ходив тут незліченну кількість разів, він все одно впадав у неприємні відчуття. Якщо у вас не було крил за спиною, цей шлях в Вежу був єдиним для тих, хто не знав про таємну стежку, по якій старий чарівник ходив, коли був ще хлопчиськом.
Зедд наставив достатньо пасток і капканів на мосту і дорозі до Вежі так, що ніхто не вижив би, пройшовши по ньому далі декількох кроків. Навіть Сестри Тьми не могли тут пройти. Вони спробували зробити неможливе і поплатилися своїми життями.
Сестри Тьми відчули щити, поставлені самим Першим Чарівником, і відмовлялися рушити по мосту. Але Джеган наказав їм у що б то не стало досягти входу, і Сестри принесли свої життя в жертву на славу Ордена.
Одного разу на короткий час Верну взяв у полон соноходець, і вона розповіла Зедду, що вони можуть знайти провідника, того, хто носить у своєму серці вірність лорду Ралу, і таким чином дізнатися про узи. Зедд не міг протистояти соноходцю за допомогою магії. Під час Великої війни чарівники, більш талановиті, ніж він, що володіли двома сторонами дару, теж намагалися створити захист від соноходців. Але немає захисту від соноходця, який захопив розум. Людина виконає всі його накази, не дивлячись ні на що, навіть ціною власного життя.
Зедд знав, що для деяких чарівників смерть була бажаним порятунком від страждання, заподіюваного соноходцем. Але Джеган блокував будь-які спроби самогубства; він потребував сили Сестер та інших людей, що володіють даром. Імператор не міг дозволити їм самогубство, яке рятує від муки життя в ролі раба. Звільнитися від катування, в яке перетворювалася їх життя, вони могли тільки, коли він посилав їх на вірну смерть, на зразок зачарованої дороги по мосту.
Будівля Замку височіла попереду. Похмурі кам'яні стіни в очах більшості людей виглядали страхітливо, але вони радували Зедда, віючи домашнім теплом. Його погляд блукав по знайомих деталях. Він згадав, як багато років тому, цілу вічність, бродив тут з дружиною. З веж він часто милувався видом лежачого внизу Ейдіндріла. Одного разу він пройшов мостом і перевалом для того, щоб захистити Серединні землі від вторгнення сил Д'хари, якою тоді правив батько Даркена Рала.
Все це теж, здавалося, було цілу вічність тому. Його онук Річард, лорд Рал, підпорядкував майже всі Серединні землі правлінню Імперії Д'хари. Зедд похитав головою, дивуючись з того, як Річард зміг все змінити. Завдяки йому, тепер і Зедд теж — частина Імперії Д'хари. І це справді дивно.
Не доходячи до кінця мосту, Зедд кинув погляд у прірву під собою. І знову якийсь рух привернув його увагу. Вчепившись вузлуватими пальцями в камінь, Зедд обережно перехилився через масивні перила. Майже прямо під собою, але ще не в хмарах, він помітив двох гігантських птахів, чорних, немов безмісячна ніч, ковзаючих уздовж гірської ущелини. Зедд ніколи не зустрічався з такими істотами і не знав, що й думати про них.
Повертаючись, він побачив, як над Вежею кружляють ще троє таких же гігантських птахів. Зедд вирішив, що це, мабуть, ворони. Великі ворони. Старий чарівник подумав, що просто невірно оцінив відстань, можливо, через довге недоїдання. Зробивши висновок, що це ворони, Зедд спробував перевірити обчислену ним віддаль, але птахи вже зникли з очей. Він знову подивився вниз, але не побачивв і тих двох, що зустрілися йому трохи раніше.
Пройшовшии через ворота з піднятими в честь його приходу залізними гратами і відчувши теплу атмосферу Замку, Зедд відчув себе самотнім. Він так сумував за Ерілін, своєю давно померлою дружиною, по своїй дочці, матері Річарда. І — добрі духи! — Як сильно він сумував за Річардом… Старий усміхнувся, думаючи про те, що онук тепер одружений і подорожує разом з дружиною. Іноді Зедд забував, що Річард вже давно чоловік. Він пам'ятав чудесний час його дитинства. Це був час, коли Зедд жив в Вестланді, далеко від Серединних земель, далеко від магії та відповідальності. Повне радості безтурботне життя поруч з цікавим хлопчиком, якому він показував чудеса цього світу, а той не втомлювався дивуватися. Який це був казковий час!
Всередині Замку лампи на стінах слухняно спалахували при наближенні Чарівника Першого Рангу Зеддікуса Зу'ла Зорандера, коли той ішов крізь зали всередину нескінченної гірської фортеці. Зедд перевіряв розставлені ним мережі, оцінюючи цілісність магії; якби хто-небудь пройшов тут, вона була б порушена. Він зітхнув з полегшенням. Старий чарівник не думав, що хто-небудь буде настільки безрозсудний, що спробує увійти в Замок, але світ любить дурнів. Зедду не хотілося розставляти настільки небезпечні мережі по всьому Замку на додачу до грізних щитів зовні, але він поки не наважувався їх зняти.
Зедд проминув довгий бічний стіл в загальній залі і, як у ті часи, коли він був дитиною, пробіг пальцями по рівному жолобку шоколадно-коричневої мармурової стільниці. Він завмер, розглядаючи стіл, і раптом зрозумів, який саме предмет несвідомо намагалися намацати його пальці. Це був клубок тонкого чорного шнурка, яким під час свята врожаю прив'язували стрічки та інші прикраси до настінних світильників.
Ні секунди не вагаючись, Зедд відкрив головний ящик столу і виявив клубок там. Він витягнув його і поклав у кишеню, яку встиг спорожнити від смородини по дорозі до дому. Зедд вийняв з настінної підставки поруч зі столом паличку з шістьма маленькими дзвіночками. Паличка була однією з сотень, якщо не тисяч в Башті, і в минулі часи такі палички використовували для виклику слуг. Зедд глибоко зітхнув. Здається, минула ціла вічність з тих пір, коли в Башті Чарівників жили слуги зі своїми сім'ями. Він пригадав, як у залах носилися і грали діти. Згадав веселий сміх, що луною розносився по коридорах.
Зедд присягнувся собі, що одного разу в залах знову гратимуть і сміятимуться діти. Діти Річарда і Келен. Широка усмішка зборознила його щоки.
У стінах були вирубані вікна і отвори, через які в численні кімнати і зали лилося світло, але залишалися і слабо освітлені місця. Зедд знайшов перше таке місце, що цілком задовольняло його своїм затемненням. Він розмотав шнур і закріпив на ньому дзвіночок, простягнувши шнур між грубими каменями навпроти проходу. Йдучи далі через лабіринт залів і коридорів, він зупинявся і натягував струною шнур в тих місцях, де він залишався непомітним. Йому довелося зняти зі стін ще кілька паличок.
Хоча всюди були поставлені магічні щити, не варто було недооцінювати можливості Сестер Тьми. Вони будуть шукати магію, а не дзвіночки. Зайві запобіжні заходи не завадять.
Зедд подумки відзначив, де він натягнув шнур — треба буде дати знати Еді. Хоча чарівник і сумнівався, чи потребує вона попередження, володіючи даром внутрішнього зору. Зедд був упевнений, що сліпими очима Еді бачить так зірко, як ніхто зі зрячих.
Слідуючи за чудовим ароматом тушкованого м'яса, старий дістався до затишного приміщення, уздовж стін якого на полицях розташувалися найнеобхідніші їм книги. Еді підвісила якісь трави сушитися до балки під стелею. Напроти вогнища стояла обтягнута шкірою кушетка, поруч з прикрашеним сріблом столом — зручні стільці. Через вікно відкривався перехоплюючий подих вид на Ейдіндріл.
