Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Наслідком таких заяв і розмов Нечая, очевидно з'явилась надія, спираючись на сі заяви, противставити їx попереднім катеґоричним жаданням ліквідації білоруської козаччини як нове слово московського уряду. Його листи зібрані слідчими-Леонтьевим і Богдановим, дають зрозуміти, що він сподівався викрутитись від сих жадань, зістатись на своїм уряді білоруського полковника 5), а висилаючи свої залоги ніби то для охорони людности від вояцьких кривд, фактично козачити міщан і козаків, орґанізувати козацьку управу і поширювати козацьку територію. В московських актах заховались напр. такі його універсали:
“Всім взагалі і кожному зокрема, кому то потреба знати: й. м. панам князям, стольникам і воєводам, полковникам і полуполковникам і ратним людям й. ц. в-ва всякого чину, панам сотникам, осавулам, отаманам і всьому товариству війська й. ц. в-ва Запорізького до відома подаю, що я від боку мого посилаю до села Жаливля товариша мого-на ймя Якуба Харитоновича, аби він пильнував, щоб бідним селянам не було кривди. Тому прошу пильно ласки в. м., аби згаданому моєму товаришеві в усім вірили, а сам готовість мою до послуг ласці в. м. пильно поручаю. Писано в Чаусах 11 іюня 1656 р. В. м. жичливий на все добро приятель, радий служити, Ів. Нечай полковник війська й. ц. в-ва Запорізького” 6).
“ВсЂм в-обецъ и кождому зособна, кому о том ведати буде потреба, ихъ милостямъ паном князем и воєводам, полковником и полуполковником и ратным людем вшелякого чыну єго цар. вел. и сотником, асавулом, атаманам и всему товариству войска єго цар. вел. Запороскому,-доношу до ведомости, ижъ посилаю товариша моєго, на име Андрея Петровича Качановского, для зревидованя свовольных людей и для залог по розных селах будучих, од котрых бы убогим хрестьяном крывда была, абы справедливость з них учынили, моцю моєю, а кождого свовольного и непослушного абы звезавшы до мене одсылал, под ласкою моєю и под срокгим каранєм. Который кожъдый, своєволю чынячый од мене на горло буде караный. Писан у Чаусах дня 14 юня року 1656. Пры которым посылаю товарыство моє розноє. Вашим милостям всего добра жычливый, прыятель и рад служить Іван Нечай, полковник войска его цар. вел. Запороского”.
Далі приписано иншою рукою: “По росказаню єго мл. пана полковника и даня уневерсалу овому на сотництво дня 14 июня, а подписал руку по єго веленью Николай Козловский, писар полковника Нечая,-што єсть то самый от пана полковника лист даний на залогу и на сотництво” 7).
От з сього приводу й вийшла розмова між Богдановим і Нечаєм. Богданов нагадав йому місію Лопухина, що мала метою ліквідувати білоруську козаччину-для сього була вислана комісія Ждановича і Сивцова, яка нібито всі справи полагодила, а тепер цар дістає відомости-наведені вище-що Нечай далі утримує і навіть ширить свої залоги, силоміць записує людей в козацтво, титулує себе білоруським полковником, а його люде називають козацькими городами Чауси, Гори і Горки і т. д. Цар наказує Нечаєві суворо укарати всіх винних в яких небудь самовільствах, а на далі вивести козаків з Чаусівського полку, самому вийти і ліквідувати тутешню козаччину до останку.
Нечай сказав Богданову: “Що ти мене раптом взявся лякати і велиш негайно відси виїздити? Годі! Хіба не знаєш, який мені тепер указ й. ц. в-ва? З Чаусів їхати мені не велено. А що кажеш, ніби то я пишусь білоруським полковником, так після від'їзду полковника Антона на мині того не покажеться!”.
Коли Богданов попрохав у Нечая того царського указу, Нечай пояснив, що грамоти про се він від царя не отримав, але стольник Леонтьев устно переказав йому царський указ, щоб він, Нечай, переписав всіх козаків, скільки їх в котрім місці й по селах, і кому була вчинена яка небудь шкода від воєводів і царських ратних людей, і ту роспись йому подав. “А воєвода могилівський кн. І. Хованский сказав так: “Котрі мужики Могилівського повіту написані в козаки, мині до них діла нема, я в ніякі справи їх мішатись не хочу”. Тому я (Нечай) по тих місцях, де мужиків запишу в козаки, поставлю козацькі залоги, для розправних діл. А досі, потім як полковник Антін поїхав, я козацьких залог нікуди не посилав, і з усіх городів, міст і сіл козаків вмвів 8).
Богданов сказав: “А я знаю, що козаки твого полку чинили грабіж і убійства всякого чину ратним людям й. ц. в-ва, також шляхті і мужикам, всяко їх нищили, і такий був слух, що то все велике лихо, воровство і бунти чиняться з твого наказу! Б. Хм. присилав для слідства полк. Антона і про се писав ц. в-ву, а ц. в-во прислав стольника Леонтьева, щоб він з ними разом про се докладно розслідив: які козаки були в Могилеві і в Чаусах на службі, і які обиди були посадським і уїздним людям від ратних государевих людей. Але полк. Антін виїхав перед його приїздом, тому Леонтьеву велено в усяких ,обидних ділах' переводити слідство одному. Се може бути, що він велів тобі принести роспись козаків, яким стались обиди-тих що були з України 9) і тепер за царським указом всі виїхали на Україну з полк. Антоном, тому що їм тут без служби не було що робити ні жити, і ц. в-во велів без них і без їх чолобиття розслідити, коли кому з них сталась якась обида 10). Але щоб стольник велів писати в козаки мужиків в городах і селах Могилівського, Мстиславського й инших уїздів і подати йому розпись їх-се ти видумуєш, стольник тобі того не казав, я певен, бо такого указу від ц. в-ва не бувало. Він 11) міщан і мужиків козаками називати і в козаки писати не велів, тому що в тутешніх городах козаків не має бути: мають бути по всіх тих городах воєводи і з ними ратні люде й. ц. в.: райтари і салдати, і ти в ніяких тутешніх городах нікого в козаки не записуй і на залоги не посилай! А що ти вирікаєшся, нібито після від'їзду полк. Антона полковником білоруським не писався і в ніякім місті без царського указу козакам на заставах бути не велів, і того ніде на письмі покажеться, то я тобі то докажу письмом-що ти білоруським полковником пишешся і нові залоги розсилаєш”.
“І виговоривши се з ,большим вычетом' (докором), показав йому листи за його підписом і печаткою: всі ті листи писані в місяці червні, в останніх днях, після відїзду полк. Антона 12). Нечай подивишився на листи, став говорити податніш, а відмовлявся тим, нібито писали се його писарі без його відому, а він того не знає.
На се Богданов йому сказав: “Як тобі не стидно таке говорити? Коли б ти того не знав, не було б на тих листах твого підпису і печатки! Ні, ти більше в Чаусах не мешкай, виїдь і всіх козаків які лишилися, з собою забери, бо незадовго прийдуть до Чаусів государеві ратні люде: райтари і салдати. Ти більшої опали ц. в-ва на себе не стягай, бо як не поїдеш тепер зараз, то ц. в-во напише про твій непослух до гетьмана, і то тобі дурно не пройде!”
Нечай відповів: “Я царському указові в нічім не противлюся й виїхав би й зараз-але післав до ц. в-ва брата свого з королівськими листами: везли їх до Бихова, а я їх перейняв і велів подати ц. в-ву. Також наказав йому бити чолом, щоб ц. в-во надо мною милосердє своє показав: не велів вірити нічому, що на мене наговорено, без усякої вини, і висилати мене з Чаусів щоб не велів також. Коли ж від ц. в-ва прийде з братом моїм такий указ, щоб я з Чаусів виїхав, я зараз виїду”. “І дуже прохав мене”-додає Богданов 13)-“щоб я віддав йому ті листи, де він писав себе полковником білоруським і козаків посилав на застави-давав їм універсали. Але я йому відмовив, що тих листів йому віддати не можна-нехай ту вину покриває своєю службою: нехай козаків на заставах ніде не держить, мужиків в козаки не пише і з Чаусів виїде. Нечай на се став говорити: “Ніде в жадних городах ні в селах ніяких залог від мого полку ні козаків нема, а ті козаки що називають себе козаками мого полку чи инших полків, то люде Лісовского і Юндзила: ворують, а на мене всяку неславу пускають”. Я йому сказав: “Напиши те що мині говориш в листі до ц. в-ва: що з твого полку ніде залог козацьких ні козаків нема, а ворують люде Лісовского і Юндзилового полку, називаючи себе козаками твого полку. Думаю, що ц. в-во звелить їх половити і повішати, аби таким ворам не кортіло вибріхуватись і ворувати”. Нечай відповів, що все напише в своїм листі до ц. в-ва-щоб тим козакам, які називатимуть себе козаками Нечаєвого полку, не вірили, і кого на заставах зловлять над тим воля ц. в-ва”.
