Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Коли Нечай дав мині на одпуску такого листа, до й. ц. в-ва, я йому сказав: “Ти пишеш ц. в-ву, що в жоднім місті нема козаків твого полку ні козацьких залог. Ц. в-во пошле по всіх городах свій указ воєводам і приказним людям, щоб коли зловлять кого небудь на залозі і він буде себе називати козаком твого полку, тому не вірили і вчинили йому кару смерти. Отже коли той козак був на заставі з твого наказу, буде той гріх на твоїй душі, що через тебе скарано його на смерть”.
“Нечай на се сказав: “Коли в котрім городі або селі знайдеться такий, що буде називати себе козаком мого полку, і у нього буде мій полковницький, універсал, нехай государ велить скачати не тільки того козака, але й мене самого без усякого милосердя!” (л. 25)
“Я взявши листа, поїхав до государя-пише далі Богданов-і як був я в Горах і Гірках 14),-тутешній таки міщанин Андроник Качанівський записує силою в козаки міщан з Гір і Гірок і мужиків з уїзду. Я його покликав і кажу: “За чиїм наказом ти тут на залозі стоїш і силою записуєш в козаки міщан і людей з уїзду? в якім чину був ти перед тим і де жив?” І той мині розповів, що він з сього ж міста міщанин, але не хотівши бути міщанином був спочатку козаком в полку Поклонського і у Нечая, а тепер їздив до Нечая і просив дати йому сотництво. Нечай сотництво дав і велів бути сотником в Горах і Гірках, видав недавно і універсала на сотництво і на залогу 15)-після від'їзду полковника Антона. За сим універсалом набирає він до своєї сотні козаків і на залозі живе. Я йому сказав: “Я за указом ц. в-ва їздив до Нечая-возив йому государську грамоту і наказ: самому виїхати з Чаусів, про се йому в грамоті писано і я йому словесно говорив, щоб він сам з Чаусів виїхав і козаків з залогою забрав. А Нечай сказав, що його козаки за указом ц. в-ва вже всі з залог забрані, і ніде козаків нема, а ріжні мужики звуть себе козаками без його відому, “воровством”. Тому ти за таке воровство варт великої і суворої кари”.
Богданов велів арештувати сього сотника його ж козакам, але він утік. Місцеві міщане розповіли Богданову, що за слідства Ждановича сього Качанівського заковано в кайдани й засуджено на смерть за ріжні провини, не відомо як він від того викрутився і тепер приїхавши сотником від Нечая обтяжає їх ріжними тягарами, силою записує в козаки і каже, що то все з государевого наказу. Вони через те запустили свої промисли і хазяйство, і питаються, чи надалі їм слухатися, коли Нечай пришле їм якогось нового сотника, і знову звелить їм писатися в козаки або давати якісь побори? Він же посилається на царський наказ! Нехай би цар заборонив козакам до них в'їздити, а дав їм якогось порядного воєводу, такого щоб порядок завів і від козаків боронив.
Богданов їх потішав, що цар їх без “начального чоловіка” не лишить, порадив займатися своїми промислами і в козаки себе записувати не давати-і на тім кінчиться його звідомленнє, принаймні в тій копії яку маємо.
Нечай, позбувшись Богданова, енерґійно заходився поправляти свою репутацію у царя-постаравшися для того, видимо, придбати прихильність нового могилівського воєводи. Своє посольство до царя з братом Юрком, згадуване в розмовах з Богдановим, так як вислане вже, він в дійсности виправив тільки 24 с. с. червня-з Могилева, мабуть за порозумінням з Хованским, а може й з Леонтьевим. Постарався як найбільше назбирати для царя приємних московському урядові новин і “прелестних листів”. В листі своїм описував, як то розставивши застави “війська полку мого” на ріжних дорогах, щоб польське військо не прийшло на ратунок Старого Бихова, переняв він листи що йшли до бихівської залоги і міста від короля і від гетьмана литовського, з похвалами за витрівалість, обіцянками помочи і т. д. Зрозумівши з того листування і з свідчень захоплених бранців, що на ратунок Бихова має йти польський полк, Нечай порозумівся з могилевським воєводою що до оборони, і сповіщає царя, що вирушає з своїм полком против неприятеля разом з воєводою, а листи посилає цареві з братом своїм і з своїм “підручним сотником над усею шляхтою” Іваном Кошанським. При сій оказії просить потвердити сьому Кошанському його маєток-видати йому грамоту, “аби мав з чого служити”, і прохає для себе царського приповідного листу на орґанізацію панцирної хоругви в 120 чоловіка (очевидно замісць вербовання козаків, що йому було заборонено). Обовязується утримувати се військо з доходів самих Чаусів і двох війтівств Пулківського і Благовицького, не чіпаючи могилівських маєтків (“уряду могилівського”). При тім підчеркує, що взагалі він і давніше нічим не руйнував могилівських маєтків, обмежуючися згаданими двома війтівствами, і все на нього з ненависти наклепав попередній воєвода Репнин: Нечай сподівається, що його вірна служба цареві “як олій на воді явиться” в супереч сим наклепам; які були в його полку своєвільства, він за них карав, до смертної кари включно, а йому самому ніхто ніякого проступку не доведе-він готов на се стати на суд царський. У всім же просить царських наказів, як має поступати” 16).
Другий лист з Чаусів, три дні пізніше-се лірика свідчення своєї служби, вірности, послушности, прохання довірря і ласки і т. д.-“на каждом мЂсцЂ кров нещадно розливать готов зостаю, со всяким опасным стяжанієм понуждаюсь, яко прежде и нинЂчи всяко вЂрою и правдою в. цар. вел. служить.-Лишь за правдою шествует ненависть: богом вся быша и вся суть, на него увесь уповаю, на пресвЂтлое лице в. цар. вел. взываючи: Приклони милостивое ухо, в. цар. вел., ко исправленію незлобія моего!” При тім реляція, як виконано царський наказ: “Коло Минська, Борисова и иных мЂст и уездов жадных залог козацких немає, и не толко 17) в дальних краях, але и близ Чаус всЂх звЂвши пан Антон Жданович украинных людей з собою побралъ. А тут толко тіи, которіи давно поженили ся в своих домах зостают. А я сам в килку коней зостаю на своем хлЂбЂ до указу в. цар. вел. Есть не мало полку Лисовского, полку Юндзилова 18) и иных шляхты новоприбылых безчинных людей, которіи с Нечаєвими не бывают безчиниі дЂлаючи, а они мене, а я их и в очы не знаю. ГдЂ сам отвЂт дати в невинности моей (очевидно пропущено: готов) до пресвЂтлого маєстату в. ц. вел. низко до земли упадаючи” і т. д. 19).
Третій лист менш цікавий, можливо-післаний наздогін, 1 (11) липня. Нечай повідомляв, що прийняв від Богданова прислану йому царську грамоту і буде пильно виконувати дані йому накази-але при тім заносить скаргу на сю високу особу, що вона допустилась ріжних насильств над його козаками: забрала у них коней і зброю, била їх і мучила, хоч се козаки старі й заслужені, ранені в царській службі і т. д.
Місяць пізніш, з 3 (13) серпня Нечай сповіщав царя про свої досягнення 20). Сповняючи царський наказ, він щільно окружив Ст. Бихів заставами свого полку, щоб не допустити ні помочи ні припасів. Розіслав на се весь свій полк, 15 (25) липня перейняв польський караван, що йшов Березиною, а відти хотів р. Друттю пройти до Старого Бихова. Було в нім 26 берлинів (“суден”), і 43 човни (“лотки”) з ріжним запасами, і все се козаки захопили, людей що було при них потопили і порубали; “также жидов с возами многих порубили”. Сам Нечай на спілку з воєводою Хованским веде облогу Ст. Бихова з міста передаються ріжні люде, але місто тримається “в високій городости”. За те Нечай мав приємність переслати цареві шляхтича Юрия Тихоновича, що добровільно передався на царське імя. Він добре знає замисли короля польського і всеї Річипосполитої і що там діється- Нечай посилає його з своїм листом цареві для інформації.
При сім оправдується від обвинувачень Репнина, нібито він приймає до себе московських дезертирів-салдатів: з приказу йому прислано реєстр такіх утікачів що пробувають в Чаусах, з наказом, щоб їх видано, але він таких дезертирів не приймає- “присягаюсь, що ані одного не знаю; хліба й для себе мало маємо, не то щоб утікачів годувати” 21).
Але присипляючи таким чином увагу московського уряду Нечай не спускав з ока своїх завдань-поставлених собі з власної ініціятиви, чи диктованих гетьманським урядом. Він не переставав скріпляти козацькі контінґенти й поширювати козацьку територію. В серпні напр. доносив борисівський воєвода: першого серпня с. р. прийшов до Борисівського уїзду сотник Нечаєвого полку Мурашко з козаками і забирав у селян їх добро-одежу, збіже, коней і худобу, в богатьох селах. 2 серпня війт села Борка приставив до збірні трьох людей, з тих козаків, що приходили на їх село, і на допиті вияснилось, що се місцеві селяне: оден з села Лукомля Борисівського уїзду, а два з села Пийгосів Минського уїзду-пристали сього літа до сотника Мурашка, і взагалі в ріжних уїздах богато людей пристає до казаків. До Борисівського повіту приходило такого люду чоловіка до 500, по збіже і коней, і від їх поборів селяне розбігаються, так що не можна зібрати корму для царського війська. В додатку воєвода додає реєстр “сіл і деревень” свого уїзду, де побували козаки, числом 22 22).
