Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
“Бо якби Ляхи по правді обирали в. ц. в., на що б вони посилали воєводу познанського і каштеляна войницького в посольстві до цісаря римського, запрошуючи на королівство його рідного брата Лєопольда? Сі посли 12 октобра стали в Відні, столиці цісарській -саме при закінченню виленської комісії 10). А перед тим посилали Пражмовского до Ракоція з короною, скипетром і яблуком (державою-одним з знаків королівської влади) і запрохували його на королівство. Се все явно свідчить про лядську неправду-що вони того договору (виленського) не додержать! Хто зна, чи й на соймі всі стани приймуть той договір. З огляду на ту вищеописану неправду лядську ми Ляхам жодним чином вірити не можемо. Бо знаємо певно, що вони нашому православному народові не доброжичливі. От і тепер Субан-казі аґа, ходивши в поміч Ляхам з Татарами, повертаючи назад набрав у полон і неволю ногайську людей, найбільше православних-тому що Ляхи не мали чим платити Татарам і дозволили брати в заплату християн і всяких людей нашої східньої віри. З тих причин віри Ляхам з нашої сторони бути не може, і ми тобі даємо знати про всі їх хитрі замисли-як вони на в. ц. вел. підбивають султана турецького і хана кримського.
“А що в. ц. вел. зволив нас сповістити про город Юрьїв ливонський, що він тобі піддався, ми з того тішимось, і бажаємо, щоб не тільки неприятельські городи, але і всі сусідні королі і пани тобі поклонилися. А що написано в иншій грамоті, з тимже дяком Іваном Фоминим про козаків Чауського полку, що вони минулого року 11) мучили шляхту і всяких людей в повіті Шкловськім, Кописькім та инших,-то ми в тій справі посилали в Білоруський край Антона Ждановича, суддю військового, і він велів уже винних постинати або повішати: слідство про те все Антін посилав в. ц. в. з Микитою Селивестровим 12) і Петром козаком, але того козака вернули з Смоленська. Що до Бихова-то до нас приїздили посли з Бихова і піддавалися під високу і кріпку руку в. ц. в., а тепер як Биховляне почули про виленський договір, вони вже й не схотіли піддаватися під руку в. ц. вел., так говорили: “Пощо нам нового государя шукати? волимо старого держатись”. Для такої їх неправди я під карою смерти заборонив довозити поживу до міста. І з того видко лядське лукавство: всього кілька шляхтичів у Бихові, а як хитро поступають,-а що ж ті найвищі особи лядські промишляють про тебе і всіх православних?
“Тому ще раз тебе, єдиного під сонцем православного царя благаємо: не давай православного народу в наругу, що обережно приготовляють йому Ляхи! А що до Нечая-то ми йому написали, щоб двір у Могилеві ставити залишив; а лист його до маґістрату-де він про се пише, не наказуючи і не просячи дозволу маґістрату- щоб не було йому в тім перешкоди,-ми сей лист прочитали, і не бачимо в тім кривди (маґістратові), коли ся будова нікому не перешкоджає 13).
“Даємо до відома в. ц. в., що король шведський війшов у союз з Ракоцієм, з Ґданськом, з князем бранденбурзьким, з князем саксонським і з иншими євангеликами. А від молдавського воєводи маємо відомість, що (Карло-Ґустав) Ляхів під Торунем погромив 14).
Як бачимо при всій здержливости і захованню прийнятих компліментів, обминаючи які небудь докори на адресу царя і його бояр, гетьман так виразно як тільки міг заявляв, що військо Запорізьке замирення з Ляхами не приймає і не перестане їх трактувати як неприятеля. На жаль, не маємо звідомлення Фомина, де могли міститися дуже інтересні розмови з гетьманом і старшиною-більше експансивні й менш здержливі, ніж ся грамота. При всій здержливости вона вповні потверджує негативне становище гетьмана і старшини, схарактеризоване Ост. Виговським. Гетьман і його прибічники поглубляли його з свого боку, щоб оправдати політику союзів з иншими державами, що мала забезпечити Україні Козацькій змогу вести свою політику незалежно і в супереч політиці московській і робити натиски на Москву в бажанім для себе напрямі.
Відомости про се очевидно дійшли до Москви ще перед поворотом Фомина-від Кикина чи якогось иншого вістуна. Се видно з наказу даного Абрамові Лопухину виправленому з Москви 28 н. с. грудня. За привід до того взято висилку послів на сойм в справі вибору царя на королівство: цар уважає потрібним запитати у гетьмана його гадки про пограничну лінію між Черкаськими городами і Короною, і запропонувати, щоб він вирядив при московських послах від козацького війська “людей знатних и умных”. Але видно, що після того як Лопухина вислано, прийшли вісти про настрої у гетьмана і старшини власно такі, як оповідав Ост. Виговський, і в додатковім наказі висланім Лопухину наздогін йому наказано:
“Будучи у гетьмана всяко говорити йому, що вел. государ вислав його (Лопухина) до гетьмана і всього війська, жалуючи і вірячи (на знак ласки і довіря), і наказав говорити: Вел. государ висилає своїх великих послів на сойм за проханнєм короля і всеї Річипосполитої. Коли король і Річпосполита у всім задоволять царя, буде згода на мир. Коли в чім небудь він не буде задоволений-ніякої згоди не буде, і цар за церкви божі і за них-православних християн (Українців) зараз пішле на короля бояр і воєводів з великим військом-нехай гетьман з військом Запорізьким будуть також готові. А про те щоб цар мав віддати військо Запорізьке в королівську сторону, нехай вони тим не трівожаться ані в голову собі не беруть: се якийсь ворог бога і православних християн їм то вбиває в голову, нехай вони тому не вірять! Як посли царські з'їздилися з послами польськими, то на першім з'їзді королівські посли одного разу заговорили були про се; але царські посли закричали, що вони про таке й чути не хочуть: відмовили королівським послам і з шатра були пішли геть. Тоді королівські посли сказам: “Коли цар на се не годиться, то вони більше про се не будуть говорити”, і після того таки й не говорили.
“Коли б гетьман став щось говорити сердито,-тоді йому треба відповідати “легенько”-що се він говорить непристойно. Иншим разом прийти до нього умисно й сказати: “Говорив ти такі слова-а тобі треба памятати, на що ти присяг вел. государеві, (як присяг) так і служи з всім військом Запорізьким. Та й знаю, що служитимеш вірно й на далі, і служба твоя вел. государеві нашому відома по всіх сусідніх державах (християнських) і поганських. А що ти такі слова говориш при людях, то се тобі ж сором, коли спамятаєш твою присягу і царську велику ласку до тебе. Твоє ж товариство, що чує, тебе ж осудить. Я того вел. государеві не донесу, а коли поза мною стане відомо, вел. государ буде на тебе гніватися”.
“А говорити про се вважаючи на слова гетьмана, так щоб його до решти не розсердити: коли він буде говорити дуже сердито, перестати і більше не говорити. І взагалі коли гетьман буде гніватись, то того (подиктованого вище) не казати йому.
“Коли гетьман стане говорити про своїх післанців, що їх великі посли до шатра не пускали, а коли війшли, то їх висилали,-в такім разі йому говорити: Се посередники, цісарські посли, того домагались, аби з обох сторін окрім великих послів не було нікого: ні царських стольників і дворян, ні твоїх послів, ні королівських дворян: (твої посли) виходили з стольниками і дворянами царськими, а не висилано їх ніколи. А які були розмови між великими послами, царські посли то об'являли твоїм послам. А тепер пішли людей значних і добрих-вони все будуть знати”.
Доручено було заспокоїти гетьмана також у справі білоруської окупації (Чауського полку)-“говорити про все відповідно до того як буде говорити гетьман”.
“Але більш усього і з найбільшими запевняннями (накрЂпко) говорити, щоб вони не трівожилися, що від них відступиться (цар).
“А про лінію не говорити богато: що б вони не говорили (про границю) по Буг-ріку, про те богато не говорити і їм не перечити” 15).
Але перечитись не мав охоти ні гетьман ні старшина. Вони вже рішили не оглядаючись більше на царя полагодити свої справи в Польщі на власну руку, за поміччю Ракоція і Карла-Ґустава.
Примітки
