Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
На се Нечаєві післано таку грамоту від царя “с нежинським полковником Романом Ракушиным”, 14 (24) вересня 23). “Писано тобі нераз, щоб ти козаків з Борисова й инших городів 24) вивів, а ті мужики, що записалися в козаки аби були далі на тяглих жеребьях, і надалі мужиків в козаки щоб не записували, тільки щоб старі козаки були далі козаками. На прогодованнє дано тобі нашого жалування корм Чауси і два війтівства, з тим щоб до инших міст козаків ти ні по що не посилав”. Наступає переказ борисівської воєводської реляції, і потім потвердженнє наказу: залоги вивести, приписаних в козаки мужиків повернути в попередній стан і більше не приписувати, а сотника Мурашка, за те що він без відома Нечая 25) ворує-скарати згідно з козацьким правом.
З приказних поміток видно, що сі грамоти до Нечая і борисівського воєводи писалися в звязку з “приїздом і одпуском Чаркасів Івана Нечая”, в посольстві був славний Роман Ракушка, сидів у царськім таборі під Ригою мабуть довгенько 26) і за підмогою всяких свідчень Нечаєвої служби і воєнних успіхів очевидно переломив настрої царської кватири на його користь. Можливо, що видано було не одну тільки сю грамоту, а цілу серію, і в певних, обмежених, що правда формах, білоруську козаччину признано знов так як проектував то гетманський уряд, і навіть більше того: всіх взагалі старих козаків лишити на місці 27), і про вивід їх і вихід самого Нечая з Чаусів вже нема мови.
Білоруська козаччина була признана знову, була санкціонована; шкода, що не знаємо ніяких подробиць з сих переговорів Ракушки з дяками в таборі під Ригою: чи заважили тут служби Нечая, чи дипльоматичні здібности його посла, чи вплинула загальна політична ситуація,-але гострий момент пройшов щасливо, і навіть нові конфлікти Нечая з воєводами і їх скарги не зіпсували ситуації.
Історію свого посварення з новим могилівським воєводою, кн. Хованским виложив Нечай в своїм листі до царя 2 (12) січня 1657 р., потверджуючи свій виклад свідченнями московського дезертира, що перебув у Стар. Бихові його облогу і потім утік до Нечаєвого війська:
“Хоч я не мав ніякого указу від в. цар. вел. ані від вірного слуги в. цар. вел. гетьмана війська Зап., але з повинности й зичливости моєї стояв я під Старим Биховим 6 тижнів і за спільною радою з могилівським воєводою кн. Ів. ан. Хованским вчинили ми приступ: я з Чаусівським полком до одної половини города, а кн. Ів. Хованский з своїм полком до другої, приступали ми одночасно і мали все робити за спільною умовою, щоб заволодіти Биховим. І так я з своїм полком перші пожертвували своїм здоровєм на імя в. цар. вел. і богом даного государя Олексія Олексієвича (наслідника), впали на бихівські вали, заволоділи ними, дві корогви бихівські на валу взяли. А кн. Ів. Хованский не тільки що не сповнив договору, а навіть і окрику не схотів учинити з своєї сторони, і так уся сила бихівська звернулася на Чаусівський полк і відбила його від валів: кількасот товаришів мого полку побито, инших поранено, або й живих забрано. Побачивши таку несприятливість кн. Ів. А. Хованского я щоб не тратити більше товариства-підданих в. цар. вел., відступив від Ст. Бихова, бо й запасів не стало мині й усьому полкові-я ж тільки з двох війтівств маю прогодованнє, і козаки не маючи запасу, не могли більше стояти під Биховим. Бо що каже кн. Хованский, нібито я володію Кричевим і Нов. Биховим,-того не бувало. Кричевим володіє пан полковник ніжинський, а в Нов. Бихові стоять люде в. цар. вел. А кн. Хованский, маючи великі доходи і запаси, відступив від Ст. Бихова і злакомився: всі свої запаси за гроші продав обложенцям бихівським, і так зразу запоміг Бихів всякими запасами. Та й більше того: за його недбальством купці з Могилева возили запаси до Бихова, і в тім виявили його лиху службу в. цар. вел. Тепер же, за наказом від й. м. п. гетьмана військ Запорізьких я поставив сильні залоги і до Бихова ніяких запасів возити не пропускаю.
“А що кн. Хованский мене обвинувачує, ніби то я писав недоброзичливі листи до Бихова 28), того він ніколи не доведе, бо се неправда. Неправда й то, нібито я ставив двір з кривдою могилівських міщан: я купив собі двір в Чаусах, і хотів поставити в Могилеві (перевезти?), в місці коло Св. Спаса, за призволеннєм о. Методія, намісника спаського-на його приїзди; але що кн. Хованский не позволив мені ставити того двору не тільки в місті, але й на посаді, на другій стороні Дніпра, я не противлячись його волі дав тому спокій і до сього часу двору того не ставив-покладаючись на щедру ласку в. цар. вел., що мене, слугу твого (“холопа своего”) не забудеш і ущедриш.
“Щодо обид ріжним людям в. цар. вел-ва, то від кого б не прийшло письмо, або хочби й словесна скарга, я над тими своєвільниками (“ворами”), що своєволили (воровали) чинив управу: сім чоловіка за ріжні злочини-одних велів повісити, инших розстріляти, а за менші вини і своєволю чинив кару козацьким правом, так що (ми) всі козаки з усякими людьми в. цар. вел. пробуваємо в згоді й спокою і нікому ніяких мук і знищення не діється. Тільки ріжна шляхта, що повиїздила на імя в. цар. вел., називаючи себе козаками мого полку, за Німаном, коло Минська й по ріжних инших місцях оден на одного наїзжають, майно грабують, але я того не знаю і до Чауського полку їх не приймаю. Не від Черкасів, а від шляхти всяка шкода діється-а козаків без вини обвинувачують” 29).
Дезертир Іван Малов, приставлений від Нечая разом з сим листом, бувши в Ст. Бихові від Купала до місяця грудня (“за тиждень перед св. Миколою з Бихова вийшов) розповів, що дійсно Нечай з Хованским приступили під Ст. Бихів скоро після його переходу, і Нечай став був приступати під місто, але невдатно, і Бихівці його відбили. Простояв шість тижнів і відступив, з причин йому, Малову, невідомих. Після того Хованский стояв під Биховим 11 тижнів, але приступів не робив, тільки нераз присилав закликаючи до піддання. “А такого що бихівські обложенці (сидЂльцы) писали до гетьмана Б. Хмельницького, аби город прийняв він, гетьман,-такого він не чув”. Після того Хованский відступив від міста, приходив під Бихів Нечай, за наказом гетьмана, з усім своїм полком, “щоб прийняти місто”, але Бихівці його до міста з полком не пустили, а сказали щоб їхав до міста з 50-60 людьми; він з такими малими людьми їхати не схотів і вернувся до Чаусів. В місті був великий недостаток припасів, так що їли котів, собак і шкіру з худоби, але потім як царське військо відійшло, стали возити до Бихова всяку поживу і з Могилева, і з Переяслава, і з Ніжина” 30).
Сі пояснення Нечая були прийняті царським урядом: йому прислано царську грамоту “з милостивим словом за службу”. “Жалуючи його” (в знак ласки) цар подавав до відома Нечая, що Ян-Казимир не виконав даних обіцянок-не зложив сойму щоб перевести вибір царя на польське королівство, тому цар готовиться до війни з ним і Нечаєві велить бути готовим, а тим часом про всякі неприятельські замисли зчаста писати 31). Хованского з Могилева забрали, може власне за сі непорозуміння з Нечаєм, Лопухину веліли заспокоїти гетьмана, що з поведінки Нечая цар задоволений. Але наступник Хованского Іван Бутурлин незадовго подав урядові цілий ряд фактів, які московські керманичі не вважали потрібним пройти мовчанкою. Нечай-доносив він-зганяє царські залоги і на їх місце ставить козацькі, пильнує закорінитися в самім Могилеві, його сотники переводять селян в козаки, навіть силоміць, тим приводять до повного упадку шляхту, що піддалася цареві, виганяють з маєтностей і побивають, а “відлучаючи селян від рілі, привели до такого голоду, що давно вже не чувано-люде їдять не то що всяку нечистоту, а й трупи людські, і все се відстрашує Поляків на Литві піддаватися під царську руку, глядячи на таке”, і т. д. Не маю сих донесень його в ориґінальнім тексті, тільки те що доручено було потім окольничому Федорові Бутурлину говорити з сього приводу гетьманові і заховалося в його посольськім звідомленні 32).
25 с.с. березня переказували воєводі суддя могилівський і городничий, що їм доніс улянівський війт: черкаський сотник Яцько Васьковський 33) пописав селян його війтівства в козаки, роздав їм засівки і порожні землі, иншим селянам також каже писатися в козаки, а коли в козаки не запишуться, то їм орати ріллі не дозволить. Два дні потім почув він від одного боярського сина, як козаки та міщане говорять, мовляв на могилівське передмістє Лупулово прийдуть на мешканнє козаки і буде у них тут другий Могилів. Воєвода покликав до себе маґістрат і міщан, щоб провірити сі чутки, і війт, бурмистри, райці, лавники і все поспільство потвердили: чули вони від могилівських міщан, що бували в Чаусах-говорять козаки: “Будемо ми жити з вами поблизу, на Лупулові”. Декотрі козаки збираються жити на Лупулові, а декотрі вже й живуть- насильством (“вселившися”), і так говорять, що буде у них на Лупулові другий Могилів- а з того буде могилівським мешканцям тіснота і упадок. В самім Могилеві-казали війти й бурмістри-живе в Меншім Валу козацький сотник Іван Мишків, а на Лупулові сотник Чорномаз-з корогвою і козаками. А таке від сотників діється самовільство і селянам знищеннє, що пишуть їх в козаки силоміць, а котрі не хочуть, тим ріллі орати не дають.
