Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗

Коли вже щиро вам сказати погляд свій, —

Ви в необачності замислили своїй,

Ви віддались йому з довірою такою;

Цей чоловік на вас готову держить зброю,

І гнівати його — то небезпечна річ.

Вам треба б лагідно його позбути з пліч.

Оргон

І він здававсь мені таким святим та божим,

А в серці був таким нещирим і негожим!..

Як старця, я тоді прийняв його й пригрів!..

Ні, вже зрікаюсь я тепер святих людців.

Я їх стріватиму гидливістю страшною

І буду задля них найгіршим сатаною.

Клеант

Еге, оце вже в вас палкий занадто гнів;

Ваш розсуд лагідний за вітром полетів.

Правдивий розум вам не робить більш послугу;

З одної крайності ви кинулись у другу.

Ви помилку свою побачили в цей час,

Що щирість брехуна приваблювала вас;

Але не бачу я потреби, щоб ви впали

Ще в більшу помилку і першу тим справляли,

Змішавши в гурт один нікчему-брехуна

З людиною, яка неправди вік не зна.

Вас одурив шахрай, з одвагою такою,

Бундючним виглядом і міною пісною, —

То вже здається вам, що всі такі, як цей,

Що вже побожності нема проміж людей.

Такі дурні думки безбожні можуть мати,

А вам годилось би чесноту відрізняти.

Не кваптесь полюблять людину в одну мить;

У цьому ділі ви серединою йдіть.

Личині прибраній шаноби не давайте,

Але й побожної душі не ображайте.

Коли ж не можна вам без помилок таких,

Тоді вже краще ви впадайте в перший гріх.

Даміс

Чи справді, батьку, той шахрай на вас чигає,

Від вас усе добро в непам’ять повертає?

I в гидості своїй, що будить правий гнів,

З чесноти вашої на вас же сітку сплів?

Оргон

Так, сину, і душа моя болить без краю.

Даміс

Ага! Ну, то йому я вуха повтинаю.

З напасником таким вагатися не час.

Мій клопіт, щоб його прийняти геть од вас,

Я задавлю його, то швидше буде справа.

Клеант

Отак, як бачите, говорить молодь жвава.

Вгамуйтесь трішечки і втиште гнів палкий;

Такий у нас король і вік тепер такий,

Що не насильство нам у справі допоможе.

Пані Пернель

Що це? Я чую, тут таке страшне, негоже!

Оргон

Це новина, що їй отут я свідком був.

Як бачите, собі подяки я здобув

За клопоти; прийняв злиденного, як брата,

Притулком, захистом йому стає ця хата.

Щодня він гойності моєї зазнає,

Я дав йому дочку і все добро своє, —

А зрадник цей гидкий наважився, неситий,

На гріх стидкий мою дружину спокусити.

Та не спинилася на тому твар гидка:

За все моє добро мене ж тепер ляка

І хоче зруйнувать мене, — бо має зброю,

Що сам я дав йому довірою дурною, —

Із дому вигнати, де я його прийняв,

І в злидні кинути, з яких його я взяв.

Доріна

Нещасний!

Пані Пернель

Сину, я не можу йняти віри,

Щоб міг чинити він огидно так без міри.

Оргон

Як!

Пані Пернель Людям праведним завидують усі.

Оргон

Але скажіть, куди ведуть розмови ці,

Матусю?

Пані Пернель

Живете ви бог зна по-цкому,

І бачу я, що він не милий тут нікому.

Оргон

Чи це ж стосується до речі? Як і чим?

Пані Пернель

Вже ж я казала вам не раз іще малим:

Чеснота на землі щодня терпить напасті;

Хоч заздрісні помруть, то заздрощам не впасти.

Оргон

Чи з тим, про що в нас річ, зв’язок тут може буть?

Пані Пернель

Вам сто дурних казок про його наплетуть.

Оргон

Кажу ж: я бачив сам усе на власні очі.

Пані Пернель

Створіння заздрісні злоречити охочі.

Оргон

Я буду лаятись. Адже ж кажу я вам,

Що той гидкий його я злочин бачив сам.

Пані Пернель

Злосливі язики насіють скрізь отрути,

І захисту від них ніде не може бути.

Оргон

Ви неподобну річ якусь тут ведете,

Я бачив, бачив сам, очима бачив те;

Що зветься: бачив сам. Як треба ще казати?

Товкти по сто разів? За чотирьох кричати?

Пані Пернель

О боже! Найчастіш нас дурить зверхній вид;

На те, що бачим ми, звірятися не слід.

Оргон

Я лютий!

Пані Пернель

Підозрінь дурних ми стільки маєм,

І добрі вчинки злом так часто виясняєм!..

Оргон

То милосердям я повинен пояснять,

Що він хотів мою дружину цілувать?

Пані Пернель

Не можна ж так людей судити без причини;

Добути треба б вам певніший факт провини.

Оргон

До ката! Як же ще впевнятись більш я міг?

Чи ждати мав, щоб він тут на очах моїх

Почав… От ще скажу таке, що не подоба.

Пані Пернель

В його душі одна пречистая жадоба;

І я не уявлю ніяк того в думках,

Щоб він одважився на той непевний шлях.

Оргон

Я аж нетямлюся. Якби мені не мати

Були ви, хто зна, що я міг би вам сказати.

Доріна

(до Оргона)

По правді сталося, добродію; ви нам

Не вірили тоді — тепер не вірять вам.

Клеант

Ми тратимо свій час на зовсім марну зваду,

А треба б нам тепер знайти собі пораду.

Не спімо, бо на нас чигає той шахрай.

Даміс

Чи в безсоромності сягне він аж за край?

Ельміра

Я думаю, що з ним боротись нам несила,

І вже тепер його невдячність зрозуміла.

Клеант

(до Оргона)

Не вірте ви йому: у його спосіб є

Справдити проти вас напасництво своє.

І з меншим засобом хитрун меткий заплута

Лукавством, підступом людину кожну в пута.

З тією ж зброєю, що, має він на вас,

Його дражнити вам зовсім було не час.

Оргон

Це так, та що ж робить?

Допік мені цей клятий,

І я не міг ніяк свій правий гнів стримати.

Клеант

Від серця хочу я, щоб згода хоч якась

Між вами обома наново почалась.

Ельміра

Не знала я, що він такую має зброю,

А то не завдала б такого неспокою.

Оргон

(до Доріни, побачивши Лояля)

А цей чого прийшов? Довідайтесь підіть.

Я саме в настрою з ким-небудь говорить!