Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗
Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.
Ви потім навчитесь як слід ції науки,
А поки що себе мені віддайте в руки;
Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,
А винний буду я й візьму на себе гріх.
Ельміра кашляє дужче.
Ви кашель маєте.
Ельміра
Я страдниця, та й годі.
Тартюф
А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?
Ельміра
Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,
Ніякі пастильки його не проженуть.
Тартюф
Це неприємна річ.
Ельміра
Така, що й не сказати!
Тартюф
Нарешті легко вам вагання геть прогнати.
Тут ваша таїна сховається навік.
Лихе ж не зло само, а розголос і крик.
Скандал перед людьми вражає справді віру,
Але не є гріхом грішити потаймиру.
Ельміра
(кашляє дужче і стукає об стіл)
Я бачу, що мені скоритись час прийшов
І все віддати вам, що віддає любов;
Що меншим коштом я не смію сподіватись
Задовольнити вас і з вами сквитуватись.
Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,
Я зовсім нехотя переступлю межу;
Але коли вже так ведуть мене до того,
Як віри все не ймуть, не слухають нічого,
Коли упевнитись бажають виразніш,
То вже послухаєш людей і вдовольниш.
Коли в цім послуху образа буде богу,
Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.
І певно, що не я вину собі візьму.
Тартюф
Так, пані, я прийму; а про вину саму…
Ельміра
Прошу вас, відчиніть та визирніть із хати,
Чи чоловіка там де-небудь не видати?
Тартюф
І що вам за печаль журитися за ним?
Ми можем сим панком крутити, як дурним,
З таємних сих розмов радіє він без міри,
Коли ж побачить що, то все ж не пійме віри.
Ельміра
Дарма, ви все ж таки, прошу я вас, підіть
Та за дверима скрізь гарненько позирніть.
Оргон
(вилазячи з-під стола)
Оце скажу! Чи хто видав таку личину!
Я аж нетямлюся, я з гніву тут загину!
Ельміра
А ви вже й вилізли? Так іцо це?
Жарт для вас? Іще ховайтеся, бо зовсім ще не час.
Чекайте до щнця, щоб знати вочевидьки,
А не звіряйтеся на всякі прості сплітки.
Оргон
Чи пекло бачило тварину більш гидку!
Ельміра
О боже! Нащо ж так судити нашвидку!
Ні, дайте впевнить вас, та вже тоді й гнівіться;
Не поспішайте так, бо можна помилиться.
(Становить Оргона за собою).
Тартюф
(не помічаючи Оргона)
Сприяє все мені задля моїх утіх.
Я добре обдививсь по закутках усіх:
Нікого там нема, і з думкою ясною…
В той час як Тартюф наближається, простягти руки, щоб обняти Ельміру, вона відхиляється, і Тартюф бачить Оргона.
Оргон
(спиняючи Тартюфа)
Заждіть, не кваптесь так з любовною жагою!
І серденька свого так дуже не паліть.
Ага! Свята душе! Вже годі нас дурить!
Як легко спокута вас біс до злого вчину!
Ви сватали дочку, а зводили дружину.
Я все не розумів, до чого ви йдете,
І ждав, що скажете ви щось зовсім не те.
Але вже з дослідом дійшлось тепер до краю
І більше доказів я мати не бажаю.
Ельміра
(до Тартюфа)
В тім, що зробила я, для мене честь мала,
Але до цього я примушена була.
Тартюф
(до Оргона)
Як! Ви вже певні!
Оргон
Ну, без крику; не вгинайтесь,
I зараз же мені з будинку вибирайтесь.
Тартюф
Таж обіцяли ви…
Оргон
Не час розмовам цим.
Вам треба зараз же покинути цей дім.
Тартюф
Це вам іти відсіль, хоча ви й горді, дане;
Будинок мій, нехай про це відомо стане,
І я вам покажу, що ця крутня гидка
І сварка ця мене ні трошки не зляка.
Що, гайячи мене, нелегко дійдуть справи,
Що в мене спосіб є розбити план лукавий,
За небо скривджене помститись і скарать
Тих, що тепер мене так вигнати хотять.
Ельміра
Про що він тут казав? І що це означає?
Оргон
Боюсь я, далебі. Так, жарту в цім немає.
Ельміра
Як?
Оргон
Помилку свою побачив я з цих слів.
Той запис на мій дім клопоту наробив.
Ельміра
Який там запис?
Оргон
Так, це діло вже пропало,
Та й інша річ мене турбує ще чимало.
Ельміра
Що знов?
Оргон
Дізнаєтесь. Але загляну вмить,
Чи певна скринька там у хаті ще стоїть.
ДІЯ П'ЯТА
Клеант
Куди ви біжите?
Оргон Чи знаю ж я!
Клеант
До ладу
Було б, гадаю, перш усім зійтись на раду
І в цій пригоді щось намислити гуртом.
Оргон
З цією скринькою збентеживсь я цілком.
Про інше тяжко так не міг би я журиться.
Клеант
То, певно, в скриньці тій поважна таємниця?
Оргон
Цю саму скриньку мій нещасний друг Аргас
На схованку до рук віддав мені в той час,
Як утікав. Ми з ним найбільшу приязнь мали.
Він говорив мені, що там лежать шпаргали,
Його ж добро й життя залежало від них.
Клеант
Навіщо ж оддали ви їх до рук чужих?
Оргон
Це сталось так: моє сумління винне в тому.
Якось признався я про це тому гидкому;
Як став же радить він, то я вже й сам знайшов,
Що краще скриньку цю віддать йому на схов.
На те, щоб відректись, найменший мав я клопіт,
Якби за скриньку ту взяли мене на допит,'
І щоб, сумління вже свого не боячись,
Незгідно з правдою я міг заприсяґтись.
Клеант
То кепсько; так мене принаймні це вражає.
Той дар і тайна та, яку від вас він має, —
