Комедії - Мольер Жан-Батист (читать хорошую книгу полностью txt) 📗

Вже вас досить ошукали;

Доволі й ви мені брехнею дорікали.

Так от же залюбки в цій хаті, в цей же час

Поставлю Свідка я — нікого ж, тільки вас.

Оргон

Гаразд. Побачу ж я, піймавши вас на слові,

Чи ви обіцянку свою справдить готові.

Ельміра

(до Доріни)

Скажіть, щоб він прийшов.

Доріна

(до Ельміри)

Розумний він, глядіть, —

То, може, й у сильце так сплоха не влетить.

Ельміра

(до Доріни)

Найлегше дурить нас людина, що нам мила,

До того ж і пиха його затуманила.

Пришліть його.

(До Клеанта і Мар’яни).

А ви — вам вийти слід обом.

Ельміра

Поставмо так цей стіл і скрийтесь під столом.

Оргон

Навіщо?

Ельміра

Вам тепер сховатися конечно.

Оргон

Чого ж під стіл?

Ельміра

То що? Примощуйтесь безпечно.

У мене в голові я думка, в тую ж мить

Ви зрозумієте. Ну, лізьте ж, та сидіть

Тихенько так, щоб вас не чули і не зріли.

Оргон

Вам потурати більш уже немає й сили,

Та ну, побачимо, який із вас митець.

Ельміра

(Оргонові, що вже під столом)

Переконаєтесь у всьому під кінець.

Ви свідком будете дивачної розмови,

Та не турбуйтеся і не бентежте крові;

Не гнівайтесь на те, що я йому скажу,

Через розмову ту я правду покажу,

Коли на те пішло, я взяти мушу маску

І до облесника показувати ласку.

Одвагу виявить спромогу дам йому,

Стидку його любов я нібито прийму,

Але я ради вас та щоб його скарати

Прихильність прибрану бажаю показати;

Тому скінчу я враз, як здасться вам, що вас

Я добре впевнила і що скінчити час.

На вас лежатиме жагу його спинити,

Як знайдете, що більш не можна попустити,

Що досить бачили, щоб істини дійти,

І що дружину вам пора оберегти.

Та власний інтерес ховати в вашій мочі…

Вже йде… Так ви ж йому не кидайтесь на очі.

Тартюф

Мені сказали там, — ви кликали мене.

Ельміра

Я маю дещо вам одкрити потайне.

Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,

Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.

Тартюф замикав двері й вертається.

Такого лишенька не треба нам зовсім,

Яке нам трапилось недовго перед цим.

Тоді ми вскочили були по саму шию.

Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.

Ви бачили, що я старалася в той час

Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,

Хоча, пригнічена турботою моєю,

Не догадалась я все те назвать брехнею.

Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.

І забезпечені ми більш, ніж перед тим.

Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;

Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.

Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,

Щоб ми зіходились до пари раз у раз.

Тому я й не боюсь, що матиму нагану

За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.

Хоч, може, серце це занадто поспіша,

Та знайте, що й моя горить до вас душа.

Тартюф

Цієї мови я не здужаю збагнути:

Раніш доводилось од вас не теє чути.

Ельміра

Якщо відмова та вас досі обража,

Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,

І ви не знаєте, що має розумітись,

Коли ми почнемо так легко боронитись.

Хоч ми й закохані, та почуття в той час

Із соромливістю змагаються ще в нас.

Яке б не мали ми правдивеє кохання,

Ми все стидаємось одвертого визнання.

І ми боронимся, хоч видно по очах,

Що наше серденько у вас уже в руках,

Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує

І що відмова та вам любощі віщує.

Це дуже сміливе, що тут я визнаю,

І соромливість тим я скривдила свою,

Але вже сталося, що я вам це сказала…

Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?

Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —

Так довго слухала розмову про любов?

Невже в речах таких була б така прихильна,

Якби від співчуття сама була я вільна?

А чуючи про вас, що шлюб ви берете,

Я відмовляла вас, не згодилась на те.

Що ж мало значити таке моє вмовляння?

Що мала я до вас прихильні почування,

Що володіть сама бажала серцем цим,

Що не хотіла ним ділитися ні з ким.

Тартюф

Добродійко, слова такі без краю мило

Почути з любих уст, що серце полюбило.

Повірте, що мені солодкий мед цих слів

Блаженства почуття по всій душі розлив.

Подобатися вам — то всі мої бажання,

Задовольняти вас — найвище раювання.

Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,

Що трохи не дойму я віри цим словам.

Я можу думати, що це слова лукаві,

Аби пошкодити мені в весільній справі.

Я, пані, навпростець, по щирості скажу,

Що до цих слів тоді довіру покажу,

Як ласки вашої, якої так жадаю,

Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю

І віру защеплю в душі своїй навік,

Що з ласки вашої я щасний чоловік.

Ельміра

(навмисне кашлянувши)

Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;

Так хутко стратите всі почуття гарячі.

Я тут найкраще вам освідчення чиню,

Я так стараюся, а вас не вдовольню…

Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,

Як із прихильністю дійду вже аж до краю?

Тартюф

Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде

І на самі слова надій не покладе,

Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,

Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.

А я прихильності не заробив нічим,

То як же вірити мені ознакам цим?

Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,

Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.

Ельміра

Який гарячий пал, що й перешкод не зна!

Як душу він мені збентежує до дна!

Дк пута він кладе на серденько жіноче

І як. потужно він бере собі, що хоче!

Чи й способу нема боротись проти вас

І ви вже не дасте спочинку хоч на час?

Але чи можна ж так суворо намагатись

І разом усього так палко допевнятись,

Надуживаючи прихильні почуття

Тієї, що вже сил збулась до бороття!

Тартюф

Коли ж приймаєте любов мою гарячу,

То чом певнішого я доказу не бачу?

Ельміра

Та як же зважусь я на те? А божий страх?

А небо, що у вас щоденно на устах?

Тартюф

Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,

Я легко збавлю вас такої перешкоди;

Хай серця вашого не здержує вона.

Ельміра

Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.

Тартюф

Я ці страхи смішні відразу вам розвію,

Вагання зняти всі я дуже добре вмію.

Так, небо деяких не дозволяє втіх.

Порозумітися ж з ним можна в справах цих.