Роман про Батьківщину - Матіяш Дзвінка (книги онлайн без регистрации TXT) 📗
запишуть у книги
* * *
Можна спочатку рятувати їх потім нас конформізм означає вміння давати собі раду в житті
більше нічого нон-конформізм це досить серйозна хвороба це навіть гірше ніж астма хоча
здається краще від раку і від цирозу печінки від нон-конформізму не вмирають але живуть
погано якщо можна назвати це життям і так виходить що змінити можна мало що
Руки пахнуть рибою. Копченою рибою, і хоч скільки їх мий, ніяк не можна позбутися цього
запаху. Це був такий мій сніданок сьогодні: ячмінна каша, копчена скумбрія з житнім хлібом
і сливовий сік. У переході біля нашої зупинки я побачила напис «Я люблю тебе Жека бо ти
дуже смачна риба». Я йшла і довго подумки сміялась. Наша любов вода наші кохані риби.
Але ти мені зовсім не смакуєш рибою, ти як зелений горошок, який можна додавати майже
всюди. І який котиться, куди сам знає. Мене багато що смішить, а особливо квиткові каси на
наших вокзалах улітку. Люди, що займають черги принаймні у трьох касах і мандрують туди
та сюди, обідні й технічні перерви, випадкові знайомства — питання хто звідки та куди іде.
Добре, що тут є маленька кав'ярня, в якій можна випити кави по-східному, кави розчинної,
чаю чорного або зеленого, з'їсти пиріжків із рисом і яйцем за сорок копійок — це нечувано
дешево, і трохи дивно, бо майже ніде пиріжків тепер не начиняють такою начинкою. І мені
це нагадує моє дитинство, поїздки до діда в село, з неодмінною пересадкою в Козятині, там
ми обідали у вокзальному ресторані, мало схожому на ресторан, звісно, але для мене це було
найкраще місце, де можна пообідати, і найкращі обіди, і в Козятині були найсмачніші у світі
пиріжки — з рисом і яйцем були також. Тепер я згадую про ті часи, і мені робиться тепло й
затишно, хоча до цього відчуття тепла й затишку домішується присмак жалю, і мені шкода
тих безтурботних днів і часу, який тягнувся довго-довго, і все було несподіванкою. Я думаю
про те, що стаю дуже сентиментальною, і готова ридати над спогадами дитинства, над
епізодами, які нічого ні для кого не значать, а для мене в них цілий світ. Правда, у мені ще й
тепер дуже багато дитячого, ы сьогодні я наївно тішуся щоденним несподіванкам, у яких
насправді нічого несподіваного немає, примудряюсь усе сприймати як велику подію,
намагаюся мало чим турбуватися, що в мене (поки що) доволі успішно виходить, тільки за ці
роки було багато втрат і болісних досвідів, людей, що пішли й не повернулися, слів, сказаних
невчасно, або запізно, або не так як треба. І ще досі мені здається, що часу попереду дуже
багато — і и вже не думаю, що я все встигну, тому що мені зовсім не хочеться всього
встигати. А хочеться жити неквапно, тішитись теплом літніх днів і білим кольором днів
зимових, і споглядати те, що відбувається навколо зі спокоєм і розсудливістю — кажуть,
саме в цьому полягає мудрість. Але коли знаходжу у себе першу сиву волосину, дивуюся, бо
мені здається, що це таки зарано і невчасно. І я знову підсміююсь сама із себе — здаєтья,
сиве волосся з'являється раніше, аніж мудрість.
Пальці холодні мерзну опалення вимкнули не ввімкнуть аж до осені воно і не дивно червень
літо тобто повинно бути тепло мадам чи можна запросити вас на танець ні сер я не танцюю а
ще від вас пахне рибою і у мене може закрутитися голова і знаєте це некоректно підходити
до дами з будь-якими пропозиціями коли від вас пахне рибою ах мадам пробачте я не
зумисне але якби ви тільки знали якою рибою від мене пахне це справжній біломорський
оселедець хіба у білому морі живуть оселедці а ви думали що де вони живуть я взагалі не
думала про оселедців тому що оселедці мене дуже мало цікавлять нехай живуть собі де їм
заманеться а ви мадам де живете вам не здається молодий чоловіче що ви забагато собі
дозволяєте я ж не питаю з ким ви живете я питаю де ви живете це дуже коректно ви
забуваєтесь ви нахаба ах вибачте мадам справді вибачте це все пиво знаєте коли вип'єш
забагато пива починаєш говорити всілякі дурниці це незумисне це вже просто так виходить а
ще мадам ви дуже красива від вас просто не можна очей відірвати ви як справжня
королівська форель якщо ви розумієте що я маю на увазі
«Насправді річ не у цьому, хоча кажуть, алкоголь допомагає більше витримувати досвід,
тобто бути стійкішими, чи опірнішими, коли доводиться — образно висловлюючись,
рятувати себе від пам'яті».
«Не можна врятуватися від пам'яті, бо зароговіла шкіра на великих пальцях ніг не дає забути
про те, що приходить старість, майже так само непомітно і несподівано, як чергове літо чи
осінь. А ще від старості немає ліків».
«Старість — це не хвороба».
«Ну, тоді це ще гірше».
«На старості треба постійно спати. Це спання рятує від пам'яті. А що би ти робив, якби
людині не потрібно було спати взагалі?»
«Я не зміг би так, тому що все одно заснув би. А ти що робила б?»
«Я, напевно, танцювала би. Всю ніч. Під різну музику. А вдень не могла б рухатися, тому
лежала б у ліжку і їла еклери».
«Цілий день?»
«Цілий день. А потім знову всю ніч танцювала б, а потім знову цілий день їла б еклери. А
потім лягла би поспати».
* * *
Як я скучила за тобою. Я пишу ці слова, ставлю крапку, і, здається, мені вже більше нічого
тобі написати. Але ти просив мене писати тобі, писати довгі листи, і розповідати все, що
відбувається, розповідати, що я роблю, про що я думаю, чого мені хочеться.
Учора увечері в мене боліла голова, я поставила Армстронґа, вимкнула світло, залізла у
спальник, і зрозуміла, що мені більше нічого не хочеться, тільки щоб ти був тут. І я нічого
більше не роблю, тільки скучаю за тобою. Тихо без слів скучаю за тобою. Я навіть не
пам'ятаю, чи довго я так лежала: голос Армстронґа, сіра стеля, шум машин за вікном, і я
скучаю за тобою скучаю за тобою скучаю за тобою стеля наді мною гойдається жовте світло
просочується через зашторені вікна і я думаю що я прожила так багато ночей без тебе і що
сьогоднішня ніч іще одна з таких ночей і ще мабуть багато таких ночей у мене попереду я
навіть не хочу думати як багато мені здається що найбільше тут підходить слово міріади
красиве й холодне слово. Міріади холодних, теплих, жарких, дощових, іще невідомо яких
ночей. Знаєш, без тебе я можу спати тільки у спальнику, бо не хочу застеляти ліжко
простирадлом для себе самої, свіжа постіль пахне вогкістю й холодом, мої простирадла досі
пам'ятають обриси твого тіла, зберігають наші з тобою запахи, і я не можу цього
витримувати. Тому я згорнула їх, ці абрикосові простирадла (бо я не люблю білої постелі,
вона мене лякає, думаю, в мене ніколи не буде білих простирадел) і заховала у шухляду, і
тільки час від часу, коли скучати за тобою стає вже зовсім нестерпно, я пробираюсь у
кімнату навшпиньки, ніби боюся, що мене можуть спіймати на гарячому в моєму ж домі,
виймаю простирадла, занурюю в них лице, як у абрикосову воду, і вдихаю наші запахи. Мій
спальник іще досі пахне горами, вогнем, біля якого ми грілися, водою, яку ми пили, цукром-
рафінадом, бо ми їли дуже багато цукру-рафінаду, і в мене постійно були липкі руки, твоя
рука перебирає моє волосся, моя голова на грудях у тебе, у спальнику я примудряюсь
згорнутись у маленький клубок, і прошу тебе, щоб ти приходив до мене хоча б у мої сни,
тому що наяву не знаю, коли ми побачимося. І коли я зможу почути твій голос із країни, яка
трохи далі, ніж мені хотілося б. Сьогодні я танцювала босоніж у снігу, я хотіла б, щоб ми
танцювали вдвох із тобою, я хотіла би грати з тобою в сніжки, дуже довго, безконечно і щоб
нам не вистачило снігу. Тому я пишу тобі, що нічого не роблю, бо мені не хочеться нічого
робити, бо у мене не виходить нічого робити, тільки скучаю за тобою за сімома морями за
