Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Любовіцкий, що був у Хмельницького, підчас його походу з-під Львова 7), пише, мовляв, Хмельницький і Виговський переказували через нього до короля, що вони готові йому бути послушними, і при його участи готові вести переговори з комісарами Річипосполитої, в Камінці або у Львові, аби тільки король був при тім. До приходу короля гетьман не може дати воєнної помочи коронним гетьманам і мусить наперед персонально порозумітися з королем щодо своєї персональної безпечности. Посол, що буде їхати до хана, треба щоб їхав через Чигрин і мав доручення до гетьмана, а гетьман з писарем обовязуються викликати Орду згідно з заприсяженим договором (з ханом очевидно). Треба щоб сей посол привіз одного листа до гетьмана і черни спільно, “написаний так як диктує нинішній нещасливий час”, себто в дуже ласкавих і запобігливих тонах. Так само до обозного, суддів і полковників. Випадало б разом з тим післати послів і до московського царя-віддати йому честь 8).
Крім того Виговський, каже Любовіцкий, наказував йому звернути бачну увагу на посольство Радзєйовского, що з дня на день очікується з иншим товаришом від шведського короля. “Кілька тижнів тому-каже Любовіцкий-мені самому довелося бачити листа, присланого від Радзєйовского через Себастьяновича. Я боюсь, що він незадовго приїде до Запорізького війська, щоб складати угоду: має їхати з Люблина на Львів. Тому треба стерегти міста Львова, бо під той час як козаки його держали в облозі, підкоморій львівський п. Ожґа без відома губернатора, міщан і зібраних там обивателів потайки післав свого челядника з листом до Радзєйовского-мабуть завязуючи переговори про передачу міста. І се також не вважає безпечним писар війська Запорізького, що на Високім Замку (львівськім) стоїть залогою піхота п. писаря польного (Сапіги)- бо він тримається партії шведського короля: коли б вона не піддала міста, як би (Шведи) наступали на місто”.
Дістаючи такі вісти, король на Різдво, ще не вступивши в границі Польщі вислав Хмельницькому свої розпорядження щодо висилки козацького війська разом з Татарами, в поміч польському війську, і вичікував його кілька тижнів в Ланцуті, в місяці січні 9). Не дочекавши вибрався до Львова, згідно з тими бажаннями Хмельницького що переказував йому Любовіцкий, і визначив комісарів на переговори з військом: польного гетьмана Лянцкороньского і воєводу Тишкевича, а Любовіцкому доручив наново їхати до козаків, що нібито в числі 20 тис. стояли в Шаргороді, чекаючи назад Орду (очевидно се мав бути той козацький корпус, що супроводив хана з-під Озірної до Галича і в поголосках польської партії виріс до 20 тисяч): король міркував, що без його грамоти вони не схочуть іти до Польщі 10).
Інструкція комісарам “акомодована відповідно до обставин з першої інструкції” при участи соймових делєґатів які знайшлися в кватирі 11), має дату в “Ланцуті 26 січня”. Комісарам насамперед твердо наказувалося не вести переговорів на власну руку, а тільки за спільним порозумінням. Ніяким чином не втягати в переговори Москву, трактувати тільки з самими козаками, маючи на увазі, що головним завданнєм являється відірвати козаків від Москви і посварити з нею, щоб як найкраще звязати з Татарами 12). В переговорах з старшиною насамперед довідатися, чого б вона хотіла, і з того міркувати, якими засобами забезпечити згоду. Показати конституцію попереднього сойму на доказ того, що Король і Річп. ще перед шведською війною бажали трівкого замирення, і дійсно його хочуть.
Для такого замирення пропонується як перший пункт- обостороння амнестія: забути, не мститися; пани ніяким чином не мають карати своїх підданих за те що сталось. Грецька реліґія має користуватися давніми правами (“в чім здавна була, в тім аби й тепер зіставалась”)-не нарушаючи в нічім інтересів католицької реліґії. Коли не можна без того обійтись-згодитися на реституцію церков, монастирів, ігуменій, архимандрій, владицтв і митрополій, які здавна, перед унією належали реліґії грецькій, і новішими часами були надані й фундовані. Але не касувати унії і не вдаватися в переговори на сю тему, а в “ближчих краях” взагалі старатися щось виторгувати (на пункті маєтностей). Для католицької ж реліґії добиватися пильно, щоб вона в “тамтих краях” (в козацькій Україні) вернула собі те становище, в якому була перед війною. Коли ж Запорізьке військо не хотіло б мати в Київськім воєводстві декотрих монахів 13), або й зовсім ніяких 14), тоді випробувавши всі способи, коли б не вдалось їх переконати,- задля доброї згоди пристати й на се, але з таким застереженнєм, що надані тим монахам маєтности мали б перейти не до осіб грецької віри, а до римської 15).
Судячи з слів миргородського писаря, Любовіцкий вибрався з королівським дорученням на Україну знову; розуміється-ніякого козацького корпусу на Поділлю не знайшов і мусів калатати до Чигирина. Приїздили й инші післанці від комісарів, від кор. гетьмана і самого короля (звістки митрополита, того ж писаря й инші)-але докладніших відомостей про те, як їх приймано, досі не маємо (те що розповідав писарь, се далекі і фантастичні відгомони). Найцінніший документ для польсько-українських відносин сього часу се лист Виговського Ґродзіцкому 1 лютого-мабуть оден з тих листів, що привіз королеві до Львова “грецький священик” присланий від Хмельницького. Де-Нойєр записує, що він привіз листи від самого гетьмана, де той писав, що він готов іти в похід (в поміч королеві) і чекає тільки Любовіцкого, що має йому привезти близчі інструкції короля. Сього листа не маємо, тільки сей лист Виговського до Гродзіцкого 16), дуже цінний для пізнання ситуації, так що я подаю його майже вповні, тільки переставляю подекуди його уступи, бо уклад його в ориґіналі місцями досить хаотичний:
“Листи королівські і в. милости п. Теодозій, міщанин львівський нам передав і ми з них переконалися про велику приязнь. П. Байбузу мусіли ми трохи затримати з ріжних причин-між иншим і для того щоб він зібрав відомости про все, приглянувся тут пробуваючи, як з ріжних сторін трохи не щодня приходять сюди посли: з Угорщини, з Волощини, від хана й. м.; думаю, що він докладно поінформує в. м. про все що йому було доручене. Також і п. Голуб, що був тут у нас в посольстві від пп. гетьманів коронних, зможе розповісти в. м. все що тут бачив і чув.
“Дуже задоволений був й. м. п. гетьман і всі полковники, довідавшися, що вмп. дотримуєш свого слова, так як обіцяв коли ми (військо козацьке) ще стояли під Львовом, і надальше й. м. п. гетьман бажає, аби вмп. при тім же слові й обіцянці стояв і фортеці своєї нікому не піддавав.
“В справі приязни і братерства з ханом й. м., що гетьман і все військо прийняло, й стверджено його присягою,-то се не було для якоїсь иншої причини й не звертається против котроїсь сторони, тільки відновлено стару ухвалу: хто був і буде війську Запорозькому неприятелем, той і ханові й. м., і без ради його мил. п. гетьмана хан й. м. нікуди не рушить і з військом своїм, тільки туди піде, куди військо Запорозьке рушить.
“А що згадуєш в. м. про короля й. м. Казимира-аби його посадити на столі,- то ж ми не маємо ніякої певної умови. У всіх справах дали ми відповідь королеві й. м. через п. Любовіцкого-і в листах і устно, і сподіваємося репліки на кожну справу від короля й. м., але до сього часу не маємо ніякої відомости, і п. Любовіцкий не так (поступив) як обіцяв був, коли досі зістається у Львові. Супроти того трудно рушити військо не поставивши нічого певного і фактичного, так щоб на потомні часи було добре: ні військо ні п. гетьман не дадуть себе намовити 17), не постановивши чогось певного і статочного. Треба щоб ми знали, на чім хочуть стати панове коронні й инші стани і на чім станемо ми, і в. м. пан, як уважний і визначний кавалєр, високого розуму чоловік, пробуваючи там між ріжними станами, духовними і світськими, зволь то всім дати знати. Бо духовні захочуть так, а шляхта инак, а поспільство теж инакше. Аж постановите щось певне-тоді звольте дати знати про все й. м. п. гетьманові і війську і мині теж оповістіть. Там. же і п. п. гетьмани коронні-не трудно (вам) з ними порозумітися в усіх справах.
