Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Серед лєґендарно-літературних покрас сього оповідання не тяжко вхопити конкретне: нарада над політичною ситуацією, витвореною подіями останніх літ, труднощі вибору між звязком з Москвою-тяжким для витримання і страшним для зірвання, і відновленим союзом з Кримом, перспективи відносин з Туреччиною та її вимогами, ситуація між Яном Казимиром і його конкурентом-шведським королем.
Дещо з тодішніх настроїв віддав отсей інтимний лист роменського писаря до роменського сотника (правдоподібно брата): “Мой ласковий пане сотнику войска Запор. роменський! За вшелякиє аффекты и доброчинность, за хлЂбъ за суль велице в. мл подякувавши, новини которыє чуєм и маєм с Чигирина ознаймую в. мл.:
“Же пословъ лядских королевских Казымерових-нЂякогос(ь) Любовицкого з гнЂвом єго мл. панъ гетманъ великим отправил. А иншиє ляхи за Тишкевичом-меновите Лянцъкоронский що был гетманом, и Чернецъкий и з иншими пулковъники и ротмистрами зо въсим з коругвями своими, с товариствомъ, що всЂхъ большей трохсот коний, приєхавши пану гетманови поклонилися и поприсягли. Которих панъ гетманъ ласкаве принявши вказал им хлЂбъ-то єсть становиско гдесь за Нежином, бо вже нЂгде им подЂт(ь)ся.
“Шведский зас(ь) король-покгана мать єго-Люблин которий нам был присяг, взятьємъ взял и добыл. Замустя теж достаючи чотири штурми там стратил. А идет, просто ку Львову добувать-бо тамъ у Ильвове, поведают, єсть Казимер король наский(!). А тиє ляхи що Шведови поподдавались-хоружий коронный-дано с Полши знать пану гетману же хвалятся ку нам ити: маєтностей своих отшукувать. Зачим и приказ такий пану полк., жебы ся готовили в войско, бо и ceго року не будем выж (?) порощновать.
“Киселевая воєводина киевская приєхала до Носувки на свою маєтность: панъ гетманъ юй отдалъ.
“Отец епископ львовский и иншиє паны в сусЂди до нас просят ся-бо Шведа боячи ся тут юж ласки ищут.
“Тоє в. мл. ознаймую. А кгди будем еще чого годного до ознайменя мати, не занехаю. А при том отдаюся в ласку в. мл.-з Миргорода 15 марта 1656 г. В. мл. всего добра жич. приятель и слуга Іоан Василиєвич писар” 9).
Лист писаний геть пізніш-але безсумнівно має дещо і з рефлексів чигринської ради. Яскраво і цінно виступає тут цілком промовчана в оповіданню митрополита проблєма Західньої України, що тимчасом була одним з головніших питань сього моменту. Її не можна було поставити явно. На прилученнє до Козацької України західніх земель: Волини, Галичини, Поділля, Побужа з Люблином включно, не згодився б ніхто з контраґентів: ні Москва, ні Польща, ні Румунська ліґа (Ракоцій з своїми союзниками-господарями), і навіть шведський король отягався з рішучою згодою, і тим зі шкодою для себе ускладняв свої відносини з козацькою республікою. Те слово, що повинно було бути сказаним, і навіть уважалося сказаним: Українська держава під шведським протекторатом 10), в дійсноти ще висіло в повітрі. Тим більше приходилось думати якби провести сю справу фуксом, використовуючи ситуацію: конкуренцію стількох політичних сил. Духовенство, і міщанство великих міст, було самим серйозним способом заінтересоване об'єднаннєм українських земель, і се не припадково, що і київські єрархи, і західнє-українські владики зачастили на чигринський двір, але проблєма приєднання західньої України стрічалася з серйозними політичними і соціяльними труднощами.
Момент був взагалі незвичайно відповідальний, повний напруження. Рідко коли державна українська думка працювала так свідомо і виразно в українських верхах. Можливостей, комбінацій було богато-і тим трудніше було вибрати. А поки мудрі голови козацької верхівки пріли над сими комбінаціями, “чернь” наскучивши безконечною війною, походами, польськими і татарськими наступами, мобілізаціями, безконечними бездобичними постоями на границях, тікала за межі козацької республіки. І тим часом як політичні пляни покликали до нових операцій на заході,-Хмельницький мусів думати над карними експедиціями за московську границю, щоб вирубати і випалити тамошні слободи і завернути назад до полків козаків-дезертирів, що туди повтікали (розмови Виговського з Лопухиним, зараз їх подам). В сім була траґедія сих державницьких плянів, але на жаль-на сю тему не знаходимо бажано богатих матеріялів, і тому приходиться займатися сучасною високою політикою-для котрої зісталися деякі відомости, тим часом як для фундаментальних процесів, соціяльних та економічних, їх раз-у-раз бракує.
Примітки
1) Післанець що приїздив від гетьмана до короля при кінці лютого (висланий від гетьмана в перших днях того ж місяця), оповідав, що коли він виїздив з Чигрина, було у гетьмана пять послів: шведський, московський, від хана, від Ракоція і від господаря мунтянського-листи де-Нойєра с. 97.
2) Що за Тиша? чи не воєвода Тишкевич в такій первісній формі його призвища?
3) “Чтобъ он, гетман, был с ними в миру, и прислал к ним людей в помощь, с кЂмъ им Львов город оберегать”.
4) Судячи з дальше поданих дат, митрополит се міг говорити тільки наперед-що там гетьман зробить: постановив післати своїх послів з тим і тим.
5) Сівського столу ст. 152 л. 440-406.
6) Тамже.
7) Акты Московск. госуд. II ч. 922.
8) Перед тим, в Журавні, маєтности Сапіги чув Новокрещенов від урядника. Сопіжиного таке: З богатьох міст пишуть козаки Запорізького війська, що вони під царською рукою бути не хочуть, тільки за королем і тими великими панами як давніш-тільки щоб ті великі пани лишили їм повні вільности; і так вони (пани?) сподіваються, що й гетьман козацький буде по давньому за королем. І з козацьких городів-завважає далі Новокрещенов-возять усяке збіже до Польщі безнастанно, а коли б козаки не возили, то в Польщі давно з голоду повмирали б. І у всім козаки що на тім (правім?) боці Дніпра, добра жичать Польщі, і всякі вісти Полякам пишуть; а ті козаки що на сім боці, добра жичать вел. государеві. А руських царських людей і полоненників Поляки не жалують, убивають, тому й Новокрещенов, бувши в Польщі, називав себе “Черкашенином”, а коли б назвався “Русским”, то його б убили. З Шведами Поляки всякими способами хочуть замиритися, з тим щоб потім воювати Московську державу (с. 550).
9) На обороті: “Моєму ласкавому пану Конъдрату Василиєвичу сотникови войска Запор. Роменскому отдать кармильцу моєму”. Ориґінал в Сибир. прик. ст. 1467 л. 112 (документ сей випросив собі від адресата Лопухин підчас свого посольства до гетьмана, нагородивши його за се парою соболів: завдяки тому лист зберігся в актах посольства).
10) З листу судії всховського з Ельблонґа 19 січня: “Хмельницькому (обіцяно) три воєводства українні (себто тільки Східньої України) з титулом князя Руси-васаля короля (шведського)”. Теки Нарушевича 148 с. 3 (помилкою під 1655 роком).
СПРАВА БІЛОРУСЬКОЇ ЗАЙМАНЩИНИ, МОСКОВСЬКІ ПРЕТЕНЗІЇ, ОРҐАНІЗАЦІЯ КОЗАЧЧИНИ НА БІЛОРУСІ, СПРАГА НАДАННЯ НЕЧАЄВІ БІЛОРУСЬКОГО ПОЛКУ, РОЗХОДЖЕННЯ З МОСКВОЮ В ИНШИХ СПРАВАХ.
Почну з білоруської справи, що безсумнівно дебатовалася на січневім з'їзді, але на жаль відома нам не стільки з самих актів, скільки з їх пізніших відгомонів- в інструкції Лопухина та і инших згадках.
Лопухину наказано було говорить гетьманові: 2 (12) лютого до могилівского воєводи кн. Івана Репнина приїхав від гетьмана козак Олекса Вовницький і привіз листа воєводі, щоб він з Могилівського уїзду козаків не висилав; також копію гетьманського універсала до полковників і сотників козацьких, щоб вони не піддавалися під суд могилівського воєводи. Універсал був адресований могилівському полковникові, при нім реєстр міст, в котрих жити козакам, в нім Могилів був приписаний до Ніжинського полку, а крім нього ще Чичерськ, Кричів, Радомисль, Рясна, Гори і Гірки, Чересів і Новий Бихів. Гетьман з сього приводу пояснив, до він дійсно наказав Нечаєві відати всіх хто записаний в козаки в Могилівськім повіті, з титулом могилівського полковника.
