Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
В додатковій інструкції Лопухину було наказано звернути увагу гетьмана, що в листі до могилівського воєводи Нечай титулує себе полковником білоруським, могилівським, гомельським і чаусівським і запевняє, що гетьман йому доручив на Білій Руси “панувати і рядити”. На се гетьман заявив, що він велів Нечаєві писатися могилівським полковником, а коли він називає себе паном Білої Руси і дозволяє собі такі самовільства, як то пише на нього могилівський воєвода, то за се він буде скараний на горло-як що се потвердить слідство, доручене полковникові Антонові Ждановичу 1).
Жданович підчас сього слідства, що велося в травні т. р., питався Нечая, чи мав він від гетьмана наказ над Білою Русю “панувати та рядити”, і писатися полковником білоруським, могилівським і гомельським? Нечай відповів, що він писався так як його гетьман називає в універсалі й листах-а саме полковником білоруським. На доказ показав універсал, і слідчі констатували, що хоч в нім не було написано нічого про пануваннє на Вілій Руси, але Нечай був дійсно названий полковником білоруським 2).
Універсал сей заховався в копії гетьманської канцелярії. Але він говорить не богато:
“Богдан Хмельницкий гетман з войском єго царского величества Запорозким. Ознаймуєм тым писаннем нашим кождому кому бы тилко того потреба было ведать: паном полковником, сотником, есавулом, атаманом и всему товариству войска єго цар. величества Запорозкого, старшине и черни, а особливе сотником и козаком на Билой Руси знайдуючимсе, и ратным также его цар. вел. вшелякоє кондиции людем. Иж видячи ми пана Ивана Нечая нам и всему войску нашему є. цар. вел. Запорозкому жичливого и в дилех рыцерских взятого 3), от боку нашого зсылаєм на полковництво в БЂлую Русь-до Могилева. Чаусов, Новобыхова и Гомля и иншых мест и мястечек и сел там се знайдуючих. Абы там зостаючи на пограничу постерегал, якобы той полк вцале был захованый для далшоє послуги є. цар. вел., также нам и всему войску є. цар. вел. Запорозкому напротивко розных неприятелей. Котрый без перешкоды вшелякоє тим полком (міг) снасть споряжати и от неприятелей пилно се стеречи, якобы с похвалой войска є. ц. в. Запорозкого найлепей могло быть, томуж пану Иванови Нечаєви, полковникови нашему белорускому позволяєм кождого з козаков там зостаючих доброго миловати, а злого карати. А хто бы за оказанем того универсалу нашего был спречный и в том полковнистве важилсе чинить якую найменшую кривду и перешкоду преречоному пану Нечаєви,-то ми кождого такового за взятьєм ведомости срокго без фолкги на горле карати будем, не чинечи иначе. Дат з Чигерина януария дня 29 року 1656-го” 4).
Очевидно сказане тут доповнялося иншими інструкціями, писаними і устними- тим що говорилось на раді і після ради.
Так на запитаннє Ждановича, як се він смів виганяти московських салдатів з залог Могилівського повіту і ставити на їх місце козаків, Нечай показав йому инший універсал гетьмана, де дійсно наказано було Нечаєві держати свої залоги там де держав Золотаренко.-“Так я за гетьманським наказом і зробив: присланих з Москви на залоги салдатів велів, вивести, а поставив свою залогу-козаків” 5). Що до обсягу сього полку-його показує скарга, подана сотниками Нечаєвого полку на ріжні кривди від могилівського воєводи-супроти його жалів на шкоди від козаків; тут виступають три сотники могилівські, сотник чауський, горський, заболотський, бо(го)родицький, акулинський, городенський, свято-озерський, слизький, уланівський, рогозинський, білявицький, чириківський, вербіжський, пропойський, заозерський, чичерський, межевський і смолинський, разом з 19 сотників. Вони називають себе “сотниками війська Запорозького полку Білоруського”,-або “полку Нечаєвого, полковника чичерського, чауського, чириківського й инших городів: могилівського, мстиславського, горського, пронойського та инших” 6).
Як бачимо справа була серйозна, потягала за собою далекосяглі наслідки. Обговорювалась очевидно в звязку з смертю Золотаренка, але трактувалася в аспекті нових претенсій царя на Білорусь і в. к. Литовське, замирення з Поляками і відновлення statu quo; була одним з пунктів січневої ради, і старшина рішила козаччини білоруської, всупереч московським розпорядженням не ліквідувати, а навпаки- оформити білоруську займанщину можливо твердо і дати їй розміри можливо широкі. Тим часом як Іван Золотаренко був наказним гетьманом-комендантом над сіверськими козаками на білоруськім фронті, Нечаєві дано білоруське полковництво як постійний, зверхний, білоруський уряд, так би сказати-білоруське намісництво. Перед тим, як ми бачили, він титулував себе полковником чаусівським і новобихівським, тепер центром його аспірацій стає Могилів. Сі претензії на Могилівщину-крім участи в її окупації, корінилися мабуть і в тім також, що Поклонського-головного актора піддання Могилева гетьман уважав своїм присяжником, і з тим як ліквідувався Могилівський полк Поклонського, він вважав потрібним взяти безпосереднє під свій реймент його округ, а при тім надати свому представникові широкі директиви поширення на білоруській території. Але справа ставилась очевидно ширше-про перехід під козацький протекторат Білоруси взагалі. Вище, в розмові Виговського з Бутурлином ми бачили обережну згадку про бажаннє Богуслава Радивила перейти під протекцію ніби то царя, а властиво геьмана, як побачимо далі. Свідомо йшлося напереріз московським бажанням, творився конфлікт, що довгий час викликав потім обопільне роздраженнє. Але так само на переріз московським намірам старшина йшла і в цілім ряді питань заграничної політики.
Примітки
1) Звідомленнє Лопухина нижче.
2) Акты Ю.З.Р. III с. 522 і 259.
3) Досвідченого.
4) Сборник Київ. Комісії т. І с. 28, текст справлено за ориґіналом.
5) Тамже с. 522.
6) Тамже с. 640-1.
ДИПЛЬОМАТИЧНІ ПЕРСПЕКТИВИ НА ПОЧ. 1656 Р.: ПОВОРОТ ДО ПОЛЬЩІ ЯНА-КАЗИМИРА, ЙОГО НАДІЇ НА ГЕТЬМАНА І ХАНА, ЗНОСИНИ З ГЕТЬМАНОМ, ІНСТРУКЦІЯ КОМІСАРАМ З СІЧНЯ, ЛИСТ ВИГОВСЬКОГО ДО ҐРОДЗІЦКОГО 1 ЛЮТОГО, ЗАХІДНЄ-УКРАЇНСЬКІ ПЛЯНИ.
Вище я процитував соймову ухвалу 1659 р., що признавала прихід хана на Україну в поміч королеві за перелом в тяжкій ситуації Польщі. Справді, листи хана після замирення з козаками під Озірною і їx згоди підтримувати короля розіслані коронним гетьманам і ріжним маґнатам, з оповіщеннєм про твердий намір Орди з козаками підтримати Яна-Казимира на польськім троні й помогти йому в боротьбі з Карлом-Ґуставом, а всіх відступників тяжко покарати, зробили сильне психольоґічне вражіннє і на короля і на військо і на ріжних маґнатів-спекулянтів. Вони вплинули на рішеннє Яна-Казимира вернутися назад до Польщі на ухвалу гетьманів і війська- відступити від Карла-Ґустава і підтримати Яна-Казимира, на ріжні маґнатсько-шляхетські конфедерації, що стали завязуватися на користь Яна-Казимира в ріжних частинах Мало-Польщі й Руси, слабше обсаджених шведським військом. Протягом другої половини грудня і першої половини січня стався дійсний перелом на користь Яна-Казимира, завдяки між иншим-сим поголоском про прихильне становище для нього козацького війська. Ян-Казимир, завдячивши свого часу свій вибір постанові козацького війська, ще раз завдячав йому свою корону-сим разом менше заслужено, бо в сім часі в 1655-6 р.р. ніякої особливої охоти його бачити на польськім престолі у козаків рішучо не було 1).
18 грудня Ян-Казимир з невеликим військовим супроводом, без розголосу, майже потайки рушив з Шлезька до Польщі, і помаленьку став посуватися до Львова -ближче до хана і козаків. Поспішав, щоб застати хана,-так писав про нього Ракоцієві його постійний кореспондент 2)-але поспішав досить повільно, і поки доступив границі Польщі-се було в перших днях січня, хана давно вже не було на Руси. Хоч обіцяв він Яскульскому чекати короля на Покутю до половини грудня 3), але забрався мабуть уже в перших днях грудня, і 10 січня н. с. коли Ян-Казимир ще був тільки в Коросні, хан був уже в Бахчисараю 4). Лишив невеличку частину Орди з нуреддіном, обіцяв на весну прийти на перший поклик, теперішній свій відхід виправдував недостачею паші для коней і тим, що король не прибув на час. Прихильникам Яна-Казимира і йому самому приходилося маскувати ріжними способами сей неприємний факт 5). До Криму зараз же поїхав з грішми королівський посол Іван Шумович чи Шумовский, підчаший холмський,-викликати хана до нового походу, а тим часом треба було спішити якось без його посередництва привести до кінця порозуміннє з козаками. Розпускалися поголоски про їх енерґійну участь в операціях королівської партії 6). Прихильники королеви, залюбки розробляли тему про її зручні маневри, якими вміла вона позискати собі гетьманову дружину і гетьмана своїми листами і подарунками. Але втаємниченим було звісно, що в дійсности козацька старшина не йде далі приємних слів, провадить одночасно якісь небезпечні переговори з Карлом-Ґуставом, що робить їй дуже привабні обіцянки, і відносини зістаються в високій мірі непевними. Треба було спішити з ясним і твердим договором.
