Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
5) Вид. Коґальничану с. 326 д.д.
6) Вірніш було сказати-не пройшло й двох тижнів; Костин, пишучи з памяти, видко не дуже ясно пригадує собі.
7) Так він називається в молдавських джерелах.
8) Переклад Муркоса: “Путешествіе антіохійскаго патріарха Макарія” кн. І с. 86 і далі.
9) “Передовий відділ, їх мовою званий с а т р а ж а”.
10) Павло додає кілька загальних уваг про козацький способ війни (с. 92), я наведу їx далі, переказуючи його спостереження над українським життєм.
11) “Государя” в переклад Муркоса.
12) Павло додає поясненнє: “Ся донька Василя була в заставі у Царгороді, і батькові коштувало величезних грошей викупити її звідти і видати заміж”.
13) Акты Моск. гос. II с. 318: Греки се оповідають в провідну неділю, 27 н. c. квітня; Тимошевих козаків могли стріти на великдень, що був 20 н. с. квітня, а гетьман мав був би рушити 23.
14) Жерела XII с. 215-7.
15) Жерела XII с. 205-6.
16) Імя Стефана дописано вгорі.
17) w panstwie go podsiadszy.
18) Взяті в дужки слова доповнені на здогад-тут урвана сторінка.
ПОХІД РАКОЦІЄВОГО ВІЙСЬКА, УТЕЧА ЛУПУЛА, ЛУПУЛ БЛАГАЄ ПОМОЧІ У ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЛИСТИ ХМЕЛЬНИЦЬКИХ 18 і 19 КВІТНЯ, ПОХІД ТИМОША.
Сі записки досить добре передають той напружений інтерес, з яким сусіди Волощини придивлялись і прислухались тому, що там діялось, і старалися відгадати скриті пружини подій: руку Хмельницького, Ракоція, Турецького дивану, щоб зміркувати, які се матиме наслідки. Для нас спеціяльно історія боярської змови, ініціятива воєводи Матвія, Лоґофета чи Ракоція не мають великого інтересу, і нема чого до них заглублятись. Головне ясно, себто що шлюб гетьманича з Лупулівною впав іскрою на сей запальний матеріял, десятиліттями зібраний в румунських відносинах-обопільними інтриґами на султанськім дворі і в краях всіх трьох потентатів-Лупула, Басараби і Ракоція, їх податковими здирствами і ріжними більшими й меншими тиранствами. Кождий насторожився, сподіваючися дальших наслідків такого важного факту, і оден перед другим хапався превентивних заходів; уставляти хронольоґію сих заходів річ тяжка, коли не безнадійна, і для нас мало цікава.
Дуже цікаво зате було б знати, в якій мірі приложили своїх рук до сього безпосереднє оба Хмельницькі, батько і син, з своїми ближчими повірниками, як Виговський, Тетеря може ще хтось. Ми бачили вище звістку, мовляв уже підчас свого весілля Тиміш і Виговський змовлявся з Лупулом про завойованнє Валахії (вище с. 481). Чи було се так, чи було пущене противниками Лупула, щоб оправдати змову і “превентивні заходи” на нього,-не можна нічого сказати. Кубаля йдучи за Гаммером бере за факт, що гетьман при кінці 1652 р. посилав посольство до Порти, віддаючи до послуг султана своє 300-тисячне військо і просячи собі від нього частини Волощини 1). Гаммер іде тут за літописю Наіми, а в ній про Волощину сказано доволі глухо і неясно. Серед подій місяця березня 1653 р. він згадує про козацьке посольство з чотирьох осіб, що привезли проханнє гетьмана, аби султан зволив йому прислати барабан і корогву для походу на Польщу, і грамоту “на частину молдавських границь”, і султан велів їм дати барабан і корогву, в грамоті ж потвержено за козаками тільки права на їх власну територію, з тим щоб на молдавську територію вони не ходили. Кубаля дещо “уточнив” згадку Наіми, під впливом ріжних писань, до котрих він відкликується 2). Згадує звістку Енґеля 3)-невідомо звідки саме зачерпнену, що Лупул довідавшися про пляни Хмельницького на Волощину, рішив віддати її Тимошеві, а собі здобути Валахію: сю історію він приймав за вихідний момент дальших подій 4). Але в інтересах об'єктивности добре повторити собі старі міркування редакторів Theatrum Europaeum: “з козацької поведінки не можна було зміркувати, чи вони хотіли вернути Волощину Лупулові, чи здобути її для старого Хмельницького, чи для Тимоша (с. 414).
Противники Лупула однодушно саме його називали автором і ініціятором всіх завойовних плянів, що мовляв змусили їх почати війну. Кравс, як ми бачили, вважає се проєктом Лупула: Волощина для Тимоша, Семигород для себе. Але його освітленнє-пізніше. Важніше, що Ракоцій, як зараз побачимо, починаючи війну з Лупулом, пробував заховати приязні відносити з Хмельницьким, трактуючи його як непричетного до завойовних Лупулових плянів. Звертає на себе увагу ще звістка Рудавского про реляцію цісареві з Царгороду з 18 квітня, що 12 квітня прибуло туди козацьке посольство до Отоманської Порти, і в результаті його був наказ ханові, аби він свої сили рушив в поміч козакам проти Польщі, а Хмельницькому обіцяно Волощину і Валахію, як що він буде платити з них данину: на се мовляв посилався підканцлєр Тшебіцкий в меморіялі поданім німецькому соймові (с. 135). Хоча в збірках документів не знахожу такої реляції, не буду відкидати сеї звістки-досить конкретної, як бачимо. Але все таки й тут ми не знаходимо виразної ініціятиви з боку самого Хмельницького що до Волощини чи до Валахії. При тім тут мова йде про час досить пізній, коли таке домаганнє гетьмана, як що й було, вже не могло бути причиною волоської завірюхи: похід на Волощину в тім часі був уже ухвалений у Ракоція і Басараби.
Кінець кінцем вважаю сумнівною ініціятиву Хмельницького-його претензії на Волощину для себе чи для Тимоша. Мовчаннє Ракоція, або нового господаря Стефана, в тих їх листах які маємо, про такий імпульс з української сторони, на мій погляд являється серйознішим арґументом против-поки ми не дістанемо якихось нових виразніших вказівок. Експансивної енерґії Хмельницького боялися в румунських краях; його посвояченнє з Лупулом вважалось безсумнівним прольоґом якоїсь завойовної акції. Але чи він заявив які небудь виразні претензії перед першим Тимошевим походом, се сумнівно. Лупул такі претензії виявляв здавна. Можливо, що Тиміш і гетьман їм притакували. Можливо, що Виговський, маючи пляни на булаву, вважав користним пустити Тимоша на волоську стежку, щоб відвести від булави. Але ніщо не дає нам поки що права думати, щоб дійсно чи він, чи Тиміш чи старий гетьман зараз при одруженню Тимоша чи слідом по нім-виступили з проєктом завоювання Валахії чи Семигороду.
Документально історія війни за Волощину для нас починається декляраціями Ракоція, 25 березня, що ними заповідав він польському королеві і козацькому гетьманові свій похід на Лупула, за його постійні інтриґи і погрози на адресу Семигороду і Валахії. Про деклярації післані до Польщі я вже згадував (с. 506). До Хмельницького Ракоцій незадовго перед тим, 14 лютого вирядив в посольстві своїх дворян Юрия Раца і Стефана Луца, як догадується Сіляді-для того, щоб забезпечити собі нейтральність гетьмана в молдавській війні 5). 25 березня, одночасно з декляраціями висланими до короля, до Януша Радивила й сенаторів Річипосполитої, Ракоцій вислав Хмельницькому такого листа:
Вельможний пане і вельми шановний приятелю! Які кривди явні й таємні інтриґи й махінації чинив і славної памяти батькові нашому і нам і сусідові нашому господареві Валахії Василь воєвода Молдавії-се довго вичисляти і ми не будемо вдаватися в докладніше оповіданнє про них, бо певні, що вельможність ваша про те має поняттє. Був з ним досить тісний союз-але він його злегковажив, явно заявивши, що того союзу не тримається; приязнь нашу не раз собі на глум брав і не тільки потайні умови робив з нашими неприятелями, на погибіль нашу, але й явно загрожував нам убийством. Ще гірше поступив він з союзником нашим воєводою Валахії, не побоявшися против тісного союзу двічі наступити на нього війною; за справедливою поміччю божою кождого разу його відбито, але він знову замишляв лихо йому, а разом з ним і нам, тільки за божою ласкою ми могли йому запобігти.
