Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
В четвер 8 н. с. травня приїхав до Яс воєвода Василь. Як тільки погромлено нового господаря, зараз післано про се відомість Василеві до Камінця, і він негайно вибрався до Яс. Люде виявляли радість; патріярх з духовенством стрічав його, і він вступив до монастиря. Павло знову одмічає теж поминаннє на ектенії, що ми вже зазначили. По скінченню Лупул і Тимофій зійшли з своїх місць, поклонилися іконам, господар з слізми обняв патріярха, примовляючи: “Що мене спіткало було за мої гріхи!” Коли він ступив до палати і засів на троні, його вояки і козаки дали сальву з рушниць, з 11 гармат, що вони привезли з собою, і з тих 6 що забрали у нового господаря.
Потім Павло згадує, як вони бачили Тимоша, коли він приходив прощатися з Лупулом, виїзжаючи перед ним в похід на Валахію. Се було в неділю 11 н. с. травня. Господар обдарував його соболиною шубою. Попрощавшися Тиміш сів на коня, перехрестивсь і поїхав. За ним довбиші й сурмачі. Господар вийшов в похід два дні пізніш. Далі Павло дає таку загальну характеристику Тимоша (з нагоди Сучавської облоги): “Дійсно, се був герой, якого ми не начитували в історії: нема в ній прикладу такої відваги і сили” (с. 106).
Оповіданнє Павла про нещасний похід на Валахію перекажу далі, а тепер іще подам те що оповідав Грек Іван Юріїв з товаришами, що були в Сороці в квітні, підчас молдавського перевороту, і так розповідали про нього в Путивлі 27 квітня н. с.:
Їдучи через Молдавську землю, стояли в городі Сороці, і 27 березня (мабуть старого стилю, себто 6 квітня н. с.) писав з Яс до Сороки молдавський господар Василь до свого лоґофета Стефана, і в тім листі було написано, що думний лоґофет Юрий (Ґеорґіца), Стефан сердар, Константин спатар і стольник Димитрий змовились і написали угорському королеві, щоб він прислав своє військо лоґофетові, аби йому з тим військом господаря вбити і стати господарем на його місце.
Але з Угорської землі написав молдавському господареві угорський капітоль (!), бувши з ним в зносинах, що от лоґофет Юрий просить у угорського короля війська і з ним хоче вбити його, молдавського господаря. Тоді молдавський господар ухопив тих лоґофетових спільників: Стефана, Константина і Дмитра, і велів їх убити; на лоґофета ж післав своїх людей: Якова Ватагу з товаришами, 30 чоловіка, але лоґофет тих післанців побив, 25 чоловіка, тільки 5 утікло до господаря. Тоді господар післав на нього вдруге аґу Скулі, начальника стрільців, з 500 чоловіка, але лоґофет змовився з угорськими людьми і того аґу вхопив, а Волохи повтікали. Тоді господар післав до Сороки Стефанові лоґофетові золота на наєм війська, аби спішно прислав до нього, господаря; а жінку свою відіслав з Яс до Хотина. Написав господар також гетьманові Хмельницькому, щоб прислав козаків в поміч, і він, Іван з товаришами, стріли тих козаків під Корсунем: вони сказали йому, що йдуть з Тимошем гетьманичом, а куди саме-не знають. А гетьман Хмельницький піде на збір війська скоро, на великоднім тижні в середу під Білу Церкву; до нього йдуть в поміч Татари, і сам хан напевно прилучиться до нього, і зібравши козаків і Татар піде гетьман на Поляків” 13).
Царгородська реляція, писана зараз після перевороту, так описує історію утечі і повороту Лупула:
Молдавські бояре вже від довшого часу були невдоволені безнастанними реквізіціями і всякими кривдами і неправдами і перейнялися ненавистю против свого воєводи Василя; але що їм бракувало до того оказії, або непевні були своїх сил, відкладали свій порахунок з ним. Аж підмовлені володарями Валахії і Трансільванії вони змовилися вбити його вербної неділі, коли входитиме до церкви, або вхопити й замкнути. Кілька день пізніш сю змову відкрив оден грецький монах, і як найскорше попередив господаря, назвавши в своїм листі ймення декотрих змовців; господар велів їх узяти і переконавшися в їх вині, позбавив їx життя. Великий же лоґофет, або канцелєр-перший між боярами і між змовцями, що відповідно чинові мав дістати уряд господаря, побачивши, що справа відкрилася, відпросився від господаря до свого маєтка, що був на границі Семигороду: сказав, нібито жінка викликає його до себе. Другого дня господар вислав чималу ватагу своїх дворян, щоб його покликати, але той передчуваючи небезпеку, вимовився ріжними причинами і виїхав до семигородського війська, що стояло недалеко. Господар з сього зміркував, що буде наглий напад з Семигороду і з Валахії, забрав свій скарб і найбільш дорогоцінні річи і вислав разом з дружиною й дітьми до Хотина, а за ними й сам поїхав з боярами і чималим полком наємного війська. Приїхавши не війшов до твердині, а став табором під нею, чекаючи, щоб з усіх сторін зібралося військо, аби противстати замислам своїх противників. Одночасно вислав одного з свояків до сина Хмельницького, аби як найскорше прибув з козацькими силами; але сього післанця затримав боярин, начальник того місця. Довідавшися про се, господар вислав як найскорше відділ кінноти, щоб узяла й привела того боярина, і як бунтівникові йому стято голову. Слідом прийшла відомість, що лоґофет за поміччю трансильванського і валаського володаря захопив столицю Яси, і їх військо спішним маршом іде на Хотин, щоб тут обложити (Лупула). Тоді він спішно переправився за Дністер, з дружиною й дітьми, з скарбами і вірними людьми, разом коло півтори тисячі людей. Ледви переправившися, вже з другого берега побачив, як німецька передова сторожа його неприятелів наспівши на очах його розбиває деякі вози, що за недостачею часу зісталися на тім березі. В такій крайности господар вийшов на польську територію. Приїхавши під Камінець спинився в якімсь селі чи місточку і тут трохи побув на самоті, негайно виславши свому козацькому зятеві відомости про своє становище. Той бувши юнаком відважним і рішучим, прихильним своєму тестеві, з усею спішністю, не думаючи про ніяку небезпеку, що може його стринути, попросив тільки благословенства у батька, і в супроводі своєї гвардії з 6 тис. козаків -наказавши, щоб других 12 тисяч ішли слідом, пішов другою дорогою (не на Камінець) на Молдаву. Під Ясами стрівся з військом нового господаря, розбив його-так що той як наскорше втік до Семигороду, і вернув престіл свому тестеві. Той одержавши відомість про успіхи свого зятя з усім двором своїм вернувся до Яс.
До сеї реляції царгородський кореспондент дописує ще останні вісти: На 1 червня за передовим полком Тимоша прибуло більше військо, “богато тисяч козаків”, вони мають прилучитись до нього, щоб відплатити воєводі Матію за кривду завдану Лупулові. Прийшла значна скількість Татар, що вибираються другою кампанією на Валахію і Семигород, і взагалі можна побоюватися, що з сих подій може вибухнути великий огонь, який може захопити і сусідні краї, включно з “Великою Угорщиною”. Сподівання ворогів, що Лупул всіми сими подіями скомпромітував себе перед диваном, і за свій перехід на польську територію буде проголошений бунтівником, а на його місце буде затверджений лоґофет,-не справдилися. Великий візир, против їх сподівань, взяв сторону Лупула, і тих 12 бояр, висланих до Царгороду від лоґофета з скаргами на Лупула, тепер коли взяв гору його зять-козак,-їх відіслано до Галацу і в кайданах буде відставлено Лупулові. Сими ж днями висилає до нього ж великий візир свого аґу з хатті-шерифом (султанським указом), що потверджує Лупула на господарстві і також уповажняє його-як того можна побоюватися-відомстити за свою кривду Ракоцієві і Матієві 14).
До сих відомостей про становище Порти я ще повернуся, а тепер наведу ще кілька записок про початки волоської війни, зроблені за гарячими слідами подій.
Австрійський резідент у Царгороді, Реніґер так доносив про се 8 травня-ще перед вістями про похід Тимоша:
Господар волоський задумав за поміччю козаків здійснити свої бажання і заволодіти Валахією і Семигородом. Тоді ті два (Ракоцій і Басараба) сполучили свої сили і за безсумнівною згодою башів сілістрійського і будимського постановили напасти на Лупула; але він се спостеріг і як найспішніше сховався до сильної твердині в Хотині. Край против нього-хоч він уже серед першого замішання велів стяти трьох найвизначніших (провідників). Господар Валахії кінець кінцем представив Отоманській Порті свій крок в такім світлі, що він се зробив для загального добра і в інтересах султана-нехай тільки він настановить иншого воєводу. Тим часом вони вибрали в краю иншого замістника, і той обіцяв за потвердженнє своє велику суму грошей. Лупул також запропонував 200 тисяч талярів, і легко отримав би назад свій уряд, коли б сам край не був против нього. Сіауш-баша в Сілістрії його ворог, вислав все своє військо за Дунай і звелів пильно стерегти на всіх шляхах, щоб ніякого листу не прийшло від Лупула. Тепер кажуть, що (Лупул) цілком утік до Польщі, і хто буде його наступником, ще не рішено. Богато Греків пропонують великі гроші за се князівство, але Туркам се замішаннє неприємне, бо вони побоюються, щоб Лупул не погодив Поляків з козаками і не обернув всіх сил против тих двох князів (Басараби і Ракоція), або й против самих Турків 15).
