Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Так ми переконалися що ні союзні обовязки, ні права приязни і сусідства нічого не значили для нього, і надуживаючи нашої терпеливости він тим сміливіше замишляв на нас тайно і явно, і нічого не лишилося нам як зброєю позбутися такого небезпечного сусіда. Сими днями постановили ми вислати против нього вельм. Януша Кеменя de Gyeromonostor, радника нашого, з військом, і йому доручили повідомити про се світлість вашу. З огляду на спорідненнє (Василя воєводи) з вашою світлістю і князем Радивилом, ми радо пробачили б йому все-коли б не були твердо переконані, що завернути його в стежки непостійности і легковажности ніяк не можливо. Тому й пишемо в. вельм., щоб довідавшися від нас про стан річей ви стали по стороні справедливої справи і не давали віри протилежним представленням того чоловіка або його прихильників. Сподіваємось, що ви вище поставите приязнь з нами, ніж того непостійного чоловіка, що стояв на перешкоді нашим зносинам. Ми ж як спочатку так тепер і надалі готові йти на зустріч щирим почуттям, заявленим в. вельможности і усунувши сю перепону підтримувати ще живіше приязні зносини ⁶).

Судячи з змісту сього листа Кемень мав вислати його вже з походу, з Волощини ⁷). Кравс подчеркує, що похід був орґанізований в повнім секреті. На соймі що відбувся тоді в Феєрварі Ракоцій не проголосив сього походу, порозумівся тільки з найбільш довіреними і впливовими людьми; в листі до матери з 13 березня він надає йому цілком превентивний характер: “не варто чекати нападу ворога”, пише він ⁸); висловляє при тім переконаннє, що Хмельницький, з того часу як посвоячився з Лупулом, теж війшов в орбіту Лупулових інгриґ. Тяжко сказати супроти того, чи він сподівався вплинути на нього своїми листами? Але перше ніж його листи дійшли до Чигрина, там уже мали відомости і поклики до помочи Лупула. Павло з Алєпа дає докладну дату його виходу з Яс, 10 квітня. Ще перед тим він вислав перших вістунів до Чигрина. Післав також післанця до гетьмана Потоцкого-просити військової помочи, 5 тис. людей ⁹). З 16 квітня маємо лист Лупула вже з Хотина ¹⁰): він перепрошує Потоцкого, що не може помогти його післанцеві Шеліговскому проїхати до сілістрійського баші через Молдаву “підчас теперішньої незгоди на границях угорських і валаських”, і наступу неприятельського війська” “через деяких зрадників-бояр” ¹¹). На випадок небезпеки просив перепустити його за Дністер. Але місцеві урядники не відважалися зробити сього на власну руку, і коронний гетьман і староста камінецький Петро Потоцкий-ближчий господар кріпости теж вагалися в сій справі. Запитували двір, а двір теж не давав відповіди, не знаючи як бути ¹²).

Але 18 квітня становище Лупула в Хотині було, очевидно, настільки вже небезпечне під наступом угорських і волоських військ, що Петро Потоцкий, чи його урядники рішились не чекаючи королівського слова на власну відповідальність пустити Лупула на польський берег, і тоді він переїхав Дністер, маючи вже на пятах неприятеля. Всі ті романтичні пригоди утечі Лупула, розповіджені вище за ріжними джерелами, мали місце не при утечі з Яс, а при утечі з Хотина, де Лупул пробув кілька день, поки не кинув його 18 квітня. Того ж дня в Хотині вже був якийсь офіцер Кеменя, що висилає відти, 18 квітня листа, кор. гетьманові-як я думаю, з повідомленнєм, що прихід Кеменя не означає яких небудь ворожих замірів, і він просить не вірити воєводі Василеві, якби він щось таке говорив ¹³). Таке саме оповіщеннє (подібне до Ракоцієвого) видав два дні перед тим, 16 квітня з Яс до Камінчан сам Кемень-що його похід звертається тільки против Лупула, як людини віроломлої і зрадливої в відносинах до своїх сусідів ¹⁴). Чотири дні пізніше, почувши, що Лупул переходить на польську територію, він остерігає комендантів пограничних польських міст, щоб вони його не приймали, як ворога “князів трьох держав” ¹⁵). Та се було запізно. Другого дня по переправі, 19 квітня, “на велику інстанцію” Лупула (мабуть підсилену золотом з його славних скарбів, про котрі стільки говорилось і писалось) його пустили до міста, але тільки з родиною і необхідними слугами лишивши весь обоз під містом-до дальших інструкцій з-гори ¹⁶). Тоді Кемень 25 квітня, перехопивши листи Хмельницьких, батька і сина, переслав їх Камінчанам на доказ того, що Лупула прийняли під свою опіку козаки. Він радив їм принаймні пильно стерігти Лупула, щоб він не втік з своїми скарбами до козаків ¹⁷).

Завдяки тому, що листи Хмельницьких були перехоплені, ми маємо їх перед собою ¹⁸). Вони писані в відповідь на Лупулові благання помочи, вислані ним коло 10 квітня ¹⁹); гетьман відписує в велику пятницю, 18 н. с. Тиміш пише в велику суботу вже з дороги, очевидно посилаючи листи перед собою з Лупуловим гінцем ²⁰). Я вважаю потрібним навести обидва сі листи в перекладі з польського:

Ясновельможний мости-господару земель Молдавських, мій великомилостивий пане і брате! Несподіваний напад ворогів на в. м., м.м.п., а ще більше-нерозлучний звязок приязни побудив мене вдоволити моє бажаннє забезпечити у всім цілість життя в. м.м.м.п., і хоч вороги окружають мене з стількох сторін, але я висилаю в поміч сина мого і вашої милости, м.м.п., по спромозі, з кількома тисячами. Сам я теж з тим військом Запорожським і чужоземним, яке маю на поготові, рушаю зараз на неприятелів, беручи в поміч всемогучого Бога-чей він послухає молитов наших! А коли б там не досить тих було, то хоч би й мині самому прийшлось іти з військом своїм і татарським, я того не залишу. А коли б Господь, що всім володіє, ще протягнув війну на тім місці ²¹), я в скорім часі пришлю більше військо в поміч в. м.м.м.п. Коли б я давніш був повідомлений про се від в.м., м.м.п., я запобіг би тому за божою помічю. Але що ж коли так невчас відкрилися таємні наміри! Одначе не трать надії в.м.м.м.п., і цілком будь певен, що і до останньої небезпеки його життя я готов стояти-як до того мене змушує моя братерська приязнь до в. мил., м.м.п. Як там рішитель справ керуватиме, будь ласкав про все мене сповіщати!, а я ще раз заявляю мою готовість супроти вашої мил., м.м.пана. Затим поручаю звичайні братерські послуги ласці в. мил., м. м. п. З Чигрина, 18 квітня 1653.

Лист Тимоша (єдиний який від нього взагалі маємо):

Ясновельможний мости-господару землі Молдавської, мій велико-милостивий отче і добродію! Як уже через перших післанців моїх дав я знати в. госп. милости, так і тепер через пана Міхалєцкого, посла в. госп. мил. (сповіщаю), що я з місця рушив в велику суботу. Зволь в. госп. мил. вислати против мене послів своїх-де маю сходитися з в. госп. м. А затим ласці в. госп. м. себе віддаю. З Вязовка, вечером великої суботи. В. госп. мил. цілком жичливий син і слуга Тимош Хмельницький гетьман(ич) вій(ська) Запо(розького) рукою своєю.

Про се московський піддячий Фомин записав потім таке оповіданнє гетьмана на авдієнції 17 (27) серпня:

“Сього року вигнав з города Яс волоського господаря князя Василя його підданий, лоґофет Стефан Ґеорґіца ²²), змовившися з Волохами, Мунтянами і Уграми, і став господарем на його місце. Князь Василь з жінкою й дітьми втік до Камінця, і великої суботи прийшла від нього вість до мого сина Тимофія, щоб він ішов до нього з військом в поміч. Тимофій зібрав військо і пішов походом на Волоську землю. Зійшовшися з своїм тестем кн. Василем землю Волоську повоювали, людей побили; той Ґеорґіца втік, і Тимофій посадив свого тестя знову господарем у Ясах. Після того Тимофій пішов війною на Угрів; але Волохи, що були з ним, йому зрадили, і Угри Тимофія побили.

“Після того Тимофій пішов до дому, а князь Василь лишився в Ясах. Але Волохи згодом зрадили й князеві Василеві та взяли собі на господарство того Стефана Ґеорґіцу, а князь Василь утік з Волоської землі до Чигрина, до мене. Жив у мене в Суботові, а жінка князя Василя з дітьми втікла з Яс до місточка Сочави, сім день дорога від Яс. Василь же прийшовши до мене став просити, щоб я дав йому козаків на його кошт-іти війною на Ґеорґіцу і на Волохів. Два тижні тому (себто 13 серпня н. с.) вирядив я сина свого Тимофія з князем Василем на Волоську землю, і з ними козацького війська, пішого і кінного, 20 тисяч. Та ще в дорозі під Калниболотом за Корсунем зійшовся з ними ногайський мурза Оксакал з 2 тис. Ногайських Татар, і господар Василь наняв їx, і так пішли всі на Волоську землю.