Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
“Перейшовши Дністер, через пустий городок Сороку прийшли до села Цинилова, милю за Дністром-тут стояла застава волоська: Волохи, Мутяни і Ляхи, зо 2 тисячи. Волоський господар і Тимофій Хмельницький з козаками і Татарами напали на них і заставши сонних, богато побили, а декотрих в полон забрали,-мало котрі втікли; забраних живцем послали мині язиками. А Тимофій з військом і Татарами пішов до Сучави-визволяти тещу свою з дітьми, та на Ґеорґіцу, а тестя свого лишив в моїй землі 23), в городі Рашкові. Сподіваюся в скорім часі вісти від сина, що він там зробить з Волохами” 24).
Примітки
1) Кубаля II с. 342, Гаммер III с. 409, Наіма II с. 386. Сей текст Наіми ближче аналізував пок. Смирнов в своїй історії Криму с. 549.
2) Він загально, без показання сторін, цитує тут Ґрондского, Шерера і Квятковского.
3) Geschichte der Moldau c. 270.
4) Кубаля II с. 343.
5) Transsylwania І с. 247. З посольства 14 лютого маємо тільки листа до Виговського. Ракоцій повідомляє його, що для підтримки приязни посилає до гетьмана, в відповідь на його посольство, Georgium Racz de Teovis aulae nostrae familiarem et Stephanum Lucs de Kolosvar cancellariae notarium i просить представити їх гетьманові і всьому війську-Monum. Hung. XXIII 119.
6) Monumenta Hungariae XXIII с. 678-9.
7) Сіляді датує його виступ 23 березнем (Transsylv. с. 248-9), так що лист до гетьмана й инші писались антидатою (писані заднім числом).
8) Monumenta Hungariae XXIV с. 450.
9) Жерела XII ч. 233.
10) Йорґа Acte c. 219.
11) В теках Нарушевича (147 с. 119) є коротка реляція сього Шеліґовского гетьманові, що він не мігши з Яс приїхати до Дунаю, мусів разом з Лупулом виїхати до Хотина, і відти до Камінця: відсилав звідси цитований лист Лупула до гетьмана, а сам буде старатися переїхати через Волощину вже під опікою нового господаря.
12) Hurmuzakl Dokumente IX. І с. 19-20.
13) Теки Нарушевича 147 с. 113.
14) Жерела XII ч. 232.
15) Тамже ч. 235.
16) Про се оповідає недрукований лист в тихже теках Нарушевича с. 115, від камінецького урядника Конажевского до “воєводи подільського”, себто гетьмана С. Потоцкого з Камінця 19 квітня. Я наведу се місце: “Волоський господар не тільки з столиці своєї вступився під наступом одного (мб.: нового) господаря, але і з Хотина-не можучи там відсидітись, вчорашнього дня переправився до нас. Не без великої шкоди-бо всі стада і вози боярські пограбовано під ґвалтовним наступом військ семигородських і мультанських. Через ніч простояв табором під Камінцем, а сьогодня ми його, за великою інстанцією, прийняли до міста з тими, без котрих послуги він не може обійтися. Людям же його-котрих єсть кілька сот, веліли ми стояти табором під містом до дальшої деклярації вашої мил. Але які заходи у нас з приводу господаря роблять старші військ семигородських і мультанських,-посилаю копії тих листів в. м.: побачиш які там обіцянки непорушного союзу з ними; зволь зважити і нас поінформувати, як нам дальше поступати, коли б вони далі хотіли вести з нами зносини”.
Инакшими словами: видати їм Лупула, чи ні? В сій справі ні гетьман, ні двір не встигли дати директиви-бо самі не прийшли до певного рішення, коли тим часом Тиміш покликав уже тестя назад до Яс.
17) Жерела XII ч. 238, Йорґа Acte c. 217.
18) Вони заховалися в збірці Піноччі, ркп. 310 (непаґін.) і в перекладах в пруськім держ. архиві (витяги у Йорґи, Acte с. 216-7). Лист старого гетьмана в нім. перекладі був опублікований в Theatrum Europaeum c. 413-4.
19) Лист гетьмана, писаний 18 н. с. квітня, 25-го був пересланий від Кеменя до Камінця; стільки ж можна покласти на дорогу листу від Лупула до Хмельницьких. Костин каже, що перший посол Лупула до Хмельницького, що міг поїхати ще перед 10 квітня, вернувся а дороги-вище с. 513.
20) Як побачимо зараз далі, гетьман в розмові з Фоминим сказав, що Тиміш дістав вісти від Лупула великої суботи. В дійсности на велику суботу він мабуть уже рушив в похід, але в кождім разі. в вел. пятницю вже знав про катастрофу.
21) A iezeliby tesz Pan Bog... tego placu iszcze do woyny iaki czas przedluzy вираз неясний-чи се гетьман говорить про молдавський театр війни, чи свій власний. В нiм. перекладі ся фраза упущена-мабуть через її незрозумілість.
22) В ориґ. помилково: Гегорица, Георица.
23) “в его, гетмано†землЂ”-цікавий вираз!
24) Акты ЮЗР III с. 502-3, я перевожу се оповіданє з третьої особи на першу. Небезінтересне оповіданнє якогось Могилівця, що був за торговими справами в Сороці в момент Тимошевого наступу: “В Волоській землі Волохи вибрали нового господаря, а попереднього, Василя, з господарства прогнали, тому що він з Хмельницьким посвоячився (“в сватовст—). Хотіли відвести до турецького царя, але він утік до Польщі. Тоді гетьмана Хмельницького син Тиміш обстав за свого тестя, з козаками й Ногайськими Татарами. Здобув город Сороку і людей всіх витято. Тиміш став обозом в Сороці і хоче наоколо Сороки робити окопи”. Вістуна разом з иншими Могилівцями при тім пограбовано, і він, очевидно, від сеї біди з Сороки втік, і про дальше міг сказати тільки, що Тиміш з Сороки хоче йти на Яси. Акты Моск. гос. II с. 320.
Козаки, що прийшли на Тор варити сіль, оповідали в травні валуйським станичникам: Сього року після великоднього тижня ходив Тимофій, син Богдана Хмельницького з своїм військом, з Запорозькими козаками за ріку Дунай (!) против угорського короля, за тестя свого, волоського князя. Ходили з Тимофієм два полковники з козаками, та два кримські царевичі з кримськими й ногайськими людьми, і за городом Молдавою (!) вони побили богато угорських людей. А був у них бій з угорським королем тому, що угорський король хотів людей волоського князя привести в свою віру і йти в поміч польському королеві й Ляхам (против козаків, очевидно).-Там же с. 322. Ріжні недокладности сього оповідання треба покласти мабуть на рахунок не стільки козаків-солянників, скільки валуйських станичників, що були післані до них на розвіди і потім переповідали сю історію перед воєводою в Яблонові; оден з них був звісний уже нам отаман Сидір Забабурин.
ТИМІШ В ЯСАХ, ВРАЖІННЯ ВІД ТИМОШЕВОГО ПОХОДУ
Перехоплені листи Хмельницьких послужили осторогою для нових хазяїв Волощини, і зараз по тім, 26 квітня 1) ми маємо лист воєводи Стефана до Стан. Лянцкороньского, одного з пограничних маґнатів (тепер воєводи руського), з запевненнєм, що він візьме свої способи против заповідженого наступу Тимошка-за котрим, мовляв, треба сподіватись і наступу гетьмана, по тім як він упорається з Поляками-як то заповідає в своїм листі до Лупула. “Ми теж не спимо, і виправивши тепер на берег своє військо, приготовимо з п. Кеменем, Бог дасть, за тиждень більшу силу, а кільканадцять тисяч доброго війська сподіваємься від й. м. господаря мультанського”. Висловлює побажаннє, щоб і Поляки взяли участь в сій боротьбі з спільним ворогом, та добре пильнували замислів “лукавого невтраліста”, себто Лупула,-“бо як він якоюсь штукою вислизне з Камінця, то неминучо приведе Корону Польську до всякого змішання-як показують листи Хмельницького до нього” 2).
Але Тиміш “не дав противникам часу приготовитися до відпору! Слідом за своїми листами, спішно висланими наперед, він поспів з своїм військом в яких небудь 6-7 днів на молдавську границю. Кутнарский каже, що з ними був Богун і Глух, полковник уманський 3),-коли так, то богато в орґанізації сього ефектного походу можна покласти на долю Богуна; але очевидно і Тиміш не був у нім лялькою. Навпаки, се інтересно, що в усіх реляціях не полковники, а він являється властивою фіґурою. Молодий гетьманич показав себе. Могла Лупулова двірня закидати йому немовність і незнаннє чи легковаженнє панських манєр, але де-що він умів. Його похід на поміч тестеві пройшов з швидкістю цікльону. За оден день він з Чигрина опинився за 100 кілометрів у Вязовку, як бачимо з дати його листу. Потім переїзжі Греки стріли його під Корсунем-се вказує його дорогу. Оповіданнє Могилівців ілюструє перехід через Дністер на Молдаву: Тиміш війшов до Сороки, побив Стефанову залогу і став обозом. Відси рушив на Яси і розбивши висланий против нього відділ військ, 30 квітня став над Прутом, в милі від Стефанового обозу 4). Другого дня вдосвіта наступив на неприятеля. Стефан і Кемень виступили против-але не могли витримати козацького наступу і почали спішно відступати. Козаки напирали далі, на переправі через річку Жіжію сильно погромили їх військо, і побачивши таке Кемень не рішився боронити Яс, щоб цілком не стратити свого війська, а взявши з собою Стефана, став тікати за Карпати. Волоське ж військо Стефана побачивши се пустилось і собі навтіки, кому куди було ближче. “Не по вояцки, а по жидівськи тримались, і хоч не ставилися против козаків, а як жиди утікали, але до дому не всі вернулись, лишивши на місці 20 тис.” (!)-пише П. Потоцкий на підставі звідомлення сього післанця, що був очевидцем сеї битви 5). 2 травня Тиміш був в Ясах, і вислав Лупулового конюшого, що був при нім, до свого тестя з оповіщеннєм про “очищеннє” Молдави, закликаючи його прибувати до Яс і приймати владу наново. Так оповідає в своїй реляції королеві про таку блискучу зміну обставин секретар Лупула Кутнарский 6).
