Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
2) Вище с. 465.
3) В сій копії властиво так: iesli co przeskodzi zel nie doidzie w te przyszla niedziele, to pewnie iuz abo nie przyszlo albo nigdy do skutku nie przyidzie- зб. Русєцких ркп. 31 с. 183.
4) Жерела XII с. 178-9.
5) Реляції Конажевского і Щитніцкого, цитовані вище, дальше Реніґера в Жерелах XII с. 182 й ин. Подія сталась очевидно в липні-Реніґер знає про неї 3 серпня вже в Царгороді, Конажевский 2 серпня в Камінці.
6) Жерела XII с. 187.
7) Пише се нунцій, в депеші з 24 серпня, але в формі дещо неясній: чи се козаки заявили, що волоський господар буде посередником, чи польський уряд одержав самостійне запевненнє-від самого господаря очевидно.
8) Реляція Торреса 10 серпня, значить відомости Щитніцкого належать до останніх днів липня.
9) Monumenta Hungariae XVIII с. 673-4.
ОСТАННІ ПЕРЕГОВОРИ І ВЕСІЛЛЄ ТИМОША, ВЕСІЛЛЄ ТИМОША 30 н. с. СЕРПНЯ 1652, ПОГОЛОСКИ ПРО ПОЛІТИЧНІ ЗАЯВИ, НА ВЕСІЛЛЮ ТИМОША.
Гетьман вирядив сина десь коло 10 серпня н. с.; сам не поїхав: замісць себе вислав з ним свою праву руку-Виговського. Того саме дня Виговський писав до путивльського воєводи, попереджуючи його на випадок, якби до нього була яка відомість або грамота від царя, щоб воєвода її затримав у себе, до повороту і відомости від Виговського-“бо тепер до Волох отъЂталисмо и не скоро вернемъся; але я дам знати, коли мнЂ тоє ваша милость прислать маєшь, бо забавълюся в Волошех час немалый, и безъ мене нЂкому нехай не будет явлено, што є. цар. вел. мнЂ повилЂвает творити” (переправлено на “служити”) 1). Про дальші подробиці сеї шлюбної експедиції не маємо нічого з української сторони, і тому мусимо звернутися до тих реляцій, які маємо з польської. При всім неприхильнім настрою до сього інциденту, до молодого гетьманича і його весільної дружини, що змушує вважати польське освітленнє подробиць епізоду за тенденційне, богато в них зістається такого, що дає деяке поняттє про дійсні відносини і факти.
Пічну з польського анонімного оповідання (рукописної збірки 231 бібл. Осоліньских), наведеного з деякими скороченнями і поправками ще Шайнохою; воно нераз повторялось потім за ним, але досі ближче не було аналізоване. Порівняннє з иншими жерелами показує, що воно було дуже свого часу поширене і широко використовувалось, з огляду на масу подробиць, як джерело достовірне, і для панських почувань приємне. Бо представляло ненависну Козачину в світлі некориснім, як грубу і некультурну масу, а небезпечне з становища польских і ріжних заграничних політиків спорідненнє гетьмана з волоським воєводою малювало в вигляді абсурднім, навіть монструальнім. З депеші пруського резідента на польському дворі Адерсбаха, писаної з королівської кватири 19 жовтня, видно, що се оповіданнє переслав королеві сам господар з своїм листом остерігаючи перед ворожими замірами Хмельницького і очевидно представляючи шлюб своєї доньки актом вимушеним, з котрим господар не мириться і миритись не хоче 2). Сим мотивом перейняте й оповіданнє-яке з огляду на сю депешу мусимо вважати не тільки автентичним 3), але й офіціозним так би сказати. Адерсбах зараз же вислав курфірстові його переклад 4). Альбр. Радивил використав се оповіданнє в своїм дневнику. Маємо явні його сліди у Твардовского і т. д.
Я наведу його тут в повнім перекладі користаючи з польського тексту Осол. і перекладу Адерсбаха (місцями його варіянти безвартісні, бо походять з непорозуміння 5), але деякі мають значіннє, і можуть походити від відмінного ориґінала, так що спростовують польський текст):
Вже сталось те, що Бог від віку для милої дитини господареві й. м. призначив, або що від неминучого фатуму сього дому минути не могло. Він того ніякою мірою не міг обминути по тім як погромлено польське військо під Батогом і обложено Камінець-бо Хмельницький звідти післав зараз послів до господаря й. м. з докорами, аби віддав Тимошеві 6) доньку свою згідно з давньою обіцянкою в товаришку життя і ложа, і господар се мусів учинити-не так з охоти як з страху 7), і зараз післав свого братанича в застав до Чигрина. Потім, по довгих посольствах з обох сторін що до весільного акту, д. 16 серпня надішов пан Тиміш до Ямполя, а господар й. м., як пан мудрий, виправив на привитання його до Сороки пана Тому, великого дворника, з 6 тис. війська; вислав карету і шість коней, також всяких віктуалів, вин, медів велів наготувати, аби його в Сороці як сина трактовано, а відти до Яс спроваджено.
Тиміш же так учинив. Післав до пана дворника до Сороки, запрошуючи його до себе до Ямполя, а коли п. дворник, не хотячи противитись його волі, переправився на ту сторону Дністра, затримав його при собі, боячися зради. І ще не досить: написав зараз до господаря й. м., аби прислав йому в застав й. м. п. гетьмана, свого брата рідного. Мусів господар й. м. і то вчинити і післав хоч і з захмареним чолом 8) свого брата до Ямполя. Скоро той приїхав до Ямполя, п. Тиміш теж почав переправлятися з військом на сей бік-ві-второк 26 серпня 9). В середу ночував у Більцях, в четвер за Прутом в Коічанах 10), а в пятницю перед полуднем виїхав до Яс. Господар й. м. виїхав на привитаннє непожаданого сина з їх м. панами боярами і з 8 тис. війська. Мав при собі господар й. м. 6 хлопців гарно вбраних по турецьки, і кавалькаду в богатих уборах; їхав як монарх-всеї величи я не можу й описати гідно. Зближивсь і Тиміш з 3 тис. Запорозького війська, та хоч і кажуть, що на вибір вибране, але велике було ледащо 11). А коли наблизились до себе на чверть милі в одній долині, військо господаря й м. стало гарно двома шпалєрами, а п. Тиміш гетьманич, весь час побоюючися (зради), велів свому війську йти наче на неприятеля, лавою з гори, і військовій музиці велів грати, а з'їхавшися позсідали з коней і привитались. П. Тиміш обняв батька тільки на половину, але господар й. м. поцілував його по батьківськи. Учинив господар й. м. промову до нього: про утіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз стоючи як вкопаний 12), а Виговський за нього відповідав. Кавалькади мав п. Тиміш 9 коней, абиякі й худі; два сідла були коштовані: одно шите перлами, друге богато гаптоване золотом. Сам був в кармазиновім отласовім жупані і в оксамитній ферезії на соболях-але не на його крій. Парубок молодий, осповатий, зросту немалого, досить тяжкий і незграбний 13). Мав два ридвани по шість коней 14), скарбовий віз один, візків простих 400-набрано на них соли, мабуть для зиску. Полковники були на добрих конях, всі в польських шатах, убори срібні; але таких небогато, а більше абияк 15). По сім п. Тиміш обік господаря й. м. виїхав до міста. На в'їзд його бито з гармат. Музика військова і всяка инша галасувала, особливо Турки й Цигани. Господар й. м. запровадив (Тимоша) до своїх покоїв, розкішно прибраних. Презентував йому свого господарчика Стефана і богато з ним розмовляв, висловлюючи радість і утіху з його приїзду. А пан Тиміш як попереду мовчить, тільки Виговський за нього відповідає. В покою у панни-молодої почали танцювати дівчата, Цигани грали на своїх сербах 16). А господар відійшов до инших покоїв, кажучи панові-молодому аби відпочив по таких трудах і від порохів обмився. Визначив декотрих з своїх покойових, щоб йому услугували. Приступила його асистенція: Виговський, Тетеря й ріжні покойові його-єсть їм осібний реєстр; приступили й декотрі волоські бояре, а він поглянувши на них, як вовк з-під лоба 17), дістав ножа і обернувшися задом, за позволеннєм 18), почав собі нігті обтинати при боярах.
Полковникам, осаулам і сотникам визначено господи в місті, кожному дано приставів і все потрібне. Табор же став під Виноградом, і великі шкоди чинив мешканцям яським. Жиди ані показувались, бо котрих заскочили, добрий окуп мусіли давати.
