Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Одного сього, коли ми згодимось уважати його за факт, буде досить, щоб поставитися з серйозною увагою до сього “роману” гетьманича. Романтична сторона здається мині як раз дуже мало фактичною, а політична дуже серйозною! Але не тільки тут, а і в инших сторонах українського життя се реальне скомбінованнє козацької гетьманщини з династичними звязками господарів (а з ними вважала себе повязаною так чи инакше ціла купа аристократичних домів Польщі й Отоманської Порти), з відносинами отаманських васалів і т. д.-не могло минути безслідно. Ми повинні шукати далі відгомонів сього яскравого факту, що так струсонув уявою всіх сусідів. Перспективи заступити дотеперішню Річпосполиту федерацією Польщі, Литви й України, що висувається в пропозиціях Радивила, знайшли кілька літ потім свою конкретизацію в українсько-семигородсько-шведських переговорах, потім в Гадяцькій унії. Поради Радивила Хмельницькому стати приятелем шляхти й спертись на неї, знаходять втіленнє в політиці гетьмана супроти Волинської і Пинської шляхти, в звісній хартії виданій старим Хмельницьким перед смертю і т. д. По смерти Януша він бере в свій протекторат Радивилів. Так, сей рік, що пройшов між шлюбом Тимоша і його смертю відкрив сучасним діячам богато можливостей, яких вони доти не підозрівали.

Не ставлячи своїм завданнєм вичерпати сю тему вповні в рамцях сеї книги- що було б неможливо -я тим не менше вважаю потрібним спинитись досить докладно не тільки на фактичних перипетіях сеї історії, але також і на ріжних відбиттях її в свідомости і уяві сучасників.

Від Грека Іллі, що їздив від гетьмана до господаря підчас Батозько-Камінецької експедиції чули ми, що при відновленню старої угоди про ожененнє гетьманича з господарівною, визначено річенець весілля на день 21 (31) липня 1652 р., а місцем з'їзду- Ямпіль і Сороки, і на забезпечення сеї умови господар дав заставцями свого племінника і кількох визначніших достойників (с. 445). Поруч сього авторитетного свідчення ми, правда, маємо такі звістки, що подають раніший річенець весілля- але свідоцтво Іллі безсумнівно певніше, і воно потверджується иншими відомостями. Так підсудок камінецький Конажевский 2 серпня н. с. доносить свому патронові (не названому по імеии в сій копії): “Весіллє Тимошкове, що припадало минулої неділі (28 липня н. с.) відложено до сеї будучої, і господар й. м. готується до нього. Але я певний, що коли щось перешкодить, так що і в ту другу неділю воно не прийде (до кінця), то воно вже ніколи не здійсниться ³), дай Боже аби той звязок не здійснився ніколи-бо коли б не розійшовся, то в скорім часі наробив би нам клопоту”. Очевидно, пан підсудок виходив з переконання, що Лупул далі шукає всяких способів відкрутитись від сього шлюбу; але його віщуваннє не справдилось. Які б там не були настрої Лупула в сій справі, але він побачив, що далі сю справу тягти і викручуватися з неї неможливо-бо се принесе нове спустошеннє Волощини, гірше від попереднього, і бозна що далі.

Австрійський посол в Варшаві Джірардіні, доносив при кінці липня між тутешніми відомостями, що “молдавський нарід настає на свого господаря, аби він забезпечив згоду з козаками і Татарами, віддав доньку за сина Хмельницького і виповнив свої обіцянки і домагання Хмельницького,-а той можливо протягає сю справу, певний того, що фортуна скоро відвернеться від козаків” ⁴). До розвязки причинився маленький інцідент, зробивши ще більш реальною перспективу козацько-татарської пімсти за недодержаннє умови. Польський аґент Ромашкевич бувши в Криму взявся відправити польських бранців, значних польських шляхтичів, очевидно ґарантуючи ханові, що він за них дістане умовлений викуп; але в дорозі вони втікли і то в таких обставинах, що кримський хан побачив в сім руку Лупула як їх приятеля: мабуть сіли на молдавськім березі на якийсь корабель і на нім утікли до Царгороду. Він страшенно розгнівався на Лупула, грозив його знищити; домагався щоб господар або вернув йому сих бранців або виплатив за них весь умовлений окуп і под. ⁵). Лупул перед тим міг іще сподіватись, що після непорозумінь козаків з Татарами під Камінцем у них не так легко прийде до порозуміння для спільної експедиції на Волощину, тепер навпаки-мусів рахуватися з правдоподібністю, що Татари візьмуть ініціятиву нового нападу на Молдаву і постараються притягти Хмельницького, коли він не буде задоволений в своїх матримоніяльних плянах.

Так власне се й пояснює одна царгородська реляція до угорського палятина Пальфі про шлюб господарівни: “Інтенція Лупула ясна-скріпити своє становище через сей шлюб і за посередництвом козаків помиритися з татарським ханом: бо той з приводу значних польських бранців, що їх (Лупул) через свідомих людей ніби то випрактикував з вязниці і вирядив сюди через Чорне море, відгрожується йому походом на його край, щоб вибити всіх до сьомого року” ⁶).

Так от збувши може навмисно визначений для весілля річенець 31 липня, Лупул далі вже не протягав справи. Весіллє, правда, спізнилось не на тиждень, а на цілий місяць, але все таки відбулося, всупереч камінецьким пророкуванням. А коли воєвода далі старанно підчеркує на польську адресу своє крайнє небажаннє своячення з Хмельницьким, то очевидно робить се вже для того щоб оправдати свою поведінку в польських очах і заховати в повній мірі приязнь польських двірських і маґнатських кругів. Для сього запевняє з одної сторони, що він віддає доньку за гетьманича тільки з примусу, з другого боку-що він се своє посвояченнє сподівається використати в інтересах польської політики. Ми бачили, як підчас козацького посольства в Варшаві в 20-х днях серпня вже було принято урядовими кругами до відома, що молдавський господар виступає посередником між Польщею й козаками ⁷).

Два тижні перед тим єзуїт Щитніцкий привіз секретні пояснення Лупула про причини, які його змушують погодитися на шлюб доньки з гетьманичом, і вони належать якраз до того часу, коли минав визначений річенець: “Він свято запевняє, що віддає доньку за сина Хмельницького, тому що не може поступити инакше. Сей шлюб не має сили, бо він відбувається не з свобідної волі, а під примусом, иншим часом він забере свою доньку назад. Весіллє відбудеться в Ямполі, місточку Замойского. Лупул заявляє і обіцяє, що коли Корона упорається з козаками і захоче пімститись і воювати Татарів, він поможе грошима і людьми, але з козаками зачіпатися не хоче” ⁸).

Ракоцій, хоча з великими побоюваннями дивився на посвоячіннє козацького гетьмана з своїм непевним сусідом, скористав з сеї нагоди для відновлення приязних зносин. “Не мавши вже довший час певних відомостей про стан і здоровлє вашої вельможности, тепер коли загальна поголоска йде, що ваша вельможність або особою своєю або через свого посла має бути присутна в Молдавії з нагоди шлюбу вашего сина з дочкою вельможного господаря молдавського,-вважаємо своїм обовязком, при тій особливій приязни, яка між нами істнує, побажати синові вашому щасливого подружя, а вашу вельможність привитати і запевнити, що наші приятельські почуття до в. вельможности і нині лишаються незмінними, хоч ми такий довгий час не мали змоги засвідчити їх ні листами ні через послів наших”-писав вів гетьманові 25 серпня. А одночасно в листах до Виговського і Тетері, висланих з Тимошем до Яс, висловляв здивованнє, що так довго не мав від них ні листів ні післанців, і так само запевняв у своїй незмінній приязні ⁹).

Господар Матвій, як побачимо далі, также прислав свого посла до Яс-був він на Тимошевім весіллю, і мабуть для того був і присланий.

Поки що ніщо не віщувало тих страшних наслідків, які за собою сей шлюб потягнув.

Примітки

¹) Найбільше посприяв поширенню сього романтичного освітлення польський історик-романтик Кароль Шайноха, своєю студією (Domna Rozanda). Вона оперта на солідній літературній і документальній підставі (використано й не виданий матеріял-головно з рукописів львівської бібліотеки Оссоліньского). Але автор даючи подіям одностороннє-романтичне освітленнє, додав і ріжні досить довільні риси для збільшення того вражіння, яке йому хотілось. За ним пішов і Кубаля в двох своїх студіях, присвячених подіям 1652 і 1653 р.: Krwawe Swaty i Wyprawa Zwaniecka, i Костомаров в своїм Б. Хмельницькім; під його редакцією, з його доповненнями вийшов також переклад студії Шайнохи, зроблений Ф. Неслуховским в Рус. Мысли 1881 кн. VI, і нарешті під сильним впливом Шайнохи-Костомарова (мабуть сього власне перекладу студії Шайнохи) написана стаття Семена Венгрженовского: “Свадьба Тимоша Хмельницкаго. Епизодъ изъ исторіи малорусско-молдавскихъ отношеній” (Кіевская Старина 1887 кн. 3 і 5).