Кулінарні фіґлі - Матиос Мария Васильевна (электронные книги без регистрации TXT) 📗
А решту – дофантазуйте…
Що це Ви, моя золота, насупилися, як індичка без індика чи теличка без бичка, і готові мене пошматувати?
А-а-а… То так і скажіть, що Ви сердиті на нього звечора!
Ну і нехай собі.
Хіба Ви ще не зрозуміли, що кухня – це дуже точний інструмент для помсти чи покарання?
Це Ваша ексклюзивна пенітенціарна система.
А-а-х… Ізвечора Він сказав чортзна-що у Ваше чутливе вушко, яке не пропускає не тільки жодного звуку, а навіть інтонації, з якою той звук вилітає з його твердого горла?!
Ми йому зараз влаштуємо!!!
Я пропоную не чорт знає що, а тільки хтозна-що для чоловіка. Він же вчора сказав хтозна-що, а Ви цим бумерангом сьогодні бац – і припечатайте песиголовця. Побачите, як увечері повзатиме аеродромом Вашого ліжка, вимолюючи хтозна-щодля свого невтоленного хтозна-чого.
А Ви йому – дірку од бубличка!
Ви думаєте, це я отак собі заговорила про казна-що!
Нібито робити мені нічого!
Я, як хочете знати, також буваю люта на свого. Отоді я отак – щоб не видно злості – гострозубою гадючкою викладаю перед ним хтозна-що: фаршировані бублики.
Хоп! Це – як удар під дих! Йому перехоплює дихання, бо Він знає, що бублики від Мене,це все одно, що гарбуз женихові від дівки.
Ох, яким же солодким, винахідливим, незбагненним і казна-яким стає мій любий чоловічок, як тільки перед носом йому запахнуть бублики з духовки!..
Ох, яким же змієм-спокусником дивиться він на ту смакоту (не на мене), подаючи перший умовний знак про усвідомлення своєї провини переді мною!
А другий знак – це чиста від страви тарілка. А третій – ласий погляд у бік спальні. Сказано ж бо, що прийдуть до тебе три празники в гості.
У хвилини найбільшої лютості раджу і Вам взятися за бублики. І не треба сварки. Хай знає, Ваше чудо горохове: бублики на столі – сварка на язиці.
А чоловіки страх як не люблять сварливих жінок. Він легше з'їсть кілограм того хтозна-чого, аніж вислуховуватиме Ваші образи.
Отож, тореадоре у спідниці, сміливіше до бою! Витягуйте на світ Божий в'язочку мініатюрних бубликів, навіть якщо вони дворічної давності!
Замочуйте їх на дві години в молоці. Після того обкачайте в муці, яйці, обсмажте на сковороді з одного боку.
Тоді зверху на обсмажений бік покладіть фарш: кульки м'ясних чи рибних фрикадельок, чи тефтельок,
чи кульку сиру із сметаною,
чи натертий твердий сир із вареним яйцем і сметаною,
чи ще казна-що.
На фарш витисніть горошину кетчупу, на кетчуп покладіть зелень – і легкої і щасливої дороги! або, як кажуть, румуни drum bun! – покладіть в розігріту духовку на 10-15 хвилин.
І хай Його нечиста сила годує, пере шкарпетки і спить з ним, якщо Він не зрозуміє, що злостити Вас не слід!
І хай тішиться, що таки заробив від Вас не дірку од бублика, а фаршировану дірку.
А Ви мовчіть, що й не думали пригощати його діркою від бублика, бо й справді: чоловік все-таки. У гаманці і в штанах щось та є,виправдовують у наших Розтоках кожного чоловіка.
Хоча, любі мої, може, він не такий вже й поганий, як ми іноді думаємо. Ось бачите, як розчулили Ви отим – нічого робити– свого чоловіка.
І його настрій поганий минає.
І Ваша роздратованість розтоплюється, як маргарин на вогні.
Вони ж, як великі діти, наші любенькі чоловічки. Нашкодять – і в кущі або за нашу спину. І мовчать, як партизани під час тортур, про причину своїх душевних мук.
А ми теж хороші – ні, щоб вникнути у суть проблеми, – а відразу «наїжджаємо», як наші доблесні податківці на чесного бізнесмена, та не отого, що чваниться легальною «хатинкою» на якомусь Кіпрі чи в Андалузії, а того, що доправляє через кордони торби із китайським текстилем чи турецькою шкірою. А шкіра ж то із наших, українських корівочок! Ось хто повертає вітчизняні капітали додому! І ні, щоб сказати «дякую», так відразу ж рекет!
А Ви також навчилися бути добрим рекетиром для чоловіка, надивившись дурних американських фільмів і наслухавшись іще дурніших українських новин.
Та чи знаєте Ви, мої золоті голубки, якими іноді мізерними можуть видатися світові глобальні проблеми у порівнянні із проблемами окремої людини?
Знаєте!
Отож бо.
Отож бо – бережіть одне одного як можете і поки можете.
Життя – воно штука мінлива.
Але завжди пам'ятайте, навіть у час найбільшої лютості: двічі жити ніхто не буде! І сварячись – все одно доведеться миритися. Якщо, звичайно, у вас не «мухи» в голові.
ВІД ПАРКАНУ ДО ОБІДУ
Я знаю, що буває така мить, коли, збаламучені чорними підозрами, поточені ревнощами, злістю чи ще чимось, доведені до передафектного стану «кипінням у собі» на власного чоловіка, ми, жінки, впадаємо думками у крайнощі. Ні, боронь, Боже, – ніхто на нього атентат не влаштовуватиме. Але ось отак, щоб якось відомстити… та щоб болючіше… та з кимсь іншим…
Воно то так… Лють – сильніша від розуму і глузду.
Але ж ми з вами навіть не з власного досвіду знаємо, що хвилинна лють – де майстрування дому на піску. Хіба ні?
Хіба наші миттєві ефемери, пов'язані з поганим настроєм, затаєними образами чи накопиченими незгодами, можуть дорівнятися (вже не питаю, чи можуть замінити) смак повноцінного сімейного життя?!
Та ніколи, нізащо і за жодні гроші,сказали би в Розтоках!
Якими би винахідливими ми не були у нашій миттєвій помсті чи просто примсі, насправді ніхто з нас не хоче ефемерного щастя і дому, зведеного на піску.
Хоча в житті й справді, як на довгій ниві. Колотить нас кохання, заходить у голову дуренство, а в курені добре лише під час відпочинку. Та ще за столом.
Ви пам'ятаєте отой свій перший Курінь для Нього, збудований Вашими руками з тіста і вишень? Про який Ваш теперішній багатолітнійчоловік нагадує щоразу, як тільки Ви заводите розмову про те, що пора розширювати квартиру чи починати будувати будинок на березі озера або під лісом.
Але ми, моя люба, давно дійшли висновку, що дім на піску – сховище ненадійне і не дуже тривале, і нам із Вами – геть зовсім ні до чого.
Ні-ні… я ні на що не натякаю. Я ж не є прозірлива, як Ванга, і передбачлива, як Глоба. Про Вашдавній курортний (одноразовий до того ж!!!) роман чути не чула, знати – не знаю.
Дорікати – не дорікаю.
Моралей не читаю.
Розумію: спека, море, і все решта диктує не так бажання подвигів, як точить підступна думка: а чи я ще здатна запалити пригаслий вогонь у серці?!
А Ви в житті не раз довели, що здатні на більші подвиги, ніж скороспілий і скороминущий курортний
флірт, який залишив у душі легкий, неначе шифонна блузка, флер свіжості, а більше нічого і не залишив. Ну, й слава Богу, що все змито, як пісок водою. З усіма трапляється…
Ви ж бо, голубко, маєте під ногами твердий ґрунт – сім'ю і аж десь на саміському споді пам'яті – забутий спогад про свій гріх і дрібне злодійство на морі.З часом цей спогад блідне, як фарбовані стіни – і, дивись, уже й самій важко повірити, що то було з тобою – оте літнє короткочасне злодійство, яке, на щастя, не розірвало ні серця, ні душі.
ЗлОдійко,
хапайся за полу
Цього золотого чоловіка,
Що тебе так легко недорікою
Робить –
Обертає на смолу
Тіло молоде і потайне –
В непритомних водах поцілунків,
Наче вийшов з галицького бункера
І боїться: скоро ніч мине,
