Кулінарні фіґлі - Матиос Мария Васильевна (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Поки вони доходять – готуєте квасолеві або соєві котлетки. Звечора Ви вже зварили квасолю (першу воду через 5 хвилин після початку кипіння – злили), пропустили через м'ясорубку, змішали із невеликою кількістю м'ясного фаршу, додали сире яйце, ложку крохмалю, трохи смаженої цибулі, трохи – сиру (бажано домашнього, хоча можна і того, що вже третій день сохне в холодильнику), зробили маленькі акуратненькі котлетки, посмажили – і будьте ласка. До речі, такі котлети вигідні тим, що їх можна їсти й холодними, розігрітими на другий чи й третій день – а вони свого смаку не втрачають.
А ще такі холодні котлетки можна подати до гарячих книґлів (кнедлів), які приготувати – раз плюнути. Тобто треба зварити картоплю. Розтовкти, додати жир, 2 яєць, 3 столові ложки сметани, сіль, перець. Замісити тісто. Скрутити рулетом. Порізати кубиками і зварити або обсмажити на сковороді. Смачно, як у мами! А як ще смачну підливу зробити на свій смак!
Ні, я розумію, що Ви навіть за умов усієї своєї лінькуватості все одно хотіли би повипендрюватися навіть сьогодні. Хіба я перечу?
Як зробите маїну – то вже точно надовго утримуватиме у своїх руках петрів батіг для чоловіка, як запорозький гетьман булаву.
Але це, моя люба, – страва гонорова. На Буковині сказали б, весільна. Та що нам, молодим і охочим, вартує зробити весілля а хоч би вже. «Отут і вже»,як люблять казати мої ліричні героїні. З маїною на обідньому столі. Ну, нічого, пововтузитеся трохи. Бо ж не тільки душа, але й руки зобов'язані трудитися. Токмо у шлюбі.
Весілля – то й весілля. Або я перечу? Аби не сварка. Та перш, ніж братися за приготування цієї незвичної страви, ввімкніть магнітофон із весільною музикою. Запевняю: вона додасть Вам «духу» для такого «подвигу».
Отже, маїна. Так називається старовинна, як самі 600-літні Чернівці, єврейська весільна страва, яка дотепер залишається родзинкою буковинської кухні. І, як розповідав мені теперішній (чотириразовий!) чернівецький мер Микола Федорук, маїною завжди приймають делегації із Чернівців на землі обітованій, куди лише з Буковини за останні 10-15 років виїхало кілька десятків тисяч євреїв. Особливо пишаються маїною у місті Назареті, яке «товаришує» з Чернівцями. «Дрібничка – а приємно», – додає мер, прицмокуючи губами від згадки про смак цієї страви.
Я також прицмокую, замішуючи тісто для маіни.
Для цього я беру
2 яєць,
0,5 л кефіру,
пачку маргарину,
0,5 чайної ложки соди,
1 столову ложку оцту
і борошна стільки, щоб вийшло дуже м'яке тісто. Добре вимішую. Накриваю мискою, а зверху кладу каструлю з гарячою водою. Через півгодини розкачую і витягую тісто до товщини цигаркового паперу. А потім натираю олією, щоб не висихало.
Далі на корж рівномірно викладаю відварену домашню локшину, заправлену півкілограмом підсмаженої цибулі і збитими 3 яйцями. Зверху на локшину викладаю м'ясний фарш. А фарш повинен бути дуже жирним. Так ось, жирну свинину спочатку треба протушкувати, перемолоти, змішати зі смаженою цибулею, меленим перцем, сіллю.
Далі начинене тісто треба згорнути рулетом. Викласти швом донизу на добре змащене деко. Ножем робимо надрізи на рулеті, тобто ділимо на порції, які повинні бути до 3 сантиметрів завтовшки. Рулети добре змащуємо олією, не жаліючи її: все одно всмокчеться. Пекти треба в не дуже гарячій духовці.
І якщо Ви навіть подасте маїну без додаткового гарніру – смаженого м'яса чи тушкованої курки – смак страви від того не погіршиться.
При бажанні маїну можна робити із начинкою не м'ясною: шарами – кориця, горіхи з цукром, вишні, абрикоси, знову горіхи. А таку маїну подають гарячою до доброго чаю. Краще – із м'яти чи вишневих гілочок.
Годі, годі… розумію Ваше невдоволення, по-перше, складністю рецепта, а по-друге, пересиченням м'ясних страв на обідньому столі. Так і справді недалеко втекти від багатства, бо того м'яса не накупишся! Уже чую Ваш окрик, що, мовляв, такого їстовитого чоловіка,як сказали би в моєму селі, легше убити, ніж прогодувати.
Прошу Вас, не лементуйте, як сварлива свекруха. Не хоче сьогодні м'яса – буде йому риба. Запечена у фользі риба на обід – саме ТА. А риба – це клас. Щойно із ставка. Добре почищена. На фользі. Всередині нафарширована кільцями цибулі й тертою морквою. Посолена. Поперчена. Майонезом змащена. Тут же на фользі, по праву сторону риб'ячої слави – зо дві навпіл перерізані картоплини. Змащені також майонезом або шматочком підсоленого коров'ячого масла «Еней». Мені, скажімо, дуже подобається до цієї страви майонез «Чумак».
Щось навіть у самій страві є таке – чумацьке: риба – Крим – сіль – мандрівник Еней – Чумацький шлях короткого життя…
Гарненько прикриваємо фольгою верх страви. Кладемо в духовку. А потім подаємо на стіл так, як є: у фользі. І зі слинкою в роті.
1 хто скаже,що це – несмачно, той буде битий.Не я вигадала: так кажуть у нашому великому селі. А село направду велике, як на наші – ще більші – гори: майже 2 тисячі люду. З дітьми, пенсіонерами, робітними і безробітними і тією сотнею здорового люду, в основному дітородного віку, що гне свою спину в Европі, як любив казати світлої пам'яті Василь Кожелянко: Еспанії, Італії, Греції, Португалії і навіть Злучених Стейтах Америки.
… Та розумію, що Вашому чоловікові може в цей день не хотітися риби, навіть запеченої, як іноді після напруженого трудового дня Йому не хочеться навіть Вас. Що ж… Буває.
Головне – не журитися. Хай журяться коні, а вороги – рахують собі зуби і ребра,вважають у Розтоках. А Ви тим часом відрахуйте 16 ложок білюсінької муки, змішайте з 1 літром теплого молока, посоліть,
додайте трішечки гашеної соди,
2 яєць,
влийте у тісто олії – і смажте млинці.
Тонкі і прозорі, як Ваші колись дівочі руки. А тоді нафаршируйте їх відвареними і двічі пропущеними через м'ясорубку, заправленими спеціями, потрухами чи печінкою, можна сиром з ізюмом, горохом, тушкованою капустою, квасолею… можна всім, на що багата Ваша фантазія.
Ви помітили, що останнім часом чоловік себе погано почуває? Ну, що ж моя люба… не завжди у середу ПЕтра,кажуть у Розтоках. Чоловіча спромога також не безконечна. А Ви, яко великий український дипломат (хоч Ви й не головували на Асамблеї ООН, і взагалі ніде не головували, окрім кухні) натякніть кулінарно-дипломатично, що все, мовляв, розумієте, чоловіка жалієте, дбаєте, любите і т. ін.
Як це зробити? Простіше простого: покласти перед ним страву під назвою ахілесова п'ята чоловіка, або, іншими словами кажучи , горішкиз долини чорних троянд.
Ви нічого не розумієте? А що ж тут розуміти? Зараз докладно розкажу рецепт – і все стане на своє місце. Берете пачку сиру (бажано, не мокрого), яєчний жовток, 2-3 ложки манки, цукру до смаку. Добре перемішуєте.
І закидаєте в окріп, надавши форми ахілесової п'яти чоловіка.
Як? Ви прожили з ним – надцять і трохи більше років і не знаєте найвразливішого його місця?! Ага! Здогадалися – бо усміхнулися.
Але все ж рекомендую не називати вголос назви, якщо він і справді має проблеми із п'ятою,умовно кажучи. Образиться. Краще поруч із цими сирними кульками нібито ненавмисно відкрийте сторінку з роману «Учора нема ніде» і підкресліть те місце, де сказано про два соромливі горішки із долини чорних троянд.
Розумієте, як це романтично?
Є надія, що не образиться, а втішиться за натяк, ще, чого доброго, почне думати про ту Вашу долину, в якій не блудив уже бозна-скільки…
Ви й далі не розумієте, чому так названа ця проста страва? А тому, що увесь цимус, тобто весь смак і неповторність – у підливі, про яку я Вам зараз розкажу.
На сковороді треба підсмажити мелені сухарі, додавши трошки масла, а потім влити туди меду. І ось оцю потемнілу чи поруділу медову помадку вилийте на сирні кульки-горішки.
