Кулінарні фіґлі - Матиос Мария Васильевна (электронные книги без регистрации TXT) 📗
Але продовжимо тему похмілля.
А ось дати чоловікові розсолу з-під квашених (Вами! з Вашого ж городу!) огірків іще до того, як Ви дасте Йому все решту – це ж хвилинна справа.
Ви не вмієте квасити огірки? Рецепт знайдете трохи далі у цій же книжці. Якщо і розсіл не допоможе, негайно несіть трилітрову банку томатного соку (також із власних запасів)і напувайте Його, як маленьку дитину – своїми руками, приціловуючи в чоло, неначе алкогольного мерця.
… Таким чином, мої голубки, найгірше – похмілля – минулося.
А ми продовжуємо готувати звичайний обід.
На закуску, очевидно, знадобилося б щось квасненьке. Можна подати домашні зелені квашені помідори (рецепт далі).
А на першу страву таки треба гаряченьке. Якщо не маєте натхнення варити класичний червоний борщ під кодовою назвою смерть суперниці, зробіть суп із манними кльоцками і м'ясними кульками.
Христа ради, не питайте, що таке класичний червоний борщ, бо візьму і розкажу!
Тоді Вам доведеться завжди тримати:
сушені гриби (хоч кілька, а в борщику мусять бути – не так для смаку, як для пікантності),
жменьку біленької квасольки, бурячок, капусту, свіже яблучко,
зо 20 штучок ізюму або мороженого кизилу,
морквочку,
шматочок м'ясця,
спеції,
сальце
і ще всякої трахамудії,
аж навіть малюсінький шматочок шоколаду. Та з борщем довго, як із жінкою у зимовій одежі, вовтузитися. Поки той буряк із морквою протушкуєш на сковороді (я ніколи його не варю), поки те-се… а борщ, між іншим, як і холодець, треба варити відкритим і на малому вогні. Не завжди часу вдосталь.
А суп із кпьоцками – це чудо, як посуда фірми Цептер. Знаєте чому? Бо готується швидко. Швидше, ніж я про це розказую.
Найперше я розморожую жмені дві м'ясного фаршу, який майже завжди є в холодильнику у кожної господині, кладу на вогонь каструльку води. Далі б'ю два домашніх яйця, відділяю жовтки і змішую їх із жменькою манки. Добре солю. Додаю меленого перцю. Вода тим часом гріється. І я туди кидаю корінь петрушки. В іншій посудині – там, де яєчні білки, роблю фарш для м'ясних кульок – тефтельок. Розбиваю ще одне яйце, додаю, якщо є, півложки крохмалю, розмішую із м'ясним фаршем. Солю, перчу, додаю трохи меленого коріандру. На крупній тертці тру моркву. Вода вже кипить. Туди чайною ложкою кидаю манні кльоцки (вони повинні добре поваритися), далі – кльоцки м'ясні, моркву, спеції. Зелену петрушку (із морозильника, якщо немає свіжої) кидаю уже після того, як вимкну вогонь.
Хіба не приємно дивитися, підперши голову руками і сидячи напроти чоловіка за обіднім столом, як він уминає, аж тріщить за вухами, нехитрі, але завжди новаторські Ваші страви?!
Дарма, що не питає: «А ти їла, моя люба?»
А Ви подумки відповідайте: «Бігла через місточок, вхопила салату листочок…» Хіба цього мало? Але щоб отак дивитися, дивитися на трохи розповніле обличчя, дорогі зморщечки довкруг очей… черевце, яке нагадує Ваш живіт за місяць до перших пологів… Ідилія!
Ось таке воно, наше сімейне жіноче щастя. Із дещо всупокоєним серцем, із меншою кількістю адреналіну в крові.
Ви пригадуєте, моя посестро, оту першу вечерю з Ним? Червоний фарширований буряк у вигляді серця?
А сьогодні подайте йому своє серце також. Втихомирене стабільним життям.
Ви думаєте, оці брехуни-політики, які говорять про стабільність, – кому вони повинні завдячувати таким новаторським слоганом, якому би позаздрили найдорожчі світові іміджмейкери: «У нас не було війни – у нас стабільна стабільність»?!Що означає «у нас повний п…» (порядок тобто).
Звичайно ж, завдячують нам, жінкам, які завжди в сім'ї прагнуть стабільності, поміж тим таки добре чуючи поштовхи свого серця, коли рідна чоловікова рука лягає на груди.
Ось і зваріть на сьогоднішній обід заздалегідь розморожене теляче серце. Поріжте його за бажанням на кубики або ж стружкою. Додайте цибулю кільцями. Майонез. Посоліть. Поперчіть. Зверху прикрасьте зеленню. Смачне – як Ви колись після шлюбної ночі… Втихомирене серце називається ця холодна страва.
Що? Ви хотіли б на першу страву щось таке, що готується ще швидше? Будьте ласка, кажуть у Розтоках.
Але для цього потрібна домашня локшина. Я ж знаю, що у Вас вона є, бо Ви, як у радянські часи піонерка, завжди готові до того, що хтось, а тим паче – рідний чоловік – вішатиме Вам на вуха локшину. Аніж вона має звисати з Ваших маленьких акуратненьких вушок, а то й самих плечей, хай кипить у курячому бульйоні. Немає курки? Є кубик. Розкришіть два кубики, вкиньте домашню локшину, зелень – і готово. І без м'ясця – щоб не переїдався.
Ніколи не переймайтеся і не драматизуйте жодної житейської ситуації. Краще перетворіть її в жарт. Довше і смачніше проживете.
Був у нас у селі один такий сміхован – Маковій. Що вже жартувати умів, іншими словами кажучи, домашню локшину вішати на вуха і куди треба – куди там!
Питають Маковія сільські чоловіки коло магазину:
– Маковію! Кажуть люди, що маєте любку. То й ми Вас питаємо: маєте?
– А чого би не мав? Маю!
– А яка застара?
– Така, як найстарша колгоспна корова.
– Та їй від сили вісімнадцять років!!!
– Ну, то й кажу, що таку маю!
Після того лишили Маковія з розпитуваннями про його любасок-коханок, бо знали, що скаже – як косою вкосить.
Навіщо я Вам про це торочу, моя люба? А для того, щоб веселіше було робити домашню локшину. Тобто зараз Ви тільки відварюєте її, а власне локшину Ви зробили давно, і вона у Вас чекає на поличці в коморі. Не бійтеся, я нагадаю, що воно за штука така – Домашня локшина , на яку ми, всі жінки дітородного і пенсійного навіть віку, купуємося, як прищаві школярки.
Отже, поки вона нам спадатиме із вух, її ще треба приготувати. А для цього беремо З склянки муки, 5 жовтків домашніх яєць, сіль,
чверть склянки теплої води і місимо круте тісто.
Тримаємо з півгодини, а тоді розкачуємо тонкі, як цигарковий папір, коржі. Трохи підсушуємо їх, розрізаємо на смужки бажаної довжини. А далі пропускаємо через тісторубку для локшини, або ж нарізаємо стружку ножем, склавши смужки одна на одну. Нарізане тісто треба сушити на рушникові б днів. А далі – в сухе місце.
Безперечно, при нинішньому виборі борошняних виробів, коли можна стати розкосим на очі від асортименту, вовтузитися із домашньою локшиною не кожна господиня захоче, проте бути щасливою від споглядання задоволеного чоловіка захочуть усі.
Отож, мої Ви голубки, закачуйте рукави і беріться за роботу. Місити тісто усе ж легше, ніж місити в собі сльози в нерадісному шлюбному житті. Гайда, до роботи!
Що? Ваш чоловік любить обідати з чарочкою горілки з перцем і любить закусити чимось гострим?
На здоров'я! Ось йому й салатик – квашені огірки (рецепт у наступному розділі),порізані кружальцями, перемішані зі свіжою цибулею і запашною (бажано, домашньою) олією.
Що б його ще такого до того звичайного обіду запропонувати?
Коли в мене криза кулінарного настрою й жанру, я відварюю моркву,дрібно нарізаю або товчу часник, на великій тертці натираю моркву і трохи твердого сиру, додаю майонезу, викладаю на листки зеленого салату, кропу, чи петрушки, чи просто на красиву розетку – і на здоров'я! пропоную своєму любесенькому чоловікові. Ї жте здорові називається страва.
Бачите, навіть я сьогодні без великого ентузіазму запрягаю Вас до роботи, пропонуючи на гаряче – ліниві голубці.
Така страва – якраз дуже доречна ілюстрація певної теперішньої Вашої лінькуватості. Бо скільки того життя, щоб отак побиватися лише кухнею?
О, ні, моя люба. Це я Вас просто провокую. Нічого розслаблятися: ліниві голубці – це тільки назва дуже смачної страви, яка нагадує правдиві голубці.
Отже, Ви дрібно січете свіжу (непарену) капусту, як для тушкування. Готуєте м'ясний фарш як для звичайних голубців. І перекладаєте пластами: капуста – фарш – капуста. Нижньою і верхньою має бути капуста. Заливаєте, як у подальшому і всі інші види голубців, не водою, а своєрідним маринадом: у сковороді розігріваєте трохи смальцю, додаєте сметани (навіть старої), томатного соусу чи пасти, доливаєте води, доводите до кипіння, заливаєте ліниві голубці, щоб над ними на палець зверху було маринаду – і на плиту. Можна і в духовку.
