Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (бесплатные серии книг TXT) 📗
Солоні сльози текли по його щоках. Він міцніше стиснув їй плечі.
— Прости мене, любов моя.
Вона посміхнулася.
— Все. Спасибі, що назвав мене так. Яке щастя — хоч раз почути ці слова. Поверни меч, щоб переконатися, що все скінчено. І, Річард, будь ласка, прийми моє останнє дихання. Пам'ятаєш, як я тебе вчила? Я хочу, щоб останнє дихання мого життя було з тобою.
Засліплений білим серпанком, він притулився губами до її губ і навіть не відчув, як його права рука рушила вперед. Він не відчув ніякого опору. Меч пройшов крізь Денну, наче вона була з газу. Не усвідомлюючи, що робить, він повернув меч і прийняв її останній подих.
Річард дбайливо опустив неживе тіло Денни на ліжко, ліг поруч і безутішно заплакав, дивлячись на її обличчя, яке ставало безкровним.
Він не хотів її смерті.
Він жадав повернути її.
44
Лише пізно вночі покинув Річард покої Денни. Його кроки відлунням звучали в порожніх коридорах. Вогні факелів кидали червоні відблиски на його лице. На кам'яних плитах танцювали тіні, то подовжуючись, то вкорочуючись від світильника до світильника. Річард йшов вперед, похмурий і відчужений. На душі в нього було чорним-чорно. Одне втішало: він знову вільний, знов може розпоряджатися собою, як сам того побажає. Річард не вирішив ще, куди попрямує далі, але твердо знав, що в Палаці йому робити нічого.
Раптово його пронизав пекучий біль: хтось, підкравшись зі спини, притиснув ейдж до його спини. У Річарда перехопило подих, на лобі проступив холодний піт. Ноги і спина горіли, немов охоплені полум'ям.
— Далеко зібрався? — Уїдливо поцікавилася Констанція.
Перемагаючи біль, він потягнувся до меча. Рука затремтіла від непомірного напруги. Ззаду почувся торжествуючий регіт. Шукач схаменувся: варто тільки оголити Меч Істини, як Морд-Сіт негайно опанує його магією! Один невірний рух — і весь цей кошмар повториться! Здогад блискавкою спалахнув в мозку. Він зняв руку меча і постарався приборкати гнів. Констанція, не відводячи руки з ейджілом, зробила крок вперед і встала перед Річардом, обіймаючи його за талію. На ній було одежа з червоної шкіри.
— Що? Не готовий закликати на допомогу свою магію? А даремно. Поки не пізно варто спробувати. Якщо, звичайно, тобі дороге життя. — Вона усміхнулася. — Або хочеш, щоб я зробила тобі ще болючіше? Це я можу. Ну, сміливіше, діставай свій чарівний меч. Будеш слухняним хлопчиком — може, я тебе і пошкодую.
Річард згадав, як Денна вчила його стійко переносити всілякі муки з багатого арсеналу Морд-Сіт. Настав час використовувати отримані навички. Він зібрався з силами, подумки відсторонився від болю і зміг нарешті глибоко зітхнути.
Не зволікаючи ні секунди, Річард лівою рукою обхопив Констанцію за талію і міцно притиснув до себе, а правою стиснув ейдж Денни. Біль пронизав руку від кисті до плеча, але він стерпів його. Річард ривком підняв Констанцію в повітря, позбавляючи її опори. Морд-Сіт захрипіла і спробувала сильніше втиснути ейдж йому в поперек, але марно: Річард міцно тримав її в обіймах, не дозволяючи поворушити рукою.
Не відводячи очей від спотвореного злістю лиця Констанції, він притиснув до її грудей ейдж Денни. Зіниці Морд-Сіт розширилися, по обличчю пробігла судома. Річард добре пам'ятав, як Денна розправилася з королевою Міленою. Зараз він намагався виконати те ж з Констанцією. Руки її ослабли, але ейдж все ще впирався Річарду в спину, завдаючи нестерпної муки. Шукач зціпив зуби.
— Я не стану вбивати тебе мечем. Щоб зробити це, я повинен спочатку все тобі пробачити, а це неможливо. Ти винна не тільки переді мною, ти зрадила свою подругу, Денну. Це єдине, чого я не зможу пробачити ніколи.
Констанція схлипувала, задихаючись в болісної агонії.
— Будь ласка…
— Я обіцяв… — Посміхнувся він.
— Ні… прошу тебе… не треба…
Річард ще сильніше притиснув ейдж до її грудей і різко повернув його. Констанція вигнулась і тут же безвольно обвисла у нього на руках. З вух її потекла кров. Річард опустив мертву Морд-Сіт на кам'яну підлогу.
— … І дотримав слово.
Він дивився незрячим поглядом на свою руку, яка все ще стискала ейдж, до тих пір, поки не повернулося відчуття болю. Тоді він розтиснув пальці. Ейдж повис на ланцюжку.
Річард опустив очі на Констанцію, у нього знову перехопило подих.
— Спасибі тобі, Денна, — прошепотів він. — Спасибі, що навчила мене терпіти біль. Ти врятувала мені життя.
Більше півгодини він блукав по складних пересіченнях залів, перш ніж відшукав вихід з Палацу. Він ступив у внутрішній двір. В обличчя вдарив свіжий вітер. Ворота в кріпосній стіні замку були розчинені навстіж. Проходячи повз двох загрозливої зовнішності стражників, Річард до болю стиснув долоню на руків'ї меча, але ті лише чемно кивнули йому, немов високому гостю, що від'їжджає після обіду у короля.
Річард зупинився біля обриву, обводячи поглядом безкрайню рівнину, яка простяглася біля його ніг. Він підняв очі і завмер в захопленні. Ніколи раніше, дивлячись на зірки, не відчував він такого захвату. Річард обернувся. Позаду, оточений неприступними мурами, чорнів Народний Палац. Гігантська споруда, на сотні футів підносячись над безплідною пусткою, стояло на вершині неосяжного плато, яке різко обривалося в долину. Вниз вела вузька стежка, що петляла між нагромадження скель.
— Коня, ваша милість?
Річард миттєво обернувся. Позаду стояв один із охоронців.
— Що?
— Я питаю, чи не завгодно вашій милості взяти коня? Судячи з усього, ваша милість збирається покинути Народний Палац. Це довгий шлях.
— Довгий шлях куди?
Охоронець кивнув вниз.
— Рівнини Азріта. Ваша милість дивилися на захід, за рівнини Азріта. Щоб перетнути їх, потрібно пройти довгий шлях. Накажете осідлати коня?
Не до душі все це було Шукачеві. Виходить, Даркена Рала нітрохи не хвилює, що він може зробити, опинившись на волі.
— Так, мабуть добрий кінь мені не завадить.
Стражник неголосно свиснув, подаючи знак приятелеві, що стояв на стіні. Той передав сигнал далі, по ланцюжку.
Стражник повернувся на свій пост.
— Це недовго, ваша милість.
— Далеко звідси до гір Ранг-Шада?
Співрозмовник злегка нахмурився.
— Що саме цікавить вашу милість? Гірський ланцюг тягнеться на багато миль.
— Місцевість на північний захід від Тамаранга. Там, де гори підступають до Тамарангу найближче.
Стражник в задумі потер підборіддя.
— Днів чотири, а може, й п'ять. — Він звернувся до другого вартового: — Скільки, по-твоєму?
Той знизав плечима.
— Якщо гнати коней день і ніч, з частими підмінами, можна встигнути і за п'ять днів. Але за чотири — навряд чи.
У Річарда стислося серце. Звичайно, Рала не хвилює, що у нього буде кінь. Куди він встигне дістатися? Вестландське військо на чолі з Майклом стоїть в Ранг-Шада, в п'яти днях шляху. Через тиждень настане перший день зими. Він не встигне доїхати до Майкла і повернутися до Палацу.
Але Келен… Келен десь поруч. Рал послав людину з чорною смугою на волоссі і два Кводи, щоб схопити її. Що вона робить так близько? Він же попереджав їх, щоб не шукали його. Річарда охопив гнів. Чому Чейз не послухався його, чому не повів Зедда і Келен подалі від небезпеки? Втім, будь він на місці Чейза, він теж не став би відсиджуватися в тихому куті, не знаючи, що скоїлося з другом. Може, вони рухаються сюди разом з військом? Але яка користь від армії в такому неприступному місці? Та Ралу достатньо десятка добрих вояків, щоб місяць тримати оборону.
З воріт виїхало два озброєних солдати, ведучи за повід коня.
— Може, вашій милості взяти ескорт? — Запитав стражник. — Це хороші солдати.
— Ні. — Річард люто блиснув очима. — Моїй милості це не завгодно. Я віддаю перевагу мандрівці на самоті.
Стражник помахом руки відпустив ескорт.
— Отже, ваша милість відправляєтеся на південний захід?
Річард не вважав за потрібне відповідати.
