Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Ми — Стовпи Творіння. Нам потрібно побудувати, створити власний світ, — світ в якому немає магії. Цей світ — ваш. А той віддалений світ повинен стати нашим.
Річард погладив її по щоці.
— Як би сильно я не хотів, щоб ви залишилися, але я розумію вас.
Але це було не просто розуміння — він знав, що вони захочуть піти в той інший світ. Річард посміхався від того, наскільки дійсно красивою вона була, від того, наскільки дійсно вона була хорошою людиною.
— Думаю, ти знайдеш там безпечний будинок для себе і твоїх друзів.
— Ви думаєте, що ми будемо в безпеці, лорд Рал? — Спитав Том. — Я маю на увазі, враховуючи природу тих людей, яких ви вислали населити той віддалений світ?
Річард кивнув.
— Такі рухи, як Орден, який тільки псує і руйнує життя своїх прихильників, потребує ворога, щоб відвернути увагу від глибокого страждання, яке він створює. Ворог дає їм виправдання своїм стражданням. Такий ворог, яким були ми, є клеєм, який пов'язує їх розрізнені страждання разом. Без виправдання потужним зловісним ворогом, якого можна у всьому звинуватити, їх ідеї, навіть якщо вони неконтрольовано горітимуть протягом тисяч років, в кінцевому рахунку зруйнують самі себе. З того попелу зазвичай постає проста тиранія, що повертається назад до тліючого полум'я знову і знову на всьому протязі історії в нескінченних циклах звинувачення ворога.
Необдаровані від народження будуть надто незначним ворогом для Ордена, щоб остерігатися, або помічати, або звинувачувати його. Ваша чисельність просто буде дуже маленькою і нічого не вартою, щоб бути гідним виправданням для його поступу.
— Ми будемо в безпеці, — сказала Дженсен, відповідаючи на іскру занепокоєння, все ще палаючу в очах Річарда. — Без такого ворога, який був у них тут, якого було необхідно звинувачувати, боротися з ним і перемагати його, люди Ордена направлять свою ненависть усередину. Вони будуть полювати один на одного. Ми простежимо за тим, щоб не привертати занадто великої уваги до себе. У нас все буде добре.
Річард кивнув.
— Якщо ви встанете у них на шляху, потрапите в їх поле зору, то вони розтрощать вас, але я сподіваюся, що ви і ваші люди зможете знайти місце там в такій області, яка подібна Бандакару в цьому світі. Ви зможете жити там своїм власним життям. Мені б дуже хотілося, щоб все було інакше, але я знаю, що це має бути саме так. Я направив заклинання Вогняного Ланцюга в той віддалений новий світ, — сказав він їй. — Воно буде продовжувати впливати там на всіх людей, стираючи пам'ять про цей Світ, про те, через що ви пройшли. Я повинен залишити і його зараження шимами, щоб бути впевненим, що будь-яке чарівництво, привнесене в той далекий світ, буде знищено.
Поряд з магією, будуть зруйновані і спогади про це місце. Я поняття не маю, чим заповниться порожнеча в спогадах про людей — чим вони, в кінцевому рахунку, замінять свою справжню історію, свої справжні спогади. Ті створені спогади за визначенням будуть більш міцними, ніж дійсність того, що колись було, того, що було тут. Ці створені спогади з'єднаються разом у свідомості кожної людини за допомогою заклинання Вогняного Ланцюга, ставши загальним судженням, найпоширенішою упевненістю. Ці вірування будуть панувати над майбутніми поколіннями, незважаючи ні на що. У тому віддаленому світі вся пам'ять про нас буде в кінцевому рахунку стерта.
Але я не можу розраховувати, що заклинання Вогняного Ланцюга та забруднення, руйнуючу все чарівництво, будуть працювати тим чином, яким би мені хотілося. Я просто не можу розраховувати, що ті, хто буде все ще володіти там магією якийсь час, не виявлять обхідного шляху.
Річард поклав руку на плече Дженсен.
— Ти й такі, як ти, будете запорукою майбутнього у вашому світі, запорукою того, що чари буде назавжди стерто з існування в тому світі, з майбутніх поколінь. Коли ваші нащадки з часом торкнуться кожного народженого, в тому віддаленому світі не залишиться більше ніякої магії, навіть якщо хтось намагатиметься зберегти її, приховати її для своїх власних деспотичних амбіцій. Пройде деякий час, і всі ті Cтовпи Творіння, які будуть народжуватися, поширять вашу особливість відсутності будь-якої іскри дару так, що в майбутньому ніхто в тому світі не зможе коли-небудь знову народитися з іскрою дару, ніхто ніколи не буде в змозі повернути магію. Але вона буде жити тут.
Я знаю, що ти будеш пам'ятати мене, Дженсен, але я також знаю, що з часом ця пам'ять, поряд з усім цим світом, всім, що було в ньому, розчиниться і залишиться не більше, ніж легендами.
Річард повернувся до Тома, великого білявого д'харіанця.
— Ти не з тих, у кого немає дару від народження.
Том кивнув.
— Я знаю, але я люблю Дженсен і бажаю бути з нею найбільше в житті. Де б ми не були — разом нам буде чудово, і наше життя буде нашим. Я дуже схвильований перспективою облаштування світу для нас, світ, де Дженсен і всі необдаровані не будуть ні від кого відрізнятися, а будуть просто людьми. Я запитую до вас, лорд Рал, звільняєте ви мене від обов'язку служити вам, щоб я зміг присвятити своє життя любові і захисту вашої сестри, а також наших людей там в новому світі?
Річард посміхнувся, потискуючи Тому руку.
— Немає ніякої необхідності звертатися до мене, щоб зробити тебе вільним, Том. Ти завжди служив мені по своїй власній волі. Я буду вічно вдячний тобі за те, що ти зробив Дженсен щасливою.
Том відсалютував кулаком до серця, потім, посміхнувшись, коротко обійняв Річарда. Оуен, Енсон і Мерілі, також усміхнені від захоплюючої перспективи очікуючого їх нового життя, потиснули Річарду руки, дякуючи йому за те, що він навчив їх цінувати життя.
— Я люблю тебе, — прошепотіла Дженсен, міцно зціпивши його в своїх обіймах. — Спасибі тобі, Річард, за те, що ти допоміг мені полюбити життя. Навіть якщо я забуду тебе, ти завжди будеш в моєму серці.
Крок за кроком віддаляючись від нього, вона разом з іншими почали зісковзувати в білу порожнечу врат.
Залишившись в повній самоті в білій порожнечі, Річард обхопив Меч Істини, щоб витягти його з скриньки, витягнути ключ із врат. І, незважаючи на те, що все спрацювало саме так, як він і планував, все ж залишилося одне — те найпотаємніше, чого він бажав для себе більше всього на світі — чому не судилося здійснитися.
Стерильне поле, яке було необхідно, щоб дозволити силі Одена виконати своє завдання, було зіпсовано. Келен встигла дізнатися, що він любив її.
— Ти — виняткова особистість, Річард Рал, — долинув самий красивий з усіх голосів на світі.
Річард обернувся і побачив її, що стояла прямо перед ним. Її зелені очі блищали. Вона посміхнулася йому особливою посмішкою, тією самою посмішкою, яка призначалася тільки йому.
Річард стояв немов заморожений, однією рукою все ще стискаючи Меч настільки сильно, що він відчував, як слово ІСТИНА впивається йому в долоню. Келен ступнула ближче, обвиваючи рукою його шию.
— Річард, я люблю тебе.
Річард обійняв її за талію, почуття вибухнули в ньому.
— Я не розумію. Магія Одена ніяк не могла здійснити задумане, якщо стерильне поле було порушено передчасним знанням.
— Я була захищена, — сказала вона посміхаючись.
Річард насупився.
— Захищена?! Але як?!
— Я вже закохалася в тебе знову. Мені не треба було стерильного поля. Я думаю, що з першої миті, коли побачила тебе в тій клітці, коли ти в'їхав в табір Ордена, я почала закохуватися в тебе. У всьому, що ти робив, ти просто відкривав, яка ти насправді людина, ти — та людина, в яку я закохалася давним-давно, людина, за яку я вийшла заміж в селі народу племені Тіни.
Коли ти дав мені вирізану тобою статуетку Сильної Духом, це підтвердило все, що я пізнавала знову. Мистецтво розкриває внутрішню сутність митця. Мистецтво виявляє ідеали людини, його цінності. Тільки особистість, що відноситься з такою пошаною, такою пристрастю до благородства людського духу, — тільки вона могла стати тією людиною, яка розділить мою пристрасть до життя.
Річард посміхнувся, відчуваючи сльозу, скочується вниз по його щоці.
