Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
1 История в жизнеописаниях, I,78. Описание Киево-Печерской Лавры Евгения. Додаток 5-7; Голубєва, П. Могила, І, с. 334.
2 Уривки з "Екзетезису" в Архіві Ю.З.Р., І-VIII, с. 423.
Покликано в поміч "божих бойовиків" — козаків. Київське духовенство, що стояло по стороні Ісайї, почало ширити гадки, що нова латино-польська школа Могили явно загрожує православній вірі: в ній учать уніати або люди неправославних поглядів. Козаки, явившися на рятунок віри, почали робити порядки, ліквідуючи різні Могилині витівки. Полковник Гарбуз, як ми знаємо, 10/20 грудня вигнав з митрополичної резиденції Михайлівського монастиря поставленика Могилиного і закватирував у нім митрополита Ісайю 1.
1 Див.вище с. 518, дата видворення Кизаревича козаками дає хронологію цього козацького чищення взагалі.
Чи дійшло і до наступу і розгрому Могилиної школи, чи скінчилось тільки погрозами, не знати. Домецький у своїм пізнішім оповіданні каже, що козаки хотіли побити учителів і самого Могилу — ледве їх заспокоєно; Косів, розповідаючи цю історію в своєму "Екзегезисі", представляє так, що школа обійшлась тільки страхом: "Був час, що ми вже висповідались і чекали, коли нами будуть начиняти кишки дніпрових осетрів або одного огнем, а другого мечем виправлятимуть на той світ, але незглублений серцевідець, знаючи нашу невинність, а велику потребу руського народу в поважних мужах (наукових), розігнав хмари цих фальшивих підозрінь, припинив розмахи цих громів і освітив серця всіх, так що нас признано правдивими синами церкви, послушенства царгородського патріарха".
Але, судячи з уступок, пороблених Могилою братству, треба думати, що ситуація в усякім разі була дуже серйозна і небезпечна. Могила заявив згоду помиритися з братством, відновити умову, начеркнену в березні, і відректися від своїх планів окремої Лаврської школи, а влити свою організаційну енергію, засоби і плани в старе річище Братської школи, очевидно, не без певних модифікацій. На жаль, для нас пропали всі переговори, аргументація обох сторін, правдоподібно, дуже інтересна, бо навколо цього питання про школу спліталися в клубок різні проблеми не тільки культурного, але політичного характеру, спиралися суперечні течії ідеологічні, соціальні, національні. Перед нами тільки декларації тих груп чи класів, репрезентованих у братстві: шляхти, духовенства, козацького війська, котрими санкціонувалася угода братства з Могилою.
Шляхта — світське коло братства — бере на себе роль ініціатора цієї угоди, мовляв, вона звернулася до Могили з проханням перенести новопочату Лаврську школу з її персоналом до братства і злити з школою Братською, взявши на себе функцію старшого брата, "дозорци і опекуна" Братської школи і цілого братства, разом з вибраними з шляхти щорічними старостами.
"Ми, шляхта, обыватели воєводства Кіевскаго, и всЂ сполне уписніе братія церковній киевскаго Братства, православній, святой восточной апостольской церкви и святЂйшему архієпископу константинопольскому и вселенскому патріарсЂ любовне послушеніє сынове, обачивши рЂчь быти вельце способную, потребную и пожитечную, абы щколы при церкви нашей братской на имя богоявленія, альбо крещенія Господа нашего Іисуса Христа, в мЂстЂ КієвЂ избудованой, быти могли, просилисмо всЂ сполне превелебнЂшого в ХристЂ его милости господина, отца кир Петра Могилу, воеводича земль Молдавских, на тот час будучого архимандрита Печерского Кієвского, абы школы през него в монастырЂ Печерском Кієвском фундовати ся зачатые и в них будучих научителей, братію монастыря Печерского Кієвского, перенести зезволил на мисце выш помененоє, при церкви Братской Кієвской, и там оніє веспол з научительми их вЂчне уфундовати, яко при ставропигіи святЂйшаго патріархи константинопольскаго и на мЂсце способнЂйшом до выхованья учащимся.
Што єго милость превелебнЂйшій господин выш менованый отец архимандрита, обачивши прозбу тую нашу быти слушную и теж обачивши того быти потребу всей церкви православной, латво и невозбранне зазволив з своих власных добр таковым способом уфундовати. Абы сам доживотным так школ на помененном мЂсцЂ, при церкви Братской кієвской, от себе уфундованных, яко и самое тоей церкви и всего при ней будучого монастыря, то єсть старшим братом межи нами будучи, дозорцою и оборонцею был. Для того иж бы доходы церковные, грунты, огороды, сады и вшелякіе наданья, так теж наданыи, яко и капотом надати ся от кого ж колвек до тоей церкви монастыря и школы маючій, не на што иного, только на тую-ж выш менованную церковь нашу братскую кіевскую, на монастырь, школы и в них працюючих научителей оборочаны и уживаны были. Што мы, видячи волю и раду его милости здоровую и церкви божой вельце потребную и пожитечную, позволилисмо, аби єго милость господин отец ную, позволилисмо, аби єго милость господин отец архимандрита так церковь нашу братскую кієвскую, ввесь монастырь и школы, при ней будучіє, яко и вси до тое ж церкви, монастыря и школ належачіе данины, грунты, огороды, сады и вшелякіе наданья и теж доходы церковные в своем завЂдованью мЂл, оных дозорцею и опекуном доживотным был, весьпол з старостами, з промежку нас шляхты обранными дорочными. Которыє єднак старосты наши, ни в чом, радЂ и волЂ сего милости противными быти не мают, але во всем оного, яко старшего брата, дозорцы и опекуна доживотного того всего мЂсца слухати мают и повинны будут, не нарушаючи єднак фундушу нашого, от святЂйшаго архієпископа и пастыря нашого константинопольского и вселенского патріархи нам на тое братство наше наданного и при том уфундованная братія от его милости господина отца архимандрита, будучи православными, мают теж быти послушными, яко власному своєму пастырю, святЂйшему патріарсЂ константинопольскому, а не кому иному, и постерегати того пильне мают, абы ся ничого церкви божой противного от кого колвек не дЂяло.
Докладаєм єднак того и варуем, иж его милость господин отец архимандрита только з особы своей, а не з уряду архимандричого з таковым доживотным дозорцею быти мает, яко брат уписный и православный, и под благословенством архієпископа константинопольского, патріархи вселенскаго, и всЂ фундованные през него, при том братст†найдучіи ся, быти мают. А естьли бы ся якій противник церкви восточной найти мЂл, такового на том мЂсцу терпЂти не мают. А на потомныє часы, за уступеніем его милости, вольно будет братіям, от его милости вЂчне уфундованым, и нам з ними заровне и згодне кого колвек на то способного и тому святому мЂстцу и наукам вызволенным зичливого и прихильного, любо духовного, любо теж и свЂцкого стану и кондицій человЂка на час певный обрати.
То все абы без нарушенья и обох сторон вЂчне трвать могло, мы всЂ выш менованные братія братства кієвскаго, народу шляхецкого, сами от себе, як и именем всЂх и иных их милостей панов, так тутешного кієвского воєводства обывателей, яко и повсюды православных братій наших, до того ж братства уписных, дали єсмо єго милости господину отцу архимандриту тот наш лист c печатью нашею братскою и в печатными нас певных особ и подписали рук наших. ДЂяло ся в КієвЂ, року 1631, декабря 30 дня".
Цей акт підписало 32 шляхтичі 1; під ними підписи двох владик — Ісакія Борисковича і Авраамія єп. турівського, вірних прихильників Могили, мають значення, мабуть, контрасигнування: як представники "духовного кола" братства вони кладуть свій підпис на другій декларації: 5(15) 1632 2, котрою "митрополит, єпископи, архимандрити, ігумени, єромонахи, протопопи, єреї й іноки, братія уписні церковного братства київського", прилучаються до заходів "шляхти, війська і всіх інших ї. м. панів уписних братій" коло злиття нової Лаврської школи з братською.
1 Памятники Киев. Комиссии, II, с. 412-4.
2 Там же, с. 415-7.
Констатують, що П. Могила, "здавна маючи намір і побожний замисл рятувати церкву православну російську і всяко заходитися коло (спасіння) людського, великим старанням і коштом немалим зібрав доколо себе людей, досвідчених в східнім благочестії, годних (авторитетних) в свобідних науках, а при тім побожних, аби "през них уфундувати школу в монастирі Печерському — на спасенну користь всього православного російського народу". Тепер на прохання "нас усіх" — духовенства, шляхти і війська, "уписних братій того ж братства нашого" — він згодився перенести свою печерську школу до Братського монастиря і вони з свого боку дають згоду, щоб він був доживотним опікуном і оборонцем усього братства в цілості, його фундушів, приходів і установ, з тою умовою, щоб як за життя і патронату Могили, так і по його смерті школа, братство і монастир Братський зіставалися "під благословенством митрополита" й ім’я митрополиче поминалося на службах братських як духовного зверхника (невважаючи на ставропігіальні права братства). Цю декларацію підписав митрополит Ісайя, і з ним знову ті ж два владики Ісакій і Авраамій, прихильники Могили.
