Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
Зышлобыся в правдЂ яко пану злото, алесь ты з злотом посполу себе оной отдал, от не слыханои в Россіи щодробливости!
Зышлобыся яко от кролевои дорогоє камЂннє: алесь ты каменем неощацованым в цнотах и побожности будучи, за камЂньє дорогоє сынов онои собЂ разумЂеш, твердиш и голосиш. А сам (усты всЂх людей в баченє и розум не убогих) тым будучи чим єст золото межы крушцами, чим ціамент межи камЂнєм коханков наук з милости ку церкви, матце своєй, за таких же дръжиш быти. Которую то церков православную земное небо як нЂколись (Атлант підтримував небо) двигати и посиловати рачиш.
О заисте золотом естесь. Гды золотом погоржаєш, а православно кафолическую науку любиш. Єстесь и діаментом гды перешкоды и клопоты за школы терпливе зносиш. Єстесь и сил Атлянтовых, гды в так тяжких трудах и працах уставати не хочеш.
А поневаж станула оной перед очи слава презацнои фамілій ясневелмож. Могилов, которая з дЂдичных двох столиц: Молдавскои и Волоскои линЂю свою ведет, и марсовых твоих прац, которыхесь напротив оттоманским цербером подыймовал, и добровольноє згорженє свЂта, которого под ноги подославши за Богом есь ся Христом удал. А при той зась сла†обок станул гуфец ушикованый, оная людкость, побожность, оныи твои цноты, оная до намнЂйшого склонность, згола на здумЂванье МинервЂ.
Умыслила прето, велможный наш добродЂю, гору тобЂ выставити. Гору, мовлю, Парнассу й Геликону, на которых абыся вес свЂт малый могл твоєи славы и телесным и душевным оком дочитати. Не дивуйса, пристоит так зацной сла†на горЂ вдячности от нас поставленой быти. Бо слава высоко лЂтаючи высоко сЂдает.
Пристоит так зацной сла†на горЂ. Бо маєт гуфцы, которыи для показаня гойных Церкви Божой добродЂйств добывают.
Пристоит так зацной сла†на горЂ, абовЂм так знаменитыи и немаль врожоныи тобЂ поступки на гору небесную вправажати побожных людій звікли.
Пристоит заисте гды за вступленьем солнца в знаки пулъночныи світ земный з зимы ся смЂет, гор квЂтками одЂваєт, и взрок утЂшаючи фарбуєт, а звлаща гды солнце предвЂчное з под земных краев выникнувши, душу знову на гору спасенія подносит,
Отвори ж, велможный патроне, ворота зычливости твоеи той горб которыися каждому отвором ставили.
Отвори ач подлой невысменитой, єднак же правдивой и не облудной: поневаж правда и щирость хоч в наубожших великои завше у тебе поваги єст.
Найменшій з братіи общежителнои монастыра печерскаго, превелебности твоей в духу сын и послушник. Софроній Почаскій гимнастес, кіновита, монах печер. реторики профессор".
За ходячими взірцями панегіричної літератури, розуміється, знаходимо тут віршу на "стемму" (герб Могил), десятистих (л. 1 об.); коротку тристрофну віршу на портрет Могили, представленого на горі Геліконі 1, в архімандричих ризах і атрибутах, як він відкинув знаки світської гідності — корону, скіпетр, горностаєву мантію, що летять долі під ноги (л. 3 об.); другу таку ж віршу під образком, що представляє молодого Могилу в образі Муція Сцеволи — стоячи на Геліконі, віддає він руку свою "етруському огневі", від Муція, мовляв, виводять свій рід Могили, і молодий Могила прикладом свого предка "жарет" не руку, а все тіло для загального добра (л. 11 об.). Поминаючи ці й інші квітки панегіричного віршарства, наведу характеристики "семи свобідних наук", з додатком теології, що виникають з джерел Гелікона і десяти "літорослей наук", що виростають на Парнасі 2.
1 "Геликон жродло наук вдячность посылает Твоей, отче святний, бо в ней мЂстце мает", л. 4 зв.
2 "Двоєверхій Парнассе, поднеси до неба Имя славных Могилов — вдячности потреба" — л. 12.
Вони в поетичній формі викладають програму і спрямування нової школи. Здебільшого ця поезія досить невисокої вартості — рубана в 13-складові двостихи (з цезурою по 7 складі), чистісінька проза. Але місцями трапляються і гарні образки: Орфеєві співи в розділі про музику, образ зоряного неба в розділі про астрономію, весняна радість у розділі "Талія".
"Геликон" то єст сад умЂєтности первый, осм кореній вызволеных наук в собЂ маючій, през пречестнЂйшого є. мл. господина отца кир Петра Могилу в Россіи ново фундованый.
Корень умЂєтности першій: грамматіка: учит слов и мовы.
Розумному под небом где мЂстце звЂряти,
Позволено, там, можеш то латво познати,
Якого бы пожитку была и похвалы.
Слов складанья наука, през час так немалый.
Хто бы ввдал як звано киты вод глубоких,
На повЂтру и землЂ мешканцов широких.
Єще людем и над тых погребна єст мова,
Хто не глупый заж не тот що не мовит слова;
Недивуйся, бо негдысь до згоды призваный,
Тож повЂдал сын з Маи под Ксанфом спытаный.
И я теды спытавши, єсли не по мови
Знать ретора, по ту 1, дам глупство ослови.
Тот корень в твоем садЂ, отче пречестнЂйшій
Заквитнет з Геликоном над солнце яснЂйшій,
Кгды в Россіи потомок славных Роксолянов,
В Науках поровнаєт премудрых поганов
Тылко абы звитязца Пекелного смока,
Заховал вцале вЂру правую з Востока.
А где солнцу єст мЂстце: тогож дознавает,
Твое имя, кгды мЂстце в грамматице маєт.
1 Пропущено односкладове слово.
Корень умЂєтности, вторый. Реторика, учит слов и вымовы.
Кды бы в земли Єгипскои не Ниловы воды,
Завше бы, без пожитку были огороды.
Нил в ЄгиптЂ хлЂб множит з Нилу весь достаток:
Питє, покорм и пришлых пожитков задаток.
Лечь над мЂру гды берег вода превышшаєт,
Юж в том року жизности земля не пущаєт.
Албо мнЂй нЂж потреба гды воды приносит,
МнЂй теж и того лЂта травы косар косит.
Красномовство заисте, того ж подобенства,
Было негдысь у старых: бо кды набоженства
Учит: там урожай цнот, приносит обфитый,
Гды зась в против: супадок души знаменитый.
МЂрность реч дорогая, кто ся в ней кохает,
Над веселье болш в житю ничего не знает.
ПречестнЂйшій наш отче, Прометеом званый,
Оттоль будеш в Россіи запомЂркованный.
Нурт рЂки Красомовства, юж початок Нилу,
Будет знати Поета, бо от тебе силу
Нил принял седможродных юж Наук высоких
Юж потечет до границ Россіи широких
Реторика звитязцу з триумфом витает.
Але впрод на патрона пилно поглядает:
При нем триумфалный день будет опЂвати,
Фундатора теж в вЂчной сла†фундовати.
Корень умЂєтности третій. Діалектіка, учит розумного в речах познаваня.
Межи штучным фалшивых розмов ошуканєм,
A щирым от неправды правды розезнанем,
Тая дает Наука способ досвЂдченъя,
Туж ВЂдомость приносит скрытого створеня.
За тым Розум субтелный бЂглость в каждой речи,
Як ростропне мовячи здрадыся стеречи.
Так як бы око солнце, гды мглу розганаєт
Дожч, громы, темности, а день розясняєт:
Надто в кротце доводом кого покопати,
Латво можеш, и мудре філософовати.
Тернем острым тот корень зовет Стагирита,
Карнеадес имя му, дал морскаго кита.
Нехже квитнет тот корень в твоєм ГеликонЂ,
Пречистый наш Отче, ку вЂрных оборонЂ:
Бы снать в церкви Сіонской, овоц єго цвЂту
Юж освЂдчил Христово з мертвых встанє свЂту:
Нех взрок терне мудрости тепер колет смутных.
Базилишков унЂтских, Аспідов окрутных:
Оттоль слава Могилом вЂчная повстанет,
И лилЂя высоких цнот их не увянєт.
Корень умЂєтности четвертый. Аріфметіка, учит личбы.
Єст мЂстце на высоком землЂ положеню, —
Трудной працы назбыт людем в прохоженю,
Оказалое мЂстце, и верх знаменитый,
Леч гостинец в пребытю барзо не ужитый,
На верху том пресличном палма вырастает,
А на палмЂ зась цнота гнЂздо своє мает,
Имя мЂстцу час долгій, и многіи лЂта,
До зличеня трудныи от початку свЂта,
Але скоро рахунок з науки приступит,
Праца, трудность з старанєм заразом уступит
Бо унцій познаєш, зличиш міріады,
ЛатвЂй нЂжли Геркулес переплов Цикляды,
