Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
И єго милость господина отца Петра Могилу, архимандрита Печерского, и єго милость отца Исаакия, єпископа вишпомененого, по бозе першими опекунами так того святого монастыря Михайловского, яко и всЂх речей моих рухомых учинивши, за найперший и церкви божой и всему православному народови Россійскому потребнЂйший пункт в том тестаменте остатнєє воли моєє кладу, абы школы в Братстве Киевском для цвиченя дЂток християнских, а не где индей фундованы были, под неблагословенем приказую.
Што се зась дотыче маетностки, худобки зобраня моего, тую таковим способом споражаю и конечне мЂти так хочу: Книги къгрецкие и латинскиє, власныє мои, а не монастырскиє, розных авторов, превелебнЂйшому єго милости господину отцу архимандрите печерскому оферую и тым тестаментом, остатнею волею моєю, в моц и завЂдоване полецаю; книги зась словенские и польские при церкви святого архистратига Михайла, гдЂ тЂло моє погребено будет, такъже и все от мала и до велика аппараты светителскиє, быти и зоставати мают.
Звонницу, которую мыслилем в монастыри святого архистратига Михайла муровати, если бы ми живота Господь продолжити рачил, и юж и муляру Петру НЂмцу, обывателю Киевскому, на тую роботу золотых сто, маючи з мылостыни, задалем был, котороє и тепер при нем зостает, другоє и в шкатуле моеі могло бы ся найти, а до того и на двох мемранех, то єсть: на пану Тимофею Александровичу Вербицкому, типографе Києвском, на мемране золотых чотыриста, и на пану Іоанну Плетенецкому на мемране золотых пятдесят, и от християн обЂтницу мЂлем на вспомогане тоє ж звонницы, — все то иж смерть закрочити мы хочеть, то на высоце уважный разсудок єго милости господина отца архимандриты (если можна тому делу досыть ученити) пущаю.
Роботу, которую килка лЂт старалемся, и не без кошту и накладу тоє все робило и не докончило, алхимицкую, иж много ся на неє у брата пана Андрея Борецкого забрано, оному єє пущаю.
Стороны сироты дочки моєє Евпраксіи и сестреницы Минодоры, тых в опеку єго милости отцу архимандрите печерскому, яко великому добродЂєви моєму, полецаю, которым келию мою новую в монастыри женском Михайловском для богомыслности и уєдиненя зо всЂм на все даю и отказую. До того двор мой в Києве мЂсте, против пана Романа Чудновца, прозываемый Черкасчинский, который в опеце и в завЂдованю общежительного святого монастыря Межигорского (бо сума их на нем єсть) быти маєт, до живота их, то ест Евпраксіи и Минодоры, если неотмЂнне инокинями будут, на выхованє даю, а по животе их тот дом на монастырь Межигорской отказую и записую и тым тестаментом остатнею волею моєю легкую.
Работу которую-м змовил и постановил з Романом столяром, обывателем Києвским столярскую до двох придЂлов великое церкве святого Михайла, то єсть до предЂла едного воведения в церков пречистоє богородицы, а до другого предЂла святоє великомучениць: Варвары, имЂлем ведлуг постановеня и интерцызы нашеє грошей готовых золотых сто и десять дати, яко ж отдалем ему грошей коп тридцать пять, а девять коп литовских на тую работу зосталем ему винен которыє коп девять при отбираню тое всее работы до помененых предЂлов мают и повини будут братія капитула монастыра Михайловского Золотоверхое церкве Роману столяру заплатити, а роботу до рук своих отобрати и пилное старане около нее приложити, якобы совершенне уробленая и помаліованая в помененых олтарах зоставала, конечне приказую.
При том теж што колвек слугам моим за вернуто послугу их, так здоровому, яко найбарзей в той тяжкой хворобе моєй будучому, зосталем винен, их милости господин отец архимандрит печерскій и господин отец Исаакій, боголобезнЂйший єпископ луцкий, з тоє ж убогоє маетностки моєє, абы на душу мою не плакали, заплатити мают, о што и прошу.
А иж жадноє болшей маєтностки своєє, и ничие иншоє у себе не маю, теды тым тот тестамент и остатнюю волю мою кончу и замыкаю, варуючи єднак, абы єго нихто ни в чем не нарушал, а то под клятвою святых отец триста и осмнадцати, иже в Никеи, и под помстою Бога всемогущего, который в день судный воздаст кождому по дЂлом єго.
До которого тестаменту остатнєє воли моее просилем о подпис рук и притистнене печатей в бозе превелебного его милость господина отца Исаакия Борисковича, єпископа луцкого и острозкого православного, и их милостей господинов отцов и братий капитулы монастыра Печарского Киевского нижей менованых, што их милости на прозбу мою учинити, руки свои подписати и печати приложити рачили. Писан в монастыри Михайловском церкви Золотоверхое, в КиевЂ, мЂсяца марта 1-го дня, 1631 року".
Як було вже відзначено, цим тестаментом Борецький віддав в фактичне розпорядження Могили свою митрополитанську резиденцію, по силах своїх облегшуючи йому дорогу до митрополії, а заразом стараючись залагодити напружені відносини між ним і братством, що в цім менті очевидно стояло в опозиції до кандидатури Могили на митрополію. Грунтом до порозуміння мала бути школа — щоб Могила відступив від своїх замірів фундувати паралельну з Братською і конкуренційну школу в Лаврі, а натомість звернув усі кошти і енергію свою на можливе піднесення Братської школи. Могила пішов за цею порадою і, приїхавши на похорон митрополита, ввійшов у переговори з братством на цю тему. Відгомоном зісталась запись Могили на братському уписі, з дня 11/21 березня, котрою він приймав на себе титул і обов’язок старшого брата, опікуна братства і школи його.
"За згодною прозбою всЂх их милостей и отцев наших духовных и стану шляхетського, обывателей кієвских всякого стану, вписных братства церкви и монастыря богоявленія в КієвЂ, ставропигіи святЂйшаго вселенскаго, прирожонаго отца и пастыря Россійской церкви, патріархи Константинопольского, старшим братом, опекуном и фундатором того святого братства, обители и школ в тот братскій реєстр подписуюсь: Петр Могила, милостію Божіею архимандрит свято-великой чудотворной Лавры Печерской Кієвской, яко любопослушник святЂйшого вселенского Константинопольского патріархи, в лЂто 1631, мЂсяца марта 11 дня, рукою власною".
Очевидно, ціною цього протекторату була підтримка кандидатури Могили на митрополію, інакше не можна собі того уявити.
Взявсь і уряд з значним опізненням до заходів коло відсунення опозиційних кандидатів. В червні 1631 року король давав директиву тодішньому київському воєводі Тишкевичу з приводу смерті Борецького: зайняти митрополичу резиденцію — Михайлівський монастир, але обережно, так щоб не ввійти в конфлікт з козаками і не дати її захопити котрому кандидатові опозиції: "аби не був на це місце висаджений козаками якийсь чоловік непокірний і бунтливий, котрий би потім бунтував і наговорював проти католиків і уніатів". Як такого кандидата королеві давали до відомості протопопа Мужилівського, що, покинувши жінку, силується стати митрополитом. Але ця інтервенція була вже почасти зайва, почасти спізнена. Михайлівський монастир, як ми вже знаємо, був обсаджений Могилиним намісником, вибір митрополита проходив під знаком опозиції урядові.
На жаль, маємо мало матеріалу з цих місяців, коли важилася доля митрополії, не знаємо точної дати вибору митрополита ні його подробиць; велика шкода, бо це був момент, безперечно, великого напруження — боротьби різних ідеологічних і соціально-політичних течій.
Передусім щодо кандидатури Андрія Мужилівського. Вище наведена його реляція московському патріархові, писана 20 вересня і передана з московським агентом Гр. Гладким, дає розуміти, що справа митрополії тоді ще не покінчилась. Андрій Мужилівський, що, можливо, в зв’язку з цим постригся в ченці, і тут виступає вже як печерський ієромонах Анатолій ("Чорний піп", як його називає путивльська одписка), межи рядків рекомендуючи себе як замісника Борецького, наслідник його правовірних і приязних до Москви настроїв. Усно Гладкому він говорив, що готов їхати до Радимишля розвідати про вісті, обіцяв "вирвати" в П. Могили листи царя й патріархів до козаків і їм віддати, кожним словом подавав надії на дуже активну політичну роль. Але кінець кінцем кандидатура Мужилівського не пройшла навіть серед опозиції, може, власне тому уряд вперед так різко відкинув її і наказав адміністрації її всяко поборювати.
