Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (книги без регистрации TXT) 📗
У Могили була, очевидно, партія поміж київською патріархією і шляхтою 1; вони мали впливи і в Київському братстві, але ці впливи стрічалися тут з іншими течіями.
1 В деякій мірі орієнтують нас імення учеників Могилиної лаврської школи року 1631/2; тут бачимо спудеїв з таких шляхетних родин: Трипільських, Олекшичів, Полубенських, Суринів, Проскур-Сущанських, Суслів, шляхтою вважали себе і Мужилівські, репрезентовані в реєстрі школи Самійлом Мужилівським. Див. нижче.
Братство як ціле хиталося в цім моменті між лояльною програмою Могили, що між іншим містила в собі програму узаконення православної ієрархії, і бажаннями заспокоїти маси (козацьке військо в тім числі), що хотіли на митрополичному престолі мати певну і надійну православну особу, з которою можна не боятись нових уніатських інтриг. Коли б Могила був вибраний в цей час 1631 р., він, певно, одержав би королівське потвердження як кандидат лояльний, і проблема відновлення православної ієрархії була б виконана до кінця ще за Жигимонта. Але перемогли православні пуритани, відсунувши немилого клерикалам Мужилівського, вибрали більш непомітного Ісайю, поклацаючись, може, і на його зв’язки з домом Вишневецьких і самих Могилів. Але Могила з цим не помирився. Коли стало йому ясно, що братство в цілості не підтримує його кандидатури на митрополію, він знову ще літом 1631 р. висунув свою програму щільного пристосовання православного життя до потреб і вимог Річи Посполитої, не рахуючися з братською опозицією. Виїхав до Львова по організаційні матеріали для задуманої шкільної реформи: по людей і книги. На жаль, не знаємо подробиць — перед нами тільки його заява чи "асекурація", — вживши тодішньої термінології, видана у Львові 15(25) червня, де він зобов’язався забезпечити персонал проектованої школи: тих людей, що приймуть у ній професорські посади і т. ін., він наче полишає собі ще можливість вибору між Лаврою і Братством:
"Я Петр Могила, милостію божією архимандрит киевскій печерскій, видячи в церкви православной, для неумЂетности духовных и для нецвиченья молодежи, великую утрату на душах людских, за ласкою и помощію божією, и теж за поводом власной воли моей, хотячи забЂчи так великой утраты и хотячи от православія заблудших позыскать, умыслилем фундовать школы для того, абы молодеж во вшелякой побожности, в обычаех добрых и в науках вызволіоных цвичена была. А то не в жадный пожиток ани теж в славу мою, только в славу и в честь живоначальные нарездЂлимыя святыя тройцы отца и сыня и святого духа, в пользу и утЂху рода правовЂрнаго.
На тое дЂло божіе совокупелем братію до себе, под певными правилами, до тоєи святои справы належными имЂти, хотячи. Опатреньє слушное так на пищу и на одежду, як и на иншіе потребы за своего власного вЂчными часы им подати маю, на певних персон, ведлуг описанья фундушу, аби дЂло божіє без препоны отправовали. Єднак, поки мене благодать божія на том свЂтЂ задержит, вшеляко во всем оным опекуном и промитором маю быти, як ми здольность и забавы архимандрическіи допущати будут, и як потреба их в служенію душам людским вытегати будет. В том дЂлЂ божієм абы поспЂх и без отоволки был, так теж братія, на тое везваныи, абы без вшелякой вымовки совокуплялися. на той час тым, которыи при мнЂ суть, честным отцем и братіи, то есть: ієромонаху ІсаіЂ Трофиміусо†и монаху Сильвестру Коссовови и до них напотом совокупляемым, зо всего сердца моего пред Господом Богом шлебую, иж им все тое што кольвек будет описано в фундушу, од мене им поданом, без отволоки и без утиску до скуту приводити в КіевЂ, в монастырю Печерском, альбо гдЂ мнЂ и им здаваться будет. А той фундуш маю им подати правный и не подозроный яко найрыхлей, єднак же выполненья того обЂту моего повынны чекать мЂсяцей дванадесят не далей.
Што все абы певнЂйше было, в храмЂ Успенія Пресвятыя Владычицы нашея богородицы дЂвы Марій, во Львове в мЂстЂ, пред престолом господним, добровольно обЂцую. A гдебым, не окончивши тоей справи божіей, был взят о того свЂта, тестаментом тое варовати, а опекунов людей зацных и потужных, абы тоє для скутку без вшелякого нарушенья воли моей приводили, уживати маю. ДЂяло се во ЛьвовЂ, року 1631, іюня 15, в церк†Братской" 1.
З початком шкільного року 1631/2 Могила з зібраними силами приступив до організації школи в Лаврі. Пізніший вихованець Могилянської колегії Гавр. Домецький переказав нам традицію цієї колегії, що Могила ще перед тим, скоро по своїм посвященні на архімандрита, вислав кількох монахів у чужі краї для науки 2; ця відомість вповні правдоподібна, хоча може бути вагання, коли саме сталася посилка цих могилянських стипендіатів і хто саме був післаний (сам Домецький називає для прикладу тільки одного Гізеля, і це дуже правдоподібно, що він був таким стипендіатом Могили) 3. Але тепер, в 1632 році, був, очевидно, переведений набір місцевих українських і білоруських сил, як свідчить наведена тільки що львівська асекурація Могили.
1 Памятники Киевской комиссии, II, с. 410.
2 Прибавления к творенням св. отцов, 1846, кн. 6, с. 37.
3 Див. сказане вище. Щодо інших імен, котрих історики XIX в. називали як правдоподібних стипендистів Могили, див. критичні зауваження у Голубєва, І, с. 425.
Опозиція новій школі, що виявилася серед братів самого Печерського монастиря, з мотивів, мабуть, і ідеологічних (небажання конкуренції з Братською школою, утвореною заходом теж печерських сил), і з економічних (небажання тягарів, зв’язаних з організацією і утриманням Лаврської школи), була безоглядно задоволена Могилою. Про це розповідає Єрлич — взагалі добре обізнаний з печерськими справами; він каже, що Могила вислав з монастиря кільканадцять ченців, які важилися виступати проти нього в обороні правди, і з них одні пристали до унії, інші волочилися без притулку, а декотрих, щоб заткнути рота їх опозиції, він повідсилав до козаків, обвинувачуючи їх в ухилах до унії. Один з них, Никодим Силич, просидів у козаків у такому арешті при арматі 16 тижнів, поки нарешті козаки його не пустили вільно. "Ця неприязнь виросла з-за школи, котру він хотів будувати для навчання молоді, і вже був почав, виселивши старців з Троїцького монастиря: шпитальних, сліпих, хромих. Ченці спротивлялися — казали, щоб фундував (школу) в місті, а не нищив для цього монастиря, як і справді потім був він змушений руйнувати і розбирати той будинок і переносити до Києва. За це ігумена Троїцького монастиря, сліпого, вибито так, що за кілька тижнів помер; вибивши, ще казав його всадити до в’язниці, а гроші і все, що мав, забрано у нього".
Костомаров пробував одвести це оповідання, але з документів видко, що Могила дійсно урядив школу в старім шпитательнім приміщенні при брамі лаврській, з правої сторони від Печерського монастиря йдучи, а на шпиталь дав такий же грунт напроти, ідучи від монастиря зліва. Договір з шпитальною братією, зложений у цій справі при кінці листопаду 1631 р., з великими формальностями, за благословенням патріарха, митрополита Ісайї і інших місцевих владиків, і ця крайня обережність в переведенні цеї операції дає зрозуміти, що на цім грунті уже сталось щось серйозно неприємне, і Могилі треба було рятуватися з прикрої ситуації. Документи ці видані в додатках до "Описання Киево-Печерской Лавры" 1829 p.1
Оповідання Єрлича має, очевидно, фактичну основу, хоч, може, й перебільшене в подробицях; воно ілюструє ту безоглядність, з якою Могила став переводити свої плани організації нової школи — абсолютно відданої і послушної його директивам і впливам.
Восени нову школу відкрито. Її префект Сильв. Косів, пізніший митрополит, в своїм "Екзетезисі" (1635) 2 не без певної елеганції згадує цей момент, коли ця нова професорська братія, зібрана Могилою, ступила на київський грунт, будуючи високолітні плани нових напрямів освіти, культурних реваншів противникам. "Коли ми з й. м. о. Петром Могилою завітали до тебе, вікопомний Києве, пасучи очі свої на сонмах твоїх святих і на твоїх безконечних валах, розпочали перші заняття (власт. — "перші рухи Мінерви")", та в цей момент Могилині противники на його безоглядну поведінку в здійсненні своїх планів постановили відповісти своїми засобами.
