Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Обличчя Кари виражало щось між жахом і люттю.
— Але він повинен був боротися з ним.
Ніккі глянула з-під брів.
— Як?
— Не знаю. Я зовсім не фахівець з таких речей.
— Так само, як і Річард. У підземному світі це було б по-іншому, ніж тут. У минулому він використовував свій меч або щити, щоб зупинити його. Коли тварина з'явилася в останній раз, він зміг вистрілити в нього однією з тих спеціальних стріл. А що він повинен був зробити, щоб битися з ним у підземному світі? Він змушений був йти голим. У нього не було ніякої зброї, ніякого способу битися з ним.
Лють у виразі обличчя Кари взяла верх.
— Тоді, чому ти дозволила йому піти?
— Він вже увійшов в підземний світ, коли я побачила звіра. Той спустився слідом за ним. Не було ніякого способу зупинити звіра або навіть попередити Річарда.
— Повинен же був бути якийсь спосіб, яким би ти змогла зупинити його. — Кара наполягала.
— Йому було просто необхідно спуститися в підземний світ, він хотів отримати шанс використати силу Одена. Не увійшовши туди, він не зміг би протидіяти заклинанню Вогняного Ланцюга, а якщо б він не зміг протидіяти Вогняному Ланцюгу, для нас все було би скінчено. Крім того, я не змогла б зупинити його, навіть якби захотіла.
Кара прийнялася крокуватиму перед столом.
— Але через кілька днів буде молодик. Наш час добігає кінця. Повинно бути щось, що ти можеш спробувати зробити. Повинен бути шанс, що він все ще замкнений там, затримавши свій подих. Лорд Рал ніколи б не кинув нас. лорд Рал боровся б за нас до останнього подиху.
Ніккі кивнула, обходячи навколо столу.
— Ти права. Я повернуся в Сад Життя і спробую скористатися деякими закликаючими заклинаннями.
Вона знала, що це була дурна ідея. Вона знала, що така річ була не просто неможлива, а й була порожньою витратою часу. Однак, вона відчувала, що повинна була щось зробити, або вона зійде з розуму, до того ж, це принаймні змусило б Кару відчути себе краще, поки не прийшов кінець. Крім того, що ще можна було тепер зробити?
— Гарна ідея, — сказала Кара. — Зроби кілька іменних заклинань, поки не витягнеш назад лорда Рала.
Вийшовши в передпокій, Ніккі побачила, що той в обох напрямках перегороджений солдатами Внутрішньої Гвардії. Кожен з них був озброєний арбалетом з червоно-опереним болтом. Було схоже, що чоловіки навмисно оточили область бібліотеки.
Ніккі побачила білу маківку Натана, що пробивався через щільну стіну чоловіків. Пророк нарешті пройшов через всіх солдатів. Помітивши Ніккі, він негайно попрямував до неї.
Його обличчя виглядало більш ніж похмурим. Від одного його погляду у Ніккі пересохло в роті.
— Натан, що це? — Запитала вона, коли він різко зупинився перед нею.
Його блакитні очі виглядали стомленими.
— Я шкодую, Ніккі, але це — єдиний шлях.
Ніккі моргнула в замішанні. Вона кинула короткий погляд на солдатів, які стояли плечем до плеча поперек передпокою. Вони теж виглядали похмурими, перебуваючи там.
— Що є єдиним шляхом? — Запитала вона.
Він відвів погляд від її очей, щоб провести стомленою рукою поперек обличчя.
— Річард і я мали серйозну розмову перш, ніж він відбув у цю небезпечну подорож. Він сказав мені, що, якщо він не зможе повернутися, я повинен зробити те, що повинно бути зроблено, щоб врятувати людей, які знаходяться тут, від жахів, які Джеган може створити з ними. Пророцтво говорить, що без Річарда ми програємо цю заключну битву.
— Ми завжди це знали.
— Я знаю пару речей про подорож у підземний світ, Ніккі. Я знайомий з формами заклинань, які він використовував. Я відвідував Сад Життя. Я вивчив речі, які він зробив. Річард зробив все це правильно. Це повинно було спрацювати.
— Звір попрямував за ним у підземний світ, — сказала Кара.
Натан важко зітхнув, але він не виглядав надто здивованим.
— Я припускав, що могло статися щось подібне до цього. Справа в тому, що я вивчив прийоми, якими користувався Річард.
Кара виглядала обнадіяною тим, що пророк міг запропонувати відповідь, яку не змогла знайти Ніккі.
— Добре. Так ти з'ясував спосіб повернути його з підземного світу? Ніккі збиралася розкинути закликаючі мережі. Можливо, ти зміг би допомогти їй. Ви обоє разом…
Її голос затих. Натан не був у настрої сприймати таку дурницю.
— Так не буває, Кара. Ми не можемо повернути його з підземного світу після такого проміжку часу. Річард для нас втрачений.
Кара сморгнула сльози, нездатна винести таку заяву.
— Імператор збирається увійти сюди, — сказав Натан. — Це тільки питання часу. Велика порожнеча незабаром опуститься на нас. Все, що ми можемо зараз зробити, це сподіватися врятувати якомога більше людей у палаці.
Ніккі провела пальцями по підборіддю.
— Я розумію.
— Єдиний спосіб зробити це — віддати палац, як тільки зійде новий місяць — і зробити це тим чином, яким зажадав Джеган.
Ніккі сковтнула.
— Я не можу сказати, що знаю який-небудь інший спосіб, Натан.
— Я шкодую, Ніккі.
Його голос висловив, наскільки щирими були його слова.
— Але я повинен підготувати ще безліч речей, тому я опинився перед необхідністю помістити тебе під арешт і надійно замкнути до тих пір, поки з настанням молодика Джеган не прийде забрати тебе.
Ніккі відчула, як сльоза скотилася по її щоці. Вона переживала не за себе, а за втрату Річарда для всіх людей, які потребували його, щоб змінити хід подій, поборотися в завершальній битві, врешті решт, зробити те, що міг зробити тільки Річард.
— Немає необхідності у всіх цих охоронців з цими стрілами. — Вона впоралася зі своїм тремтячим голосом. — Я піду сама.
Натан кивнув.
— Спасибі, що не ускладнюєш все ще більше.
Спалах крижаного страху змусив Келен прокинутися. Вона лежала злегка відвернувшись на правий бік, голова була повністю повернена вправо, підборіддя спиралося на подушку сідельної сумки. Вона обережно роззирнулася крізь майже зімкнуті повіки. Досвітні сутінки тільки-тільки почали зникати, віщуючи наближення світанку.
Хоча вона і не знала причини свого раптового пробудження, але скоро їй все стало ясно. Краєм ока вона помітила, що Самуель був прямо зверху — він навис над нею. Зберігаючи тишу, він зачаївся всього в декількох дюймах, як гірський лев, зосереджений на здобичі. Він був абсолютно оголеним.
Келен була настільки приголомшена, що на мить застигла від замішання, задаючись питанням, прокинулася вона насправді, чи залишалася у владі якогось дивного жахливого сну. Від несподіваної тривоги її дезорієнтація випарувалася, і спрацювали інстинкти.
Ніяк зовні не висловлюючи своє пробудження, вона дуже повільно потягнулася рукою до пояса, щоб дістати ніж. Піхви частково були під нею, оскільки вона лежала на правому боці. Їй потрібно було протиснути пальці під себе і дістати ніж, і при цьому не показати, що вона прокинулася. Вона розраховувала, що ковдру допоможе приховати рух руки.
Ножа там не було.
Сподіваючись що він з якоїсь випадковості випав і лежить на землі поблизу, вона непомітно подивилася вниз. Але його не було і там. Поки вона обмацувала під ковдрою, намагаючись знайти свій ніж, вона помітила неподалік купу одягу Самюеля. Потім вона побачила ніж, кинутий поверх його одягу, занадто далеко від неї, поза досяжністю.
Їй стало огидно, коли вона представила, як він крадькома скидав з себе одяг і витріщався на неї, поки вона спала. Вона була в шоці від думки, що він підібрався так близько і, спостерігаючи за нею і виймаючи її ножа, готувався зайнятися з нею непристойностями, а вона, при цьому, навіть і не підозрювала про це. Поряд з потрясінням, вона сердилася на себе за те, що дозволила йому зайти так далеко.
Хоча Самуель і здавався завжди боязким і соромливим, часом йому не терпілося прислужитися, і цей вчинок її зовсім не дивував. Вона дуже добре пам'ятала ті моменти, коли ловила його погляд на собі. Ті погляди завжди походили на вираз боягузливої пристрасті, яку він ніколи нічим іншим не виявляв. Вона визвала в собі гнів, спрямувавши його на виживання.
