Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Ой, мамо, та що ти кажеш! — презирливо пирхнула Джастина. — Я збираюся стати не якоюсь там зіркою кіноекрану, а акторкою! Я не хочу вихляти стегнами, виставляти свої цицьки і надувати пухкі вологі губки! Я хочу грати на сцені. — Вона взялася накладати обрізані від жиру шматки яловичини в діжку для соління. — Я маю достатньо грошей для життя, коли навчатимуся на курсах, які я оберу, хіба ж ні?

— Так, маєш. Завдяки кардиналу де Брикасару.

— Тоді ми про все домовилися. Я вивчатиму акторське мистецтво в Альберта Джонса в театрі «Каллоден», і я вже написала листа до Королівської академії драматичного мистецтва в Лондоні з проханням внести мене до списку кандидатів.

— А ти впевнена, що добре подумала, Джассі?

— Абсолютно впевнена. Бо давно цього хотіла. — Поклавши останній шматок скривавленої яловичини в солоний розчин, Джастина грюкнула лядою діжки. — Ось так! Сподіваюся, що більше ніколи в житті я не побачу жодного шматка солонини!

Меґі подала їй деко з печивом.

— Постав оце в духовку, добре? На чотириста градусів. Мушу сказати, що я здивована. Взагалі-то, дівчатка, які хочуть стати актрисами, постійно грають якусь роль, когось із себе видаючи, а ти весь час грала лише одну роль — свою. Ти грала себе.

— Ой, мамо, знову ти за своє — плутаєш фільмових зірок з актрисами. Ти безнадійна, чесне слово.

— А хіба фільмові зірки не актриси?

— Так, але найнижчого ґатунку. Звісно, якщо вони спочатку не виступали на сцені. Тобто навіть Лоуренс Олів’є інколи знімається в фільмах.

На туалетному столику Джастини стояло фото Лоуренса Олів’є з його автографом; колись Меґі вважала це суто дівчачою закоханістю, хоча тоді подумки відмітила, що Джастина принаймні має непоганий смак. Бо зазвичай подруги, яких вона інколи привозила з собою додому на кілька днів, як найдорожчий скарб плекали фотографії Теба Гантера та Рорі Колхауна.

— Не розумію, — похитала головою Меґі. — Актриса!

Джастина стенула плечима.

— А де ж іще я зможу верещати, волати й завивати, як не на сцені? Мені не дозволялося цього робити ані тут, ані у школі, ані будь-де! А мені подобається волати, верещати й завивати, чорт забирай!

— Але ж тобі так добре вдається образотворче мистецтво, Джассі! Чому б тобі не стати художницею? — не здавалася Меґі.

Джастина відвернулася від величезної газової плити і постукала пальцем по балону.

— Треба сказати кухонним робітникам, щоб замінили балон, бо там уже мало газу. Хоча, гадаю, на сьогодні вистачить. — У її світлих очах промайнула жалість, коли вона поглянула на Меґі. — Ти така непрактична, мамо. Хоча вважається, що саме діти не переймаються практичними аспектами своєї майбутньої кар’єри. Тож дозволь мені пояснити ось що: я не збираюся померти з голоду під парканом, а прославитися — після смерті. Мені хочеться хоч трохи викупатися у власній славі, доки я жива, ще й добряче заробляти. Тому я малюватиму для душі, а акторським ремеслом зароблятиму собі на життя. Як тобі така ідея?

— Та ти ж маєш дохід із Дрогеди, Джассі, — розпачливо мовила Меґі, порушуючи дану самій собі обітницю мовчати, щоб там не було. — Ти ніколи не дійдеш до того, що помиратимеш із голоду під парканом. Тому, якщо ти малюватимеш, це добре. Малювання тобі вдається.

Джастина пожвавилася, зацікавившись.

— А скільки я маю на рахунку, мамо?

— Достатньо для того, щоб усе життя не працювати, якщо, звісно, ти цього захочеш.

— Господи, як же це нудно! Я скінчу тим, що безперервно висітиму на телефоні або гратиму в бридж; принаймні саме цим і займаються більшість матерів моїх шкільних подруг. Я збираюся жити в Сіднеї, а не на Дрогеді. Бо Сідней подобається мені набагато більше за нашу ферму. — В її очах блиснув вогник надії. — А чи достатньо я маю грошей, щоб вивести моє ластовиння отим новітнім електричним методом?

— Ще б пак. Звісно, що маєш. Але навіщо тобі це?

— Бо в такому разі можна буде нарешті роздивитися моє обличчя — ось навіщо.

— Здається, хтось мене щойно запевняв, що зовнішність для актриси — не головне?

— Не будьмо про це, мамо, тут і так все зрозуміло — раз і назавжди. Моє ластовиння завдає мені багато неприємностей і болю.

— Ти впевнена, що не хочеш бути художницею?

— Абсолютно впевнена. — Вона зробила маленьке танцювальне па. — Я гратиму в театрі, місіс Вортінґтон! [12]

— А як же ж ти примудрилася потрапити до театру «Каллоден»?

— Я пройшла співбесіду.

— І вони тебе прийняли?!

— Ваша віра у власну доньку зворушує, шановна мамо. Ясна річ, вони мене прийняли! Ти ж знаєш, що я найкраща! І одного дня стану надзвичайно знаменитою.

Меґі вилила зелений харчовий барвник у миску з рідкою глазур’ю і заходилася кропити спечені ялинки.

— А це для тебе так важливо, Джастино? Ну, я маю на увазі успіх та славу.

— Аякже. — Вона всипала цукор у миску на масло, але воно розтопилося на рідке — попри те, що звичайну дров’яну плиту замінили газовою, в кухні було дуже жарко. — Моє бажання прославитися тверде, мов криця.

— А заміж ти не хочеш?

Джастина гидливо поморщилася.

— Та ні за що у світі, чорт забирай! Змарнувати своє життя, витираючи сопливі носи та перучи засрані пелюшки?! Низько вклонятися якомусь телепню, котрий і мізинця мого не вартий, хоча щиро вважає себе кращим за мене? Хо-хо-хо! Розсмішила! Хто завгодно, тільки не я!

— Як же ти мене дістала! Звідки ти набралася цих виразів?

Джастина почала швидко і вправно, однією рукою, розбивати яйця в миску.

— У моєму коледжі для вихованих та благочестивих дівиць, де ж іще? — Взявши спеціальний маленький віночок, вона заходилася немилосердно збивати яйця. — Насправді, ми досить пристойні дівчата. Надзвичайно культурні. Бо не кожна дурну-вато-язиката дівчина-підліток зможе оцінити всю витонченість ось такого, наприклад, латинського лимерика:

Якось римлянин з Вінідію,
Сорочку вдягнув із іридію;
Всі йому — дивний жест!
А він каже: Id est
Bonum sanguinem praesidium.

Меґі скривила губи.

— Соромно демонструвати своє невігластво, але що ж відповів отой римлянин?

— Сказав, що то до біса міцна одежина!

— І все? А я гадала, що буде щось набагато гірше, якась непристойність. Ти мене дивуєш. Але повернімося, моя розумнице, до теми, з якої ти так елегантно з’їхала. Чим тобі не подобається заміжжя?

Джастина пирхнула й іронічно розсміялася, імітуючи в цьому свою бабусю, яка зрідка вдавалася до такого полемічного прийому.

— Мамо, ну ти молодець, їй-богу! Таке спитала — хоч стій, хоч падай.

Меґі відчула приплив крові, й поглянула на тацю з яскраво-зеленими ялинками.

— Не будь такою нахабною, навіть якщо ти — доросла сімнадцятирічна дівиця.

— Дивно, еге ж? — спитала Джастина, втупившись поглядом у миску зі збитими яйцями. — Щойно хтось ступає на батьківську територію, як відразу ж стає «нахабним». Коли я сказала: «Ну ти й молодець!» — я сказала те, що мала на думці, чорт забирай!

Я не збиралася натякати, що ти — невдаха, грішниця чи навіть гірше. Навпаки, я вважаю, що ти виявила винятковий здоровий глузд, коли спекалася свого чоловіка. Навіщо він був тобі потрібен взагалі? Тут і так є купа чоловіків, щоб справляти на твоїх дітей суто чоловічий вплив — он скільки у мене та Дейна дядьків, до того ж ти маєш достатньо грошей для безбідного життя. Я з тобою цілком згодна: заміжжя — це для дуреп.

— Ти така ж, як і твій батько!

— Іще один оманливий маневр. Щоразу, коли я тебе дратую, я стаю схожою на свого батька. Що ж, доведеться тобі на слово повірити, бо мені так і не довелося хоч краєм ока на цього джентльмена поглянути!

— Коли ти збираєшся їхати? — розпачливо спитала Меґі.

Джастина весело вишкірилася.

— Ждеш не діждешся, коли спекаєшся мене, еге ж? Та все нормально, мамо, я ні в чому тебе не винувачу. Але нічого не можу з собою вдіяти — ну подобається мені шокувати людей, і все! Особливо тебе. Відвезеш мене завтра на аеродром, добре?

вернуться

12

Йдеться про пісню Ноеля Каварда «Не дозволяйте вашій дочці у театрі грати» — «Don’t put you daughter on the stage, Mrs. Warthington».

Перейти на страницу:

Маккалоу Колін читать все книги автора по порядку

Маккалоу Колін - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ті, що співають у терні отзывы

Отзывы читателей о книге Ті, що співають у терні, автор: Маккалоу Колін. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*