Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Френку, це чудово, що ти приїхав, — сказав кардинал Ральф, потиснувши йому руку, а потім повернувся до Фіони і запитально підняв ліву брову. — Чашка чаю? Прекрасна ідея.

Чоловіки Клірі увійшли до кімнати всі разом, і атмосфера відразу ж стала напруженою, бо вони й не думали пробачати його. Френк знав чому — він завдав болю їхній матері. Але він не знав, що сказати їм, щоб вони хоч трохи його зрозуміли, не міг він розповісти їм про свій біль та самотність, не міг благати у них прощення. Єдиною людиною, яка мала для нього значення, була мати, а вона ніколи не вважала, що має щось прощати йому.

Вечір тримався завдяки кардиналу, який вів розмову за столом, а потім у вітальні, з невимушеністю дипломата говорячи про те й се і навмисне намагаючись залучити Френка до спілкування.

— Бобе, все я хотів у тебе спитати — куди поділися кролі? — поцікавився кардинал. — Я бачив тисячі нір, але не бачив жодного кролика.

— Вони всі повиздихали, — відповів Боб.

— Повиздихали?

— Так, від якоїсь хвороби, що зветься міксоматоз. Через кролів та багаторічну засуху на 1947 рік Австралії як головному виробнику вовни мало не настав гаплик. Ми були у відчаї, — сказав Боб, радо підхоплюючи цю тему і вдячний кардиналу за можливість обговорювати щось таке, що виключить із розмови Френка.

Та раптом Френк мимоволі розчарував свого найближчого за віком брата, втрутившись у розмову своїм коментарем.

— Я знав, що було погано, але щоб так! — зауважив він і відкинувся на спинку крісла, сподіваючись, що задовольнив кардинала своїм крихітним внеском у розмову.

— А я й не перебільшую, повір мені! — в’їдливо і різко відказав Боб. Звідки ж Френку це знати?

— А що конкретно сталося? — швидко докинув кардинал.

— Позаминулого року Науково-промислова дослідницька організація Співдружності започаткувала у Вікторії експериментальну програму з інфікування кролів вірусом, який вивели їхні науковці. Не знаю, що таке вірус, знаю лише, що це такий собі мікроб. Як би там не було, його назвали вірусом міксоматозу. Спершу здавалося, що він поширюється недостатньо швидко, хоча ті кролі, які його підхопили, всі повмирали. Та через рік після експериментального зараження він почав ширитися, немов пожежа в сухій траві, гадають, що завдяки комарам, але кажуть також, що і завдяки сафлоровим будякам. Відтоді вухаті почали мерти мільйонами і невдовзі геть щезли. Інколи ще можна побачити жменьку хворих кролів із великими шишаками по всій пиці — вкрай огидні створіння, між іншим. Але то була прекрасна робота, Ральфе, правду кажу. Ніщо більше не може заразитися міксоматозом, навіть найближчі родичі. Тому завдяки отим хлопцям із науково-промислової організації кроляча чума нам більше не загрожує.

Кардинал Ральф уважно поглянув на Френка.

— Ти ж розумієш, про що йдеться, Френку?

Бідолашний Френк похитав головою, відчайдушно бажаючи, щоб всі дали йому спокій і змогу стати маленьким і непомітним.

— Йдеться про широкомасштабну біологічну війну. Цікаво, чи знає решта світу, що ось тут, в Австралії в період між 1949 та 1952 роками велася вірусна війна проти популяції, яка нараховувала трильйони трильйонів і скінчилася повним її знищенням? Отак! Бачите, як легко це можна зробити? Можна викинути на смітник атомні та водневі бомби, вони більше не потрібні. Знаю, це треба було зробити, це було необхідно, і це, мабуть, є найменш відоме у світі велике наукове досягнення. Та стає страшно.

Дейн уважно слідкував за розмовою.

— Біологічна війна? Ніколи про таку не чув. А що це таке, Ральфе?

— Це нові слова, Дейне, але я дипломат Ватикану і, на жаль, маю постійно бути в курсі таких негарних слів, як «біологічна війна». У двох словах — цей термін означає міксоматоз. Виведення мікроба, котрий цілеспрямовано вбиває або калічить лише якийсь один вид живих істот.

Дейн мимовільно перехрестився і прихилився спиною до колін Ральфа де Брикасара.

— Треба помолитися, щоб такого не було, еге ж?

Кардинал поглянув на русяву голову хлопця і всміхнувся.

* * *

Френку вдалося таки призвичаїтися до життя на Дрогеді, й це сталося виключно завдяки Фіоні, яка, долаючи жорсткий опір чоловіків Клірі, поводилася так, наче Френк ненадовго кудись від’їздив і ніколи не накликав ганьбу на родину, ніколи не завдавав болю своїй матері. Тихо й непомітно прилаштувала вона його в нішу, яку він, здавалося, і сам був радий зайняти, подалі від решти своїх братів. Вона не спонукала Френка знову бути бадьорим і жвавим. Бо він давно не був таким — це вона помітила, щойно побачивши його на платформі в Джилі. Це поглинуло тюремне життя, природу якого він не бажав із нею обговорювати. Максимум, що вона могла зробити для нього — дати можливість почуватися щасливішим, і найкращим шляхом до цього було намагання сприймати нинішнього Френка як Френка колишнього.

Питання про його роботу на пасовиськах не стояло взагалі, бо брати його не бажали там бачити, та він і сам не хотів вести життя, яким завжди гидував. Йому подобалося споглядати, як ростуть рослини, тож Фіона прилаштувала Френка на непильну роботу в фермерському саду — і дала йому спокій. Поступово чоловіки Клірі призвичаїлися до того, що Френк повернувся, поступово усвідомили, що загрози їхньому благополуччю, яку колись становив Френк, більше не існує.

Ніщо й ніколи не могло вплинути на те, що відчувала до нього їхня мати, ці почуття залишалися незмінними, незалежно від того, де він був — у тюрмі чи на фермі. Найважливішим було те, що, як їм здавалося, його присутність на Дрогеді робила Фіону щасливою. Френк не намагався втручатися в їхнє життя, для них він був таким, як і завжди, — не більше й не менше.

Однак Фіоні було мало радощів від того, що Френк повернувся додому, та й із якого дива могло бути інакше? Бачити його щодня було їй так само болісно й сумно, як і не бачити зовсім. Яке то страшне горе — дивитися на скалічене життя скаліченого чоловіка. Того, хто був її улюбленим сином і зазнав стільки болю, що їй і уявити важко.

Френк був із родиною близько півроку, коли одного дня Меґі увійшла до вітальні й застала там матір; та сиділа і дивилася у великі вікна на Френка, який підстригав на під’їзній алеї великий кущ троянд. Фіона повернула до неї голову, і щось у її спокійному обличчі змусило Меґі скинути руки і вхопитися за серце.

— Ой, мамо! — розпачливо мовила вона.

Фіона поглянула на неї, похитала головою і посміхнулася.

— Та все нормально, Меґі, — сказала вона. — Це не має значення.

— Якби ж то я могла хоч чим-небудь зарадити!

— Можеш. Живи, як жила раніше. Я вдячна тобі. Ти стала моєю спільницею.

ЧАСТИНА ШОСТА

1954–1965, Дейн

17

— Так от, — сказала Джастина матері. — Я вирішила, чим буду займатися.

— А я гадала, що ти вже давно вирішила. Факультет мистецтв у Сіднейському університеті, хіба ні?

— О, та то я відволікала маневром, щоб створити у тебе фальшиве відчуття безпеки, поки я вибудовувала свої справжні плани. Але тепер, коли все вирішено, можу поділитися ними з тобою.

Меґі відірвала голову від свого заняття — вона формочками для печива вирізала із тіста ялинки: місіс Сміт захворіла, і вони підміняли її на кухні. Мати поглянула на дочку нетерплячим, роздратованим і безпорадним поглядом. Хіба ж можна хоч якось вплинути на таку людину, як Джастина? Навіть якби вона заявила, що завтра вирушає до Сіднея на курси повій, її не зупинити. Люба, страхітлива Джастина, цариця, сила безжалісна й невмолима, наче багатотонна вантажівка!

— Кажи, я вся — увага, — мовила Меґі й знову заходилася вирізати з тіста ялинки.

— Я вирішила стати акторкою.

— Ким?

— Акторкою.

— Господи милосердний! — Ялинки знову довелося облишити. — Послухай мене, Джастино, я не хочу обламувати тебе і псувати тобі настрій, не хочу ображати тебе, але невже ти гадаєш, що маєш… ну… відповідні фізичні дані для того, щоби стати акторкою?

Перейти на страницу:

Маккалоу Колін читать все книги автора по порядку

Маккалоу Колін - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Ті, що співають у терні отзывы

Отзывы читателей о книге Ті, що співають у терні, автор: Маккалоу Колін. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*